Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Антарктида для України – це можливість робити науку світового рівня 
 
 

Артем ДЖУЛАЙ та його «вихованці»

У цьо­му переконаний дослід­ник шос­того кон­тинен­ту Ар­тем Джулай. Йо­му 32 роки, але він уже встиг побувати не в одній екс­педиції на станції «Академік Вернадсь­кий». Ар­тем за фахом біолог, тож на кри­жаному кон­тиненті вивчав рос­лин­ний і тва­рин­ний світи.

«Я досліджу­вав фітопланк­тон. Відби­рав зразки фіто-, зоо- та бак­теріопланктону. Та­кож моїм завданням був відбір та фіксація зразків паразитів, спо­с­тережен­ня за ссавцями і пта­хами, відбір ґрун­ту, рос­лин та без­хре­бет­них з моху. Тобто, це дуже різні напрями діяльності, і головне тут — якісно відібра­ти матеріал, зафіксу­вати його і збе­рег­ти до повер­нен­ня в Ук­раїну. А далі – передати іншим науковцям, які вив­чатимуть його зусібіч», – каже Ар­тем.

Ек­с­педиція складається з двох загонів: річно­го – коли поляр­ники пра­цюють на станції про­тягом усь­о­го року, та сезон­ного, учасники якого про­водять дослідження впродовж корот­кого антарктич­ного літа. Ар­тем двічі «зимував» на станції «Вернадсь­кий».

«Найваж­че – це жити в умо­вах ізоляції, – зізнається науко­вець. – Ко­ли я вперше потра­пив в Ан­тарктиду, на станції ще не було Інтернету, не мож­на було ско­рис­татися соціаль­ними мережами, месен­д­жерами. Ми мог­ли лише раз на тиж­день відправ­ляти тек­с­тові повідомлення. Та­кож була мож­ливість дзвонити по супут­никовому телефону, і це було не дуже дешево, тож телефонували переваж­но на свята».

Ізоляція та відірваність від світу зумовили особливий роз­порядок жит­тя на станції. Тут є свої пра­вила, свої тра­диції, і свої свята. На­при­клад, свято середини зими – Мідвінтер.

«Йо­го свят­кують 21 червня, коли в Ан­тарктиді най­дов­ша ніч і най­корот­ший день. За тра­дицією кож­ний з учасників екс­педиції має ску­патися в оке­ані. Але ж це зима, тем­пература води мінус за Цельсієм. По­годні умо­ви бувають різни­ми. У першій екс­педиції — був вітер. Не над­то приємна погода для купан­ня. Але завжди були дуже яс­к­раві емоції після цьо­го», – ділиться спо­гадами.

Умови жит­тя та роботи в Ан­тарктиді — це постійний ризик. І хоч особливо небез­печ­них ситуацій під час його зимувань не траплялося, однак кілька історій все ж зму­сили понер­вувати:

«На­ша станція роз­ташована на ост­рові, тож у літній період пра­цюємо здебільшого за його межами. До іншо­го ост­рова, приміром, добираємося гумовими чов­нами. А в Ан­тарктиді меш­кають такі хижаки, як морські лео­пар­ди. Во­ни полюб­ляють полювати на пінгвінів, коли ті вчать­ся заходити у воду. Од­ного разу, коли ми йшли чов­ном, щоб забра­ти людину з ост­рова, морсь­кий лео­пард хотів відігна­ти наш човен і намагав­ся його про­кусити. Оскільки ми мусили виконати своє завдання, нам доводилося манев­рувати біля берега, і це було доволі небез­печ­но, оскільки морсь­кий лео­пард таки може про­кусити гумовий човен…».

За­раз молодий дослідник пра­цює в Національ­ному антарктич­ному науко­вому центрі. Ка­же, що робота на свіжому повітрі йому ближча, ніж робота за сто­лом. Од­нак нинішня — потре­бує чимало зусиль та знань. Тим більше, що до обов’язків Ар­тема вхо­дить і підго­тов­ка команд до сезон­них екс­педицій.

Він наголошує, що для Ук­раїни дуже важ­ливо мати власну науко­во-дослідну базу в Ан­тарктиді, адже це вікно мож­ливос­тей і для наших вче­них, і для дер­жави.

«Для Ук­раїни станція «Академік Вернадсь­кий» – це мож­ливість робити науку світового рівня, мати кво­ту на вилов риби та кри­ля. Водночас це мож­ливість познайо­мити світ з Ук­раїною. Як, пев­но, знаєте, станцію відвідують багато туристів. Де­які з них навіть не здо­гадуються про існу­ван­ня Ук­раїни. Де­які, навпа­ки, цікав­ляться ситуацією у нас. Ко­ли пра­цюємо на станції, ми представляємо Ук­раїну, українську науку. Але в Ан­тарктиді пра­цюють науковці з різних країн. Спілку­ючись з ними, ми маємо мож­ливість зро­зуміти взаємопов’язаність та взаємозалеж­ність світу. На­ука єднає. На мою дум­ку, науко­ва діяльність має роз­вивати не лише націо­нальну, а й світову науку. Співпраця з інши­ми країнами дає більше результату», – ділиться дум­ками дослідник.

Ар­тем Джулай родом із Криму. Закінчив Се­вас­топольський національ­ний технічний універ­ситет, навчався в аспіран­турі, де й здійснив свої перші наукові подорожі – шість екс­педицій у Чорному морі. 2015 року через оку­пацію Криму залишив роботу в Інституті біології південних морів НАН. Не­дописаною лишилася його дисер­тація, при­свячена фітопланк­тону Чорного моря.

На­уко­вець зізнається, що сумує за рідним містом, чиє роз­ташуван­ня зігра­ло значну роль у виборі його про­фесії: «Мені завжди було цікаво вив­чати жит­тя у воді і хотілося пов’язати свою май­бут­ню діяльність з морсь­кою тематикою. Після того, як я залишив Крим, мені непро­сто було знайти роботу саме за цим напрямом. І це не тільки мій кон­кретний випадок, це питан­ня, яке тор­кається про­бле­ми української науки в цілому. Йдеться про недостатнє фінан­суван­ня. Че­рез це люди науки зму­шені поєдну­вати науко­ву діяльність з іншою, що заважає повною мірою сконцен­т­руватися на основній роботі».

Але Ар­тем вірить у щас­ливе май­бутнє української науки. Він роз­повідає про участь в проєкті «За­про­си поляр­ника до себе», ініційованому Ан­тарктич­ним цен­т­ром та Міністерством освіти і науки.

«Ук­раїнські поляр­ники при­ходили в шко­ли і роз­повідали про станцію, про роботу в Ан­тарктиді. І багато учнів дуже цікавилися цим. Де­які питали, як мож­на потра­пити в Ан­тарктиду, які є наукові напрями. Цей проєкт – один з при­кладів того, як залучати молодь у науку, і мені дуже хотілося б, щоб їх в Ук­раїні було дедалі більше», – каже Ар­тем Джулай.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+