Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Шко­ла на межі 
 
 

Ольга Со­сова — директорка школи

…Школи на лінії роз­межуван­ня навіть у най­тяжчі періоди війни залишалися осе­ред­дям українства і гро­мадянсь­кого (щоб уникнути сло­ва патріотичного) вихован­ня. Не тільки в силу сво­го прагнен­ня, а й тому, що послідовна кла­сич­на освіта фор­мує знання про історію, літературу, філософію, навчає мис­лити й аналізувати. Ду­маючим людям, навіть дуже юним, значно важ­че сприй­няти нав’язані міфологеми і фей­ки, при­правлені агресією і насильством.

Можливо, тому саме шко­ли нерідко потрапляють під «при­цільну» ува­гу бой­о­виків. За­ступник керівни­ка військо­во-цивільної адміністрації Авдіїівки Ро­ман Ша­хов, ска­зав нашій групі жур­налістів, які приїхали у це страж­ден­не місто у межах про­гра­ми ООН з відновлен­ня та роз­будови миру на Донбасі, що май­же кож­на шко­ла в місті отримала пошко­д­жен­ня – йдеть­ся саме про прямі потраплян­ня.

…З Авдіївки наш шлях про­лягав у То­рецький рай­он, селище Новгородсь­ке. Але називалось воно так не завжди. У ХУІІІ ст. ці родючі землі почали освоювати іноземці. Німецький підприємець Яків Ун­гер, який їх тут отримав, «виписав» з батьківщи­ни фахівців, і вони збу­дували один з пер­ших на До­неч­чині цегельних заводів. За однією з версій саме Яків Ун­гер, який був у захваті від роз­вит­ку про­мис­ловості на аме­рикансь­ких зем­лях, назвав селище Нью-Йорком. Так чи не так, але в українсько­му сте­пу з’яв­ляється Нью-Йорк, і він стає цен­т­ром поселень семи колоній німців-менонітів. Ра­дянські часи не при­нес­ли їм щас­тя на новій батьківщині. У 1941 році усіх німців депор­тували до Ка­зах­ста­ну. Але Нью-Йорком Новгородсь­ке залишалося до жовтня 1951-го. 1949 року між колишніми союз­никами у Другій світовій почалася холод­на війна, і Нью-Йорк попла­тив­ся своєю назвою.

Ли­с­ти до незнайо­мого дру­га

У новітні часи, як роз­повідає сек­ретар селищ­ної ради Те­тяна Крас­ко, тема повер­нен­ня до істо­рич­ної назви селища не раз виникала.

Звер­нутися до осмис­лен­ня подій, які тра­пилися уже в останній час, гро­мадсь­ких активістів спо­нукала вис­тава, зре­жисована Ольгою Да­нилюк у 2017—18 роках. Во­на побудована як «Ли­с­ти незнайо­мому дру­гу з Нью-Йорка». По­чаток їй поклав реаль­ний випадок: волон­тери побачили дітей Новгородсь­кого, які малан­кували під обстрілами. Цей факт став основою сюжету, співав­торами якого були шко­лярі. Во­ни ж ста­ли й акторами. У вис­таві бра­ли учні 14-15 років, які самі пережили най­важ­чий період російської агресії.

«Війна не пройш­ла повз нас: через обстріли постраж­дало біля 160 будинків. П’ятеро наших меш­канців загинуло. Ще п’ятеро – поранено. А скільки виїхало – й не порахувати!», - каже Те­тяна.

Розпоряд­жен­ням уряду від 7 лютого 2018 року селище офіційно відне­сене до населених пунктів, що перебувають на «лінії зіткнен­ня». До цієї самої лінії з боку південно-східних око­лиць селища - три-чотири кіломет­ри. На подвір’я шко­ли не раз прилітали сна­ряди.

Сто років українськості

По­бли­зу шко­ли №18 меш­канці Новгородсь­кого з допомогою ПРООН встановили «розум­ну камеру», яка сиг­налізує про всі неналежні автомобільні візити на територію селища.

На­вча­ються тут всього 88 учнів і цілу зміну перебуває гру­па дошкільнят різновікової гру­пи.

Всьо­го ж у Новгородсь­кому 3 шко­ли та шко­ла-інтернат облас­ного підпо­ряд­куван­ня. І дві з них зовсім близь­ко до лінії вогню. За 4 кіломет­ри до роз­межуван­ня навчає дітей і загальноосвітня шко­ла №17 (тут 360 учнів), а також дитячий навчаль­ний заклад №14 (115 учнів).

Ми побували у школі №18. Сам навчаль­ний заклад, його май­стерні, стадіон роз­ташовані вздовж автомобільної дороги, якою рухається цивільна і військо­ва техніка. На почат­ку верес­ня 2014 року, як роз­повідав селищ­ний голова Ми­кола Ленко, в центр Новгородсь­кого про­рва­лися сепаратис­ти і з ДРГ розстріляли машину.

Школа справді перебуває в не дуже без­печ­ному місці. Але, незва­жаючи на всі події останніх років, занят­тя відбу­валися тут щод­ня.

На фронтоні закла­ду освіти позна­чено дату відкрит­тя: 1961. Очевид­но, що це пізніша «рес­тав­рація». Ад­же насправді цій школі вже 105 років. Знала вона різні часи і різних пра­вителів. Ос­танні 20 років викла­дан­ня тут ведеться українською. Нинішня дирек­тор­ка Ольга Со­сова теж навча­лася в цій школі, її улюб­леною вчи­телькою була сек­ретар селищ­ної ради Те­тяна Крас­ко, яка до обран­ня депутатом пра­цювала тут дирек­тором, викла­дачем історії.

Одвічні про­бле­ми дирек­тора: ремонт, забез­печен­ня облад­нан­ням та необхідною технікою (тим більше, що ця шко­ла, як і по всій Ук­раїні, дру­гий рік пра­цювала за про­гра­мою НУШ). А ще — про­бле­ми з добиран­ням дітей до шко­ли — селище сильно про­тяг­нуте «вздовж», шкільного автобуса немає (та й «не належить» його мати), доб­ре хоч зупин­ку загальноміського автобуса відре­мон­товано поруч зі шко­лою. Чи­мало про­блем допомагає розв’язувати співробіт­ництво з Програ­мою ООН, ін­шими міжна­род­ними організаціями.

Справжня «фішка» цьо­го навчаль­ного закла­ду, яка робить її відомою щонай­мен­ше на всю До­неч­чину, - музей етнографії та фольк­лору, він є філією До­нецького облас­ного краєзнавчого музею. Тут і ста­ровин­ний одяг, і зна­ряд­дя праці, і вишиті руш­ники, й роз­мальо­вані печі - усе навіть переліку не піддається. Йо­го екс­позиції позаздрить і значно більший за розміром і ста­тусом музей. А головне, що це учні разом з учи­телями зби­рали екс­понати по навко­лишніх селах – у старших людей, у ста­рих скринях, коморах, горищах і підва­лах, і все це автохтонне, справжнє, що аку­мулює в собі теп­ло праць­о­витих рук людей До­нецького краю не одного покоління. І ще важ­ливо, що учні переконалися: зем­ля навко­ло українська, люди, які жили тут з давніх давен, українці, у них такий же одяг, жит­ло, зна­ряд­дя праці, як і по всій Ук­раїні.

Кожна шко­ла, яку ми мали мож­ливість відвідати на До­неч­чині, а потім і Лу­ган­щині, мала свою особливість, і вод­ночас – спільне (йдеть­ся не про про­гра­ми, підручники, уро­ки). Це спільне мож­на назва­ти «під­креслена українськість». Во­на про­яв­лялась не тільки у вишиван­ках, в яких досить час­то були і вчи­телі, і учні, а в чомусь більш гли­бин­ному, мож­ливо, пов’язаному з загостреним відчуттям близь­кості лінії роз­межуван­ня, пам’ят­тю про недавні гарячі події, і гли­боко схо­ваною, але пересто­рогою, щоб більше такого не повто­рилося. Цим пояс­нюється і страх перед роз­веден­ням військ - де б ми не були, і з ким би не говорили, у всіх була одна позиція: не тре­ба відступати назад. Тим більше, що при­межові міста і села, і ця шко­ла, і чимало інших, ризикують залишитися в сірій зоні.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+