Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Вклад ук­раїнців в ос­воєння Ан­тарк­ти­ди впи­са­но зо­ло­ти­ми літе­ра­ми 
 
 

20 лип­ня чверть століття тому було підпи­сано урядову уго­ду та меморан­дум про передачу Ук­раїні бри­тансь­кої антарктич­ної станції «Фа­радей». Урядову уго­ду у Лондоні підпи­сали міністр закор­дон­них справ Ве­ликої Британії Девід Девіс та Надзви­чай­ний і По­вно­важ­ний посол Ук­раїни у Ве­ликій Британії ака­демік Сергій Комісарен­ко. А пер­ший дирек­тор Цент­ру антарктич­них досліджень НАН Ук­раїни ака­демік Пе­т­ро Го­жик зі своїм бри­тансь­ким колегою підпи­сав Ме­моран­дум про передачу станції Ук­раїні.

Пе­редумови

Це був початок тріумфального повер­нен­ня Ук­раїни на шос­тий кон­тинент, до вив­чен­ня якого українські вчені, представники різних поколінь і про­фесій докла­ли багато зусиль – і в роки Ра­дянсь­кого Со­юзу і значно раніше. Ад­же, як­що бра­ти всю історію відкрит­тя та дослідження Ан­тарктиди, то наші співвітчизники були з най­пер­шими екс­педиціями – як з одного, так і з дру­гого боку.

Перший українець, який сту­пив на зем­лю Ан­тарктиди разом з екс­педицією бри­тан­ця Ро­бер­та Скот­та до Південного полюсу, — Ан­тон Омельчен­ко. Йо­го правнук і повний тез­ка – сис­тем­ний механік Ан­тон Омельчен­ко — став учасником 24-ї Ан­тарктич­ної екс­педиції Ук­раїни, яка кілька місяців тому повер­нулася із зимівлі на станції «Академік Вернадсь­кий». Керів­ник цієї екс­педиції львівький зоо­лог Ігор Ди­кий, представляючи Ан­тона Омельчен­ка, ска­зав: «Ми маємо нову династію. Я бував в екс­педиції з ону­ком леген­дар­ного Омельчен­ка, тепер попра­цюємо з правнуком».

І в екс­педиції Беллінсгау­зена до Ан­тарктиди не обійшлося без українця: учасником її був Іван За­вадовсь­кий, в докумен­тах якого написано:«козацького роду, з міста Га­дяча, пол­тавсь­кий дво­рянин».

Крок за кро­ком до мети

Ук­раїна мала всі підстави після роз­паду СРСР пре­тен­дувати бодай на одну антарктич­ну станцію. Ад­же українці були у складі всіх радянсь­ких екс­педицій з 1956-го року, і вклад їхній був цілком співмірний з російським. Од­нак Росія ого­лосила себе єдину пра­вонас­туп­ницею всіх антарктич­них станцій Со­юзу і не поділилася жод­ною із 12 станцій.

Але й Ук­раїна, маючи неаби­які здо­бут­ки в дослідженні як пів­нічних, так і південних поляр­них широт, не мала наміру відмовлятися від про­дов­жен­ня роботи в Ан­тарктиді. Президент Ук­раїни Ле­онід Крав­чук у липні 1992 року видав указ про участь Ук­раїни в дослідженнях Ан­тарктики. А через місяць Верхов­на Ра­да схвалила докумен­ти про приєднання Ук­раїни до Ан­тарктич­ного договору. У жовтні 1993 -го було утворено Центр антарктич­них досліджень, який зго­дом став Ук­раїнським антарктич­ним цен­т­ром.

І тре­ба ска­зати, усе це ста­лося дуже дореч­но і своєчас­но. У лис­топаді 1993-го Ве­ликобри­танія вирішила передати станцію «Фа­радей» на ост­рові Галіндез Ар­ген­тинсь­кого архіпелагу одній з дер­жав, які ще не мали станцій на шос­тому кон­тиненті.

«Ми миттєво про­вели дослід­жен­ня – виявилося, що це одна з най­кра­щих станцій Британії, — при­гадує ака­демік Сергій Комісарен­ко. — Я одразу почав про­водити зон­даж серед бри­тансь­ких урядових кіл, як мож­на було б купити цю станцію, і паралельно написав про цю мож­ливість Президен­ту Ук­раїни, в МЗС та НАН Ук­раїни».

Ду­же сим­волічно, що актив­ну участь у придбанні антарктич­ної станції для Ук­раїни брав рад­ник посольства з питань науки Ро­ланд Фран­ко — внук Ве­ликого Ка­меняра.

Пе­реговори три­вали близь­ко 2 років. Британія хотіла передати станцію лише тій країні, яка мала потенціал для про­дов­жен­ня досліджень. Британсь­ка станція справді одержала великі здо­бут­ки, адже саме тут було відкрито озо­нову діру, тут три­валий час про­дов­жувались метео­рологічні дослідження. Тож бри­танці надісла­ли кілька делегацій до Ук­раїни, ознай­о­милися з науко­вими інститутами.

У серпні 1994 року, Британсь­ка антарктич­на служба запро­понувала відрядити на «Фа­радей» чотирьох фахівців для вив­чен­ня сис­теми забез­печен­ня станції, науко­вої роботи й апа­ратури, дизельного гос­подар­ства і сис­тем зв’яз­ку. У серпні-вересні 94-го як­раз відбу­валася 23-а сесія Ор­ганізації країн Ан­тарктич­ного договору, на якій Ук­раїну прийняли до цієї організації. І як ви думаєте, хто мав заперечен­ня з цьо­го при­воду? Звичай­но, Росія …

У лис­топаді 94-го фонд «Від­род­жен­ня» надав 12тисяч доларів на проєкт «Ук­раїна повер­тається в Ан­тарктиду». І тоді пер­ша наша гру­па — у складі чотирьох фахівців — вирушила на «Фа­радей», щоб ознай­о­митися і навчи­тися обслу­говувати станцію і пра­цювати на ній.

Над станцією — український пра­пор

6 лютого 1996-го – бри­тансь­ка антарктич­на станція ста­ла українською та отримала назву «Академік Вернадсь­кий». Ось як зга­дує цей момент один з учасників пер­шої екс­педиції Геннадій Міліневсь­кий:

«Прощан­ня було трішки сум­ним. О 18:30 до флагшто­ка піднялися Данкан, Дьюдні, Во­лодя Павлик, Андрій Си­доровсь­кий, Же­ня Гур’янов і я. Під кла­цан­ня затворів фотокамер із сумом Данкан спу­с­тив «Юніон Джек» – Британсь­кий пра­пор, і потім я підняв наш жов­то-бла­кит­ний, український. Сталося! 6 лютого 1996 року о 18:45 за місце­вим часом Ук­раїна ста­ла Ан­тарктич­ною дер­жавою. Ре­зультат двох років роботи, нервів і сивини завер­шений успішно.

Після цьо­го Данкан і Дьюдні поїхали на човні до хатини Ворді і підняли там той самий Британсь­кий пра­пор. По­вер­нулися, корот­ке про­щан­ня, піднялися в гелікоп­тер і – «Прощавай­те, хлопці!». Ми залишились одні.

…За­в­т­ра приїде наша тре­тя четвірка, і українська коман­да поч­не зимувати повним складом. Британсь­ка станція Фа­радей іде в історію. А нам починати свою».

«Ха­тина Ворді» — невелика дерев’яна будівля, спо­руд­жена на сусідньому з Галінде­зом ост­рові Ма­рина, назва­на на честь пер­шого начальника станції «Фа­радей». У хатині раритети довоєнних часів: дру­карсь­ка машин­ка, радіостанція, кулінар­на кни­га… Історія пер­ших років освоєння Ан­тарктиди.

«Академік Вернадсь­кий». Ук­раїнська вах­та

Британці не роз­чарувалися, що відда­ли свою станцію українцям, незва­жаючи на те, що однією з переваг нашої країни на той час, коли вирішувалось питан­ня, був науко­во-дослід­ницький флот (а з тих пір усе роз­базарили, і тепер жод­ного дослідниць­кого суд­на немає).

Але наші екс­педиції, як би склад­но (особливо нинішнього року, коли зміна команд відбу­валася в лютий каран­тин) не було, ретельно, відповідально, з науко­вим азартом, самовідда­но і творчо ведуть дослідження, започат­ковані кілька десятиліть тому.

Йдеться про метео­рологічні дослідження (вони без­перервно ведуться з 1947 року), впливу змін клімату на льо­довики та снігонакопичен­ня; зміни рівня моря, його солоності і тем­ператури; ста­ну й динаміки «озо­нової діри».

Ук­раїнці постійно моніторять одну і ту ж саму акваторію в Ан­тарктиці й таким чином отримують абсолют­но унікальні дані: в одних і тих самих місцях було пораховано кількість кри­лю за допомогою ехо­лот­ної зйомки, було знято ком­плекс оке­а­нографічних параметрів, взято зразки фітопланк­тону, зоо­планк­тону, мікро­біоту, зразки ДНК.

Се­ред геофізич­них завдань – спо­с­тережен­ня за космічною погодою (соняч­на активність, магнітні бурі, гігантські гро­зи у верхній тро­посфері тощо), стан навко­лозем­ної плазми, відбір зразків гірських порід тощо.

У біологів – дослідження антарктич­них мікро­організмів, фло­ри і фау­ни. Рослинність Ан­тарктиди, антарктичні мохи та лишай­ники. Фа­у­на значно різ­номанітніша: уче­них цікавить і гнізду­ван­ня домінікансь­ких мар­тинів та помор­ників, і популяція пінгвінів дженту та аделі, і фотоіден­тифікація китів та касаток…

Станція й нині затиш­на і ком­фортна, хоча мережу інтернет, напри­клад, про­вели лише у 2017 році. І тільки 2018 року виділено кош­ти на модер­нізацію станції, а торік про­ведено пер­ший значний ремонт за 23 роки: встанов­лено нові дизельні дви­гуни, опріснювач води, сис­теми опа­лен­ня, ремон­туються дахи, переоблад­нано медич­ний кабінет і біологічну лабораторію, про­водиться низ­ка інших робіт. Окрім того, тепер на станції встанов­лено повністю автоматизований метео­комплекс фін­ського вироб­ництва, дані з якого автоматич­но онлайн над­ходять, як метео­рологу на станції, так і до Києва.

Ад­же головне, за чим їдуть науковці — за новими даними, новими знаннями і відкрит­тями. Станція «Академік Вернад­сье­кий» — фор­пост най­сучаснішої науки, яку разом з інши­ми колегами з інших країн тво­рять українці.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+