Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Пе­реміще­ний універ­си­тет 
 
 

У Краматорсь­ку народ­жуються
нові українські сім’ї

З почат­ком анексії Криму та війни на сході Ук­раїни з’явилося не зна­не досі понят­тя – переміщений виш. Па­ру років тому мені довелося поспілку­ватися з про­рек­тором До­нецького національ­ного технічно­го універ­ситету, що переїхав до По­кровська, док­тором технічних наук, лау­реа­том Держав­ної премії Ук­раїни в галузі науки і техніки Євге­ном Башковим про «переміщене» жит­тя До­нецької політехніки, якій 2021 року випов­ниться сто років. Йо­му було, зви­чай­но, при­кро від того, що при переїзді довелося залишити всю екс­перимен­тально-лаборатор­ну базу, бібліоте­ку, архів, облад­нан­ня, і починати все заново. Але завдяки цьо­му впе­ред пішли інформаційні тех­нології, за підтрим­ки німецьких універ­ситетів ДонТУ отримав нове над­сучас­не облад­нан­ня. «І головне, — ска­зав про­фесор Башков, — ми здо­були впевненість, що універ­ситет роз­виватиметься, у ньо­го є пер­спектива. Там, звідки ми приїхали, цієї пер­спективи не було». Те саме мог­ли б ска­зати про себе і свій виш викла­дачі переміщеного з Лу­гансь­ка у Сєвєродонецьк Східно­українсько­го національ­ного універ­ситету імені Во­лодимира Да­ля про­рек­тор з науко­во-педагогічної роботи Андрій Жидков, дирек­тор На­вчаль­но-науко­вого інституту еко­номіки та управління Руслан Галгаш та декан факультету інформаційних тех­нологій та еле­к­троніки Сергій Ми­т­рохін.

У відео­ролику про жит­тя після «переміщен­ня», знятому за підтрим­ки ПРООН, Андрій Жидков роз­повів, що з усь­о­го, що було в Лу­гансь­ку, йому вда­лося при­хопити тільки печат­ку приймальної комісії, ноутбук та деякі докумен­ти. А пер­ше робоче місце його: стіл, стілець, тер­мос і ноутбук, діаго­нал­лю 10 дюймів. За­те зараз кож­ний факультет має і приміщен­ня, і все необхідне для навчаль­ного про­цесу.

«2014 рік нас дуже згуртував і змінив, — при­гадує Сергій Ми­т­рохін. – Ми усвідомили: все, що відбу­вається, залежить тільки від нас. Як­що хочемо, аби щось змінювалося, ми це робимо і змінюємося самі. Не зна­ходимо в собі сили? Тоді не тре­ба ні на кого кивати».

«Люди по-різно­му сприй­мають зміни, які відбу­ваються в їхньому житті. Де­які, скільки б років не минуло, відчу­вають себе тим­часовими», — розмірко­вує Андрій Жидков. — Прокидаються зранку, і тільки одна дум­ка в голові: коли я повер­нуся додому? А інші сприй­мають ситуацію інак­ше: ми живемо тут і зараз, і робимо наш дім кра­щим».

Виш вступив у нове століття

Нинішній рік для універ­ситету імені Да­ля особливий: вишу випов­нилося 100 років! Це один із най­старіших закладів вищої технічної освіти в Ук­раїні. Бу­ло багато привітань, оцінок роботи. Зо­к­рема, голова Комітету Верхов­ної Ра­ди з питань освіти, науки та інно­вацій Сергій Ба­бак нагадав, що ще з 2001 року цей виш постійно здо­буває при­зові місця на най­пре­с­тижнішій освітянській вис­тавці «Су­час­на освіта в Ук­раїні». І навіть у складні роки, в умо­вах бой­о­вих дій на сході Ук­раїни, коли головним було — збе­рег­ти універ­ситет, педагогічний та сту­дентський колек­тив не відступив від тра­дицій.

За­галом, більш як половина донецьких та лугансь­ких універ­ситетів роз­ташувалася у своєму ж регіоні, тре­тина ж переїхала до Вінниці, Києва, Харкова, Кривого Ро­гу та інших міст. Сьогодні вони про­дов­жують освіт­ній про­цес, роз­вивають матеріаль­но-технічну базу, розв’язують соціальні та побутові про­бле­ми, запро­вад­жують інно­ваційні фор­ми та методи роботи. Керівни­ки переміщених закла­дів вищої освіти об’єднані в Ра­ду рек­торів.

У березні нинішнього року на чер­говому засіданні у МОН новим очільником Ра­ди рек­торів переміщених вишів обрали рек­тора Східно­українсько­го універ­ситету імені Во­лодимира Да­ля Ольгу Поркуян. Це теж висока оцінка роботи універ­ситету і, зви­чай­но, його керівни­ка. Од­не з важ­ливих питань, що обговорювались на засіданні — про необхідність створен­ня гро­мадсь­кої організації, яка б актив­но допомагала у роз­вит­ку переміщених вишів.

Громадянські ініціати­ви

Ко­лишні луганці створили гро­мадсь­ку організацію: «Фундація-простір», який об’єднує місце­вих і переміщених викла­дачів, сту­дентів і випускників. «Ак­тивістів, які заяв­ляють, що хочуть щось зро­бити, — багато, — каже Андрій. – Та­ких, хто вміє створювати реальні про­екти — значно мен­ше. А тих, хто доводить їх до завер­шен­ня – ще мен­ше».

Перший про­ект, на який отримали гроші у Фундації, — «Квітуча гро­мада». У пар­ку створили оазу для зустрічей: вко­пали лавоч­ки навко­ло клумби, вик­лали плиткою про­ходи. На­зва­ли сим­волічно: «Примирен­ня». «Ми вирішили, що здружуватися най­кра­ще, копаючи ями», — жар­тує Андрій. На­ступний про­ект – «Відкрита аудиторія» — локація на при­роді для більших колек­тив­них зібрань. Трохи гро­шей не вис­тачило на меблі, але все попереду. А далі – про­вели велодень, і пар­ков­ку для велосипедів зро­били, і навіть пам’ят­ник велосипеду поста­вили – спа­сибі сєверодонецькому худож­нику Олек­сан­д­ру Мойсеєнку. А перед вхо­дом у лаборатор­ний кор­пус ще і пан­дус поста­вили, щоб усім, кому важ­ко підніматися східцями, було лег­ше туди потра­пити.

У переліку пунктів співпраці – насам­перед з міжна­род­ними організаціями, з якими вже започат­кувалися тісні кон­так­ти — участь у про­грамі створен­ня робочих місць для внутрішньо переміщених осіб, що реалізується за фінан­сової підтрим­ки Програ­ми роз­вит­ку ООН в Ук­раїні та Уряду Японії. Ра­зом з ЄС було профінан­совано ремонт навчаль­них будівель і гур­тожитків, придбан­ня облад­нан­ня, меблів, комп’ютерів, оснащен­ня Цент­ру дис­танційно­го навчання.

На­ступними кро­ками було відкрит­тя Ре­сурсного цен­т­ру зі ста­лого роз­вит­ку, про­веден­ня круглого сто­лу з про­блем ста­лого роз­вит­ку регіону, обговорен­ня питань взаємодії представників ака­демічних установ — бізне­су — вла­ди – міжна­род­них організацій. А також – лекції, тренінги, кон­ференції. Зо­к­рема, міжна­род­на кон­ференція «Стра­тегії ста­лого роз­вит­ку: на шляху до сильнішої гро­мади» за участі фахівців ПРООН, представників науко­вої спільноти, ділових кіл, органів вла­ди, гро­мадсь­ких організацій.

У переліку – семінари про енергетику та охо­рону навко­лиш­ньо­го середовища за участі сільських шкіл, ген­дерні форуми, запуск пер­шого регіональ­ного хакатону з роз­роб­ки соціаль­но-корис­них про­грам, втілен­ня про­екту «Рух без обмежень», що ста­вить за мету створен­ня без­бар`єрно­го середовища для людей з інвалідністю.

«Пе­реміщені» сту­ден­ти

Східно­український вва­жається нині найбільшим універ­ситетом на сході Ук­раїни. Тут навчається 6000 сту­дентів, і допомагають їм здо­бувати знання 600 викла­дачів та спів­робіт­ників. Але виш цей, хоч і переміщений, не чужий для Сєверодонецька, адже в місті й раніше розміщував­ся його струк­тур­ний підрозділ — Сєверодонецький тех­нологічний інститут. Те­пер возз’єдна­лися. На­вчання відбу­вається на двох локаціях: у ста­рому лаборатор­ному кор­пусі біля озе­ра і в центрі, у при­міщенні, де міс­титься й облас­на вла­да.

До тисяч сту­дентів СНУ навчаль­ного року, що закінчився, приєдна­лася й сот­ня пер­шокурсників з непідконт­рольних територій. Во­ни вступали переваж­но через освітній центр Донбас — Ук­раїна. Держава доз­воляє вступати таким випускникам до українських вишів без документів і без зда­ван­ня ЗНО. Пізніше вони зда­ли іспи­ти чи заліки з української мови та історії Ук­раїни, адже їм потріб­ний час на вив­чен­ня предметів, адже за сло­вами одного із пер­шокурсників, що закінчу­вав шко­лу на непідконт­рольній території, він «знає тільки про Київську Русь».

Є в СНУ час­тина сту­дентів з ОРДЛО, які паралельно закінчу­вали шко­лу екс­тер­ном на нашій території. Та­ким лег­ше орієнту­ватися в шкільній про­грамі. Але їх небагато, адже сім’ї, в яких діти дис­танційно навча­ються в Ук­раїні, живуть під постійною загро­зою страху.

За­галом 2019-2020 навчаль­ного року через освітній центр «Донбас –Ук­раїна» у вітчизняні виші вступили понад 1600 випускників з непідконт­рольних територій. І практич­но 99% з них, за минулорічною ста­тис­тикою, навча­лися потім саме у переміщених вишах. Та ще понад 400 сту­дентів минулого навчаль­ного року вступили з анексованого Криму.

GreenLab у Сєверодонецьку

…На верхніх повер­хах головно­го адмінприміщен­ня області нур­тує сту­дентське жит­тя. Спудеїв та про­фесуру зустрічає сам Во­лодимир Даль, своєю «кар­тон­ною» пер­соною. Ще вище — про­сто­ре приміщен­ня діало­гової платфор­ми-мультихабу «GreenLab», що була створена за підтрим­ки
ПРООН. Ди­рек­тор На­вчаль­но-науко­вого інституту еко­номіки та голова ГО «Фундація «Простір» Руслан Галгаш, роз­повідає, як виник­ла ідея діало­гової платфор­ми, як реалізовувалась. «Ми розуміли, що нам потрібен такий простір, — каже він, — я доводив це на кож­ному підхо­дящому зібранні. Ми разів з десять подавали про­ект, з кож­ним разом чіткіше вимальо­вувалась кон­цепція. І зре­ш­тою, нас підтримали в ПРООН. Ми одержали «GreenLab» — як мультифункціональ­ну аудиторію, що розділена на декілька зон та при­зна­чена для про­веден­ня зустрічей, «круглих столів», дебатів та інших заходів. А чого це «Green», тоб­то зелений? Ми підтвер­д­жуємо свою при­хильність до «зелених» тех­нологій, до цілей ста­лого роз­вит­ку ООН, де теж ця позиція підтримується».

Програ­ма почалася з малого: активісти вис­тупили про­ти викорис­тан­ня пла­с­тикового посуду і зай­вого вит­рачан­ня паперу на різні роз­д­руківки. І справді, на адміністратив­них заходах після акції почали обходитись без пла­с­тикових пляшок, ста­кан­чиків. А що сто­сується від­мови від паперу, ратували за викорис­тан­ня еле­к­тронних носіїв. З еко­логічних про­блем — про­пагували сор­туван­ня сміття, про­водили інші акції.

Але головна ідея про­екту, кажуть учасники, полягала у згуртуванні гро­мади, підви­щенні актив­ності молоді, запро­вад­женні діало­гу між представниками гро­мадсь­кості, бізне­су, вла­ди, міжна­род­них організацій, науко­вих та освітніх установ. Ство­ренні, так би мовити, Академії діало­гу та порозуміння.

Так виник­ла ідея поїхати Лу­гансь­кою облас­тю вздовж лінії роз­межуван­ня. Зустрічалися в гро­мадах, у містах і селах, а потім зро­били підсумкову зустріч в універ­ситеті. Студен­ти, які бра­ли участь у таких заходах, швидко ста­вали лідерами в своєму середовищі, самі про­понували й реалізовували про­екти.

«Ми вва­жали і вва­жаємо, що універ­ситет — не тільки «куз­ня кадрів», а й дже­рело інно­вацій й ініціати­ви, — каже Руслан Галгаш. — Сьогодні заван­тажен­ня «GreenLab» дуже інтенсив­не. Тут про­водять і зустрічі, і лекції, і дис­кусії.

А ще в універі з’явив­ся свій «Медіацентр сту­дентських ініціатив». «Це пер­ший про­ект, який я написав ще в 2015 році, — при­гадує Руслан. Ми подавали його в різні організації. А підтримало його посольство США». Нині тут чудова студія з новенькою апа­ратурою, від якої не відмо­вилися б і на про­фесійних телеканалах.

Ба­бак Лу­гансь­кий та інші сим­воли

«Уміння вес­ти діалог — важ­лива час­тина ком­петентнос­тей, якими має володіти людина з вищою освітою, — про­дов­жує Руслан. – Ми, викла­дачі, також постійно навчаємося. За про­гра­мою роз­вит­ку ООН — медіації, умінню пра­цювати в середовищі конфлікту. Прой­ш­ли базовий курс. Дехто вже став справжнім профі: нашого колегу Сергія Ми­т­рохіна тепер важ­ко спійма­ти в універі, він амбасадор миру, затре­буваний коуч, їздить по всій Ук­раїні. У молоді теж є гарні пер­спективи для навчання. І ми сподіваємося, що вони роз­виватимуть Лу­гансь­ку область, а не шукатимуть долі в далеких кра­ях».

Ак­тивісти універ­ситету взяли актив­ну участь у про­екті, пов’язаному з реб­рен­дин­гом Лу­ган­щини. Ідея пішла від ПРООН, її підтримала облас­на адміністрація. Проект ста­вив за мету виз­начити головні сим­воли краю. За­для цьо­го про­водили соціо­логічні опи­туван­ня, здійснювали кон­тент-аналіз, задіювали фокус-гру­пи. Од­ним з пер­ших сим­волів, виз­наний переваж­ною більшістю опи­таних – став сте­повий бабак. А ще – кінь (Лу­ган­щина – відомий центр коняр­ства) та лисиця.

«Ми про­вели дитячий кон­курс, — каже Руслан.— який назва­ли: «Ба­бак лугансь­кий – миролюб­ний, праць­о­витий». Діти , які бра­ли участь у кон­курсі, показали неаби­яку кре­а­тивність. Ми побачили бабака – гірни­ка, бабака – захис­ника… Діти малюють, виходячи з того, що бачать і що переживають. І у що вірять».

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+