Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Шко­ла на межі – 2. «Ам­ба­са­дорсь­ка» 
 
 

Олексій ГОЛОВАТИЙ — директор школи

На лінії роз­межуван­ня навіть у най­тяжчі періоди війни шко­ли залишалися осе­ред­дям українства. У цьо­му довелося не раз переконатися жур­налістам, які за про­гра­мою ООН з відновлен­ня та роз­будови миру в До­нецькій та Лу­ганській облас­тях, звісно, до каран­тину, побували в містах і селах вздовж лінії роз­межуван­ня.

… За три кіломет­ри від лінії роз­межуван­ня перебуває і шко­ла № 7 у селищі «Друж­ба», вона розміщена фак­тич­но в межах То­рецька. Ця шко­ла також зазна­вала й обстрілів, і при­льотів бой­о­вих сна­рядів. При вході в приміщен­ня в українських одностроях нас зустріли дирек­тор Олексій Го­ловатий, і вчи­телі, й учні.

У школі навча­ються понад 180 учнів і 25 дошкільнят різно­го віку. Приміщен­ня тро­хи затісне: для того, щоб облаш­тувати спаль­ний кор­пус для най­мен­ших, довелося шкільну бібліоте­ку винес­ти на коридор і зро­бити її «Бібліоте­кою відкритого досту­пу».

Од­нак ця невелика шко­ла настільки актив­но співпрацює з міжна­род­ними організаціями, що в останні чотири роки щороку залучає до сво­го бюд­жету по одному мільйону гри­вень! Ос­нов­ним чином, не гро­шима, а новими кабінетами, їх начин­ням, залами, медіацент­ром, шкільним радіо, теп­лицею і ще багато чим.

«Ми вирішили не чекати підтрим­ки, а пра­цювати самим», — почав Олексій Го­ловатий роз­повідь про свою шко­лу. — І саме таке рішен­ня було найбільш пра­вильним, адже недарем­но в народі кажуть: «Хто пра­цює, тому й допомагають». А навіщо допомагати тому, хто сам нічого не робить?

Школа відкрилася 1977 року. Спочат­ку як почат­кова, потім — неповна серед­ня, з 80-х – серед­ня.

Ди­рек­тор з гордістю вла­ш­товує екс­курсію навчаль­ним закла­дом. У холі розмістився при­род­ничо-еко­логічний музей «Мешканці Донбасу», його створили учні та педагоги. Тут і фло­ра, і фау­на, і навіть у кап­сулі – про­дукція фенольного заводу. Як наяв­на загро­за навко­лиш­ньо­му середовищу.

У холі приміщен­ня розміщено ще один, на цей раз позитив­ний об’єкт, що має відно­шен­ня до еко­логії – кар­тонні кон­тей­нери для сор­туван­ня сміття. Ад­же один із грантів, який виг­рали учні шко­ли, – запро­вад­жен­ня роздільного зби­ран­ня сміття. За­роб­лені кош­ти хочуть вит­ратити на освітлення вулиць у селищі «Друж­ба». Перші чотири кон­тей­нери для роздільного сміття буде поставлено на шкільному дворі. А поки що – є мож­ливість потре­нуватися.

«Гасло шко­ли: партнер­ство та роз­будова!» — озвучує дирек­тор, і по ходу екс­курсії демон­струє, на які хороші справи це гас­ло перетво­рилося. Сільська шко­ла нічим не відрізняється від хорошої міської шко­ли: тут вив­чають дві іноземні мови (з пер­шого кла­су – англійську і з п’ятого— німецьку). Другий рік, як і по всій Ук­раїні, у навчаль­ному закладі впровад­жувалася про­гра­ма Но­вої української шко­ли. За дер­жав­ний кошт куп­лено інте­рак­тивні дошки, кольо­рові принтери. Об­лаш­туван­ня кла­су створено разом з міжна­род­ними партнерами.

Найком­фортніше місце – кімна­та відпо­чин­ку: приємні м’які крісла, тенісний стіл, а навкруг – наче в лісі, на шпа­лерах зелені дерева, спокійні кольо­ри. Тут інко­ли про­водять уро­ки, або пра­цює з гру­пами чи індивідуаль­но пси­холог. По­ряд – кімна­та для активістів учнівсько­го самоврядуван­ня, тут же – шкільне радіо. І в пер­шому, і в дру­гому випад­ку – грантове фінан­суван­ня.

Ре­алії часу: на стіні висять два пла­кати. На одному – «Правила повод­жен­ня з вибухонебез­печ­ними предметами», а на дру­гому – «Правила поведінки піл час артобстрілу».

За­ходимо в приміщен­ня для дру­гого кла­су.. Тут гар­но, свят­ково, різно­барвно. Ба­чимо себе на екрані… дошки. Так, інте­рак­тив­на дошка, вона може показувати і те, що робиться в класі, і давати завдання кла­су. Пробуємо разом з мишенят­ком розв’язати ребус, відповісти на загад­ки…

— Дітям дуже подобається ходити в шко­лу, — каже вчи­телька дру­гого кла­су Надія Іванівна Москалик. — Їм цікаво, дуже люб­лять зма­гатися і пра­цювати коман­дами. Що­ран­ку ми «задаємо» собі гар­ний настрій. На­лаш­товуємось на навчання. Діти люб­лять дис­кутувати, вис­лов­лювати свої дум­ки. Я не виправляю нікого. Кожний має пра­во на свою дум­ку.

«По­чат­кова шко­ла навчається через гру, старша – через дослід­жен­ня», — додає дирек­тор. — У грі викорис­товуємо ребуси, кро­с­вор­ди, багато вправ — онлайн.

Че­рез коридор, де стіни в шпа­лерах з кораб­ликами про­ходимо до дошкільного відділен­ня. Ство­рили таку «морсь­ку атмосфе­ру» за кош­ти ЮНІСЕФ. До­шкільнята тут перебувають загалом дев’ять годин: навча­ються, гра­ються, відпо­чивають, їдять, в обід сплять у ліжеч­ках. Всьо­го 25 дітей – від 3 до 6 років. Різни­ця у віці – не перепона, навпа­ки: діти навча­ються спілку­ватися, допомагати один одному.

Ди­рек­тор роз­повідає далі: «У нас автоном­не водопос­тачан­ня, своя сверд­ловина. Якість води хороша, вона нор­мальна для пит­тя, однак ми ще додат­ково очи­щуємо її сис­темою зво­рот­ньо­го осмосу. У 2015 році збу­дували автоном­ну газову котельню. Є в нас і праль­ня. Маємо гарячу й холод­ну воду . Усі ці нововве­ден­ня, звісно не за дер­жавні гроші, навряд чи вони б знайш­лися».

«Ми пережили склад­ний період, — повер­тається до кількарічних подій Олексій Го­ловатий. – Че­рез військові дії багатьох дітей батьки вивез­ли. А коли ситуація ста­ла особливо напру­женою, шко­ла рік пра­цювала дис­танційно. Але все-таки ми вірили, зна­ли і готувалися до повер­нен­ня навчання в нор­мальному режимі».

До­ходимо до актової зали, облад­наної за проєктом ПРООН «Громадсь­ка без­пека та згуртованість». Тут відбу­ваються не тільки шкільні заходи, адже шко­ла – найбільший осе­редок культури на селі, в якому живе біля тисячі меш­канців. «До того ж, більшість з них — наші випускники, — каже Олексій Го­ловатий, – що нам ділити, а от об’єдна­тися тре­ба. І ми так і робимо».

Олексій Го­ловатий нещодав­но він став «Ам­басадором миру UN RPP» тож тепер і шко­лу називають «амбасадорсь­кою».

На зустріч з жур­наліста­ми і представниками ПРООН при­йшов і голова рай­онної військо­во-цивільної адміністрації Сергій Винник. Розповідає, що в То­рецьку 16 шкіл, і кож­на має мож­ливості актив­но співпрацювати з міжна­род­ними організаціями, але не всі такі активні, як колек­тив цієї шко­ли і її дирек­тор. А роз­ширювати горизон­ти співробіт­ництва тре­ба, адже освітні суб­венції на можуть «закри­ти» всі про­бле­ми, фак­тич­но їх вис­тачає тільки «на енергоносії та зар­пла­ти». То­му чекати, доки дер­жава роз­багатіє, мало сен­су. Як­раз час зга­дати сло­ва Олексія Го­ловатого: «…не чекати підтрим­ки, а пра­цювати самим». А допомога й спільники підтяг­нуться.

Після роз­мови в актовому залі час і про­щатися, однак дирек­тор хоче показати ще шкільне теп­лич­не гос­подар­ство.

А у шкільному дворі вже «зависають» жур­налісти: за день телефони й дик­тофони май­же роз­рядилися. Як­раз є нагода перевірити сонячні панелі, вмонтовані в лавоч­ки, адже від них мож­на заряд­жати гад­жети… Але перевірити як слід, не вдається: пора від’їжджати…

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+