Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Пла­тонівська мо­дель дер­жа­ви: по­вчальні уро­ки історії 
 
 

В історії світової культури Платон — як зна­кова інте­лек­туаль­на постать, філософ, вче­ний, письмен­ник — належить всій людській цивілізації. На­родив­ся він (справжнє ім’я Арис­токл (427—347 р. до н.е.) – в перші роки Пе­лопонеської вій­ни. По лінії батька його рід походив від афінсько­го царя Ко­д­ра, по матері — від родичів царя Со­лона. Своє прізвись­ко Платон отримав від одного з учи­телів гімна­с­тики за струн­ку поста­ву. Водночас «Платон» — означає «широкопле­чий» або ж «широколобий». У ранній молодості він захоп­лював­ся поезією, музикою та живописом, брав участь в Істмійських та Піфій­ських іграх, нагород­жував­ся лав­ровими вінка­ми. Філософії Платон навчався у Кратила, але як оригінальний мис­литель сформував­ся під впливом ідей Со­кра­та. Як пишуть давні автори, після смерті Со­кра­та (399 р. до н.е.) Платон покинув Афіни і май­же два десятиліття подорожував міста­ми Аф­рики, Південної Італії та Си­цилії, ведучи полеміку з актуаль­них філософсь­ких та політич­них питань з піфагорійцями. У середині 80-х р.р. IV ст. до н.е. потра­пив на Си­цилії у раб­ство, звідки був викуп­лений Архітом.

Після невда­лого досвіду практич­ної політики Платон (близь­ко 388 року) повер­нув­ся на батьківщи­ну і створив на око­лиці Афін філософсь­ку шко­лу –ака­демію. Ли­ше двічі, в 366 та 361 р.р до н.е., він залишав Афіни, зосеред­жуючи сили на філософсь­ких і науко­вих занят­тях в Академії. Ма­тематика в Академії була не тільки науко­вою про­педев­тикою, але і важ­ливим предметом науко­вих досліджень. Платон навіть зро­бив на воротах своєї шко­ли над­пис, що доступ до неї відкритий лише тим, хто знає гео­метрію. До останніх днів сво­го жит­тя філософ залишав­ся актив­ним і бадьо­рим. По­кинув цей світ у 347 р. до н.е. під час одного з весільних бан­кетів.

Спад­щина філософа, що збе­регла­ся до наших днів, налічує 35 діалогів-трактатів. 24 з них вва­жаються автен­тич­ними, 11 – сумнівни­ми. Чільне місце серед них зай­мають «Держава», «За­кони», «Політик», «Ре­с­публіка». Са­ме з опублікуван­ня «Держави» бере початок такий важ­ливий у світовій гуманітарній думці напрям як політич­на філософія. Політико-пра­вова про­бле­матика ста­ла об’єктом дослідження Платона і в інших його пра­цях, зок­рема таких, як: «Апологія Со­кра­та», «Крітій», «Протагор» та ін.

Ак­туаль­ним питан­ням дав­ньо­г­рецького суспільства при­свячені дві найбільш грунтовні праці Платона: трактат «Держава» та «За­кони». У «Державі» вчення про суспільство та його ідеаль­ний політич­ний устрій роз­роб­лено у тісно­му взаємозв’яз­ку з основополож­ним вченням пла­тонівсько­го ідеалізму – теорією «ідей».

На гли­боке переконан­ня дав­ньо­г­рецького мис­лителя, одним із основ­них завдань дер­жави має бути неухиль­не здійснен­ня нею ідеа­лу справед­ливості не тільки в осо­бис­тому, але й суспільному житті гро­мадян. Він, зок­рема, вва­жав, що дер­жава має про­тидіяти будь-яким засобам про­ник­нен­ня в її жит­тя як багат­ства, так і бідності. Ці явища є однаково небез­печ­ними.

Од­на з основ­них ідей політич­ної кон­цепції Платона про дер­жав­ний устрій полягає в тому, що дер­жава є не що інше як людсь­кий організм, хоча й більш склад­ний. Платон підкрес­лює, що кінце­вою метою дер­жави має бути доб­ро, яке потрібно роз­глядати, як загальну гар­монію її еле­ментів. Держава складається з тих самих час­тин, що й людсь­кий організм. Він вио­кремлює три складові людсь­кої душі: 1)розум­на складова; 2)нерозум­на і збу­д­жена, яка є близь­ким дру­гом різно­го роду задоволень і насолод; 3)лютий дух і гнів. Платон застерігає, що лише в тому випад­ку мож­на бути справед­ливим і виконувати суспільно необхідні функції, коли кож­на з трьох складових душі відповідає своєму при­зна­чен­ню. Він переконаний в тому, що пра­вителями мають бути філософи, тоб­то, люди, які досяг­ли вищого рівня діалектич­ного роз­вит­ку розуму. На­томість волі, як дже­релу муж­ності відповідає інший стан, представлений охо­рон­цями і воїнами, що мають відігра­вати в дер­жаві ту саму роль, яку сила волі відіграє в житті кож­ної людини. Третій стан в дер­жаві уособ­люють представники ниж­чого рівня доб­рочес­ності і роз­важ­ливості – купці та ремісни­ки, обов’язок яких полягає у забез­печенні про­жит­кового рівня гро­мадян дер­жави.

На його дум­ку, кож­на велика дер­жава об’єднує в собі щонай­мен­ше дві дер­жави: «одна – зли­дарів, а дру­га – багатіїв». Ці дві дер­жави є дже­релом суспільно-політич­ної кон­фронтації і напру­ги в суспільстві, при­чиною пер­манентних змін форм дер­жав­ного правління від автократії до демократії. Прак­тич­на реалізація моделі негатив­ного типу дер­жави мож­лива в наступних фор­мах дер­жав­ного уст­рою: 1)тимократія – вла­да чес­толюбців; 2)олігархія – пануван­ня небагатьох над більшістю; 3)демократія – вла­да і правління народу, більшості; 4)тиранія – вла­да в суспільстві одного над всіма. Кожна з цих форм є послідовним погіршенням або ж спо­тво­рен­ням фор­ми ідеаль­ної дер­жави. Замість єдності і кон­солідації гро­мадян в них панують роз­брат, чва­ри, замість справед­ливого роз­поділу обо­в’яз­ків – насильство і при­мус, замість прагнен­ня урядовців до втілен­ня най­вищої мети сус­пільного роз­вит­ку – намаган­ня захопити вла­ду шляхом викорис­тан­ня амо­ральних засобів і заради низьких цілей, замість нехту­ван­ня вла­сни­ми матеріаль­ними інте­ресами – жадібність.

Глибоко розуміючи істо­ричні витоки та політич­ну при­роду афінської демократії, її вплив на дер­жав­ний устрій Стародав­ньої Греції, Платон, разом з тим, досить негатив­но ста­виться до народовладдя, а демократію вва­жає однією з найгірших форм правління, ото­тож­нюючи її з охлократією.

За­галом для людей, які живуть в умо­вах негатив­ного дер­жав­ного ладу, харак­тер­ним є хиб­ний вибір цінно­с­тей. На­при­клад, при тимокра­тич­ному уст­рої це про­яв­ляється у нестримній при­страсті до військо­вих успіхів; при олігархічній формі вла­ди – до багат­ства; при демокра­тич­ному управлінні – до без­меж­ної сво­боди. Са­ме це, за Платоном, при­зво­дить до зни­щен­ня самого дер­жав­ного уст­рою. Та­ким чином, кож­на негатив­на фор­ма дер­жави гине через внутрішні супереч­ності сус­пільного роз­вит­ку, через порушен­ня та зло­вжи­ван­ня основ­ними принципами функціону­ван­ня дер­жав­ного організму.

Проте найгіршою фор­мою відхи­лен­ня від ідеаль­ного дер­жав­ного ладу Платон виз­нає тиранію. Во­на є завер­шальною фор­мою, кінце­вою стадією падіння, дегра­дації «сп’янілої від сво­боди демократії». Платон акцен­тує ува­гу на тому, що «тиран домагається вла­ди саме як висуванець народу». То­му, на його дум­ку, цілком при­род­но, що тиранія не виникає з жод­ного іншо­го дер­жав­ного уст­рою, крім демократії, тоб­то з «без­меж­ної волі найбільшої і най­дикішої неволі».

Го­ловною ж при­чиною занепаду дер­жави філософ вва­жає «корозію людсь­кої моралі». Не­доско­налим фор­мам дер­жави Платон про­тис­тав­ляє ідеаль­ну дер­жаву – справед­ливе правління обраних муд­реців-філософів. Так, у праці «Ре­с­публіка» Платон вка­зує на п’ять форм дер­жав­ного управління: 1)ідеаль­на дер­жава; 2)олігархія; 3)тимократія; 4)демократія, тоб­то керівництво натов­пу; 5)тиранія, при якій вла­да потрапляє у руки мож­новладця, що має низькі чуттєві інстинкти. Всі ці фор­ми дер­жав­ного управління пов’язані між собою, кож­на з них може самостійно ево­люціону­вати до більш низької.

Де­що іншу модифіковану кла­сифікацію викла­дено у праці «Політик». В ній мис­литель виз­начив такі фор­ми дер­жав­ного уст­рою, як: 1)монархія – вла­да кра­щого, як втілен­ня розуму; 2)ари­с­тократія; 3)демократія – правління народу, підпо­ряд­коване законам; 4)охлократія – демократія, яка не підпо­ряд­кована законам; 5)олігархія; 6)тиранія.

На дум­ку Платона, недолік тієї чи іншої фор­ми дер­жав­ного управління залежить не стільки від кількості урядовців, скільки від духу управління.

Стерео­типні кри­терії сучас­ності недоцільно екс­т­раполювати на осмис­лен­ня ідей­но-політич­ної спадщини Платона. Як­що, напри­клад, в центрі сучас­них кон­струкцій перебуває ін­дивід та його сво­бода, а все, що обмежує його життєдіяльність, вва­жається тоталітариз­мом, то для Платона головним є дер­жава в її ідеаль­ному варіанті. Ідеаль­ну дер­жаву Платон розуміє як суспільну організацію, в якій панує суспільна справед­ливість. В такому випад­ку про­бле­ма дер­жав­ного уст­рою з політич­ної стає етичною про­бле­мою, про­бле­мою доб­рочес­ності і закону.

По­вчальні уро­ки Платона мають сприй­матись українською політич­ною елітою як методологічний і світогляд­ний взірець щодо вироб­лен­ня і практич­ної реалізації тієї оптимальної моделі дер­жави, на яку так очікує народ Ук­раїни. Ад­же будь-яка дер­жава є пев­ним політич­ним об’єднанням, яке утворюється для достойного жит­тя всіх гро­мадян, а не лише окремих її представників. А справед­лива політика – це не брудні тех­нології й маніпуляції суспільною свідомістю, а наполег­лива коректна боротьба за втілен­ня цивілізаційних ідеалів і цінно­с­тей, віра в інте­лек­туаль­ний та морально-етичний потенціал людини, в потуж­ну і незво­рот­ну силу євро­пейсь­ких тра­дицій політич­ної культури.

Анатолій ПАВКО,
док­тор істо­рич­них наук,
про­фесор, лау­реат премії
ім. М.С.Грушевсь­кого
НАН Ук­раїни, За­слу­жений працівник культури Ук­раїни,
відмінник освіти Ук­раїни

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+