Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Про­фе­сор Ок­са­на Жилі­­нська: «Універ­си­тет — це пла­не­тар­не яви­ще» 
 
 

… На­ша роз­мова почалася з «зоряного неба». На­передодні вий­ш­ла газета «Світ» з публікацією про Ас­тро­номічну обсер­ваторію КНУ, яка нинішнього року відзначила своє 175-річчя. Ко­мета Чу­рюмова-Ге­расимен­ко, від­кри­та 1969 року, через кілька десятиліть ста­ла найвідомішою на нашій пла­неті, пер­шою, яка одержала штучного супут­ника – кос­мічний апа­рат Rozetta, що понад два роки супро­вод­жував її крізь всю Со­няч­ну сис­тему. Академіка Чу­рюмова не ста­ло всього через два тижні після того, як Rozetta завер­шила свою місію, а день відкрит­тя його комети і дату євро­пейсь­кого свідоцтва, виписаного Климу Івановичу Чу­рюмову, відділяють май­же піввіку напру­женої творчої науко­вої праці. Підсу­мовуючи цей невтомний дослідниць­кий подвиг, Ок­сана Іванівна Жилінська зазна­чила: «Ось що таке наука, і ось що таке науко­вий результат».

Спорідненість крізь віки

У січні цьо­го року їй довелося зро­бити рішучий крок – залишити керівництво кафед­ри менеджмен­ту інно­ваційної та інве­с­тиційної діяльності еко­номічно­го факультету і ста­ти про­рек­тором з науко­вої роботи провідно­го універ­ситету Ук­раїни.

А 19 лютого – вже робити звіт-пре­зен­тацію у Міністерстві освіти і науки Ук­раїни про науко­ву роботу Універ­ситету за попередній рік. Але й це ще не все. День цей був справді особливий. В Ас­тро­номічній обсер­ваторії Універ­ситету зібра­лися ті, хто пам’ятає Клима Чу­рюмова, адже 19 лютого – його день народ­жен­ня «Чи­тали його поезію, – каже Ок­сана Іванівна. – Справді, дуже обдарована і дуже скром­на людина». А ще – зга­дували Ми­колу Ко­пер­ника і його теорію обертан­ня небес­них сфер. Польсь­кий уче­ний теж народив­ся у цей день (і скажіть, що в житті загалом та у науко­вому житті зок­рема щось відбу­вається випад­ково!).

Але ж цю «невипад­ковість» у світі науки можемо про­дов­жити далі. «На­вчи­телем Ко­пер­ника був видат­ний українець Юрій Ко­тер­мак (Дрогобич), рек­тор Бо­лонсь­кого універ­ситету – про­дов­жує Ок­сана Жилінська. – Зберег­лося лис­туван­ня між Ко­пер­ником і Дрогобичем. Я при­нагідно залюб­ки це нагадую польським колегам, адже дуже час­то ми навіть уявити не можемо, як нез­баг­нен­но перетинаються наші долі, наскільки реальні зв’яз­ки й кон­так­ти тяг­нуться до нас з гли­бини століть! І коли ми говоримо про осо­бис­тості Ко­пер­ника і Чу­рюмова – це теж роз­мова крізь віки, бо саме астро­номічні спо­с­тережен­ня у кла­сич­них універ­ситетах доби серед­ньовіччя ста­ли передвістям пер­шої науко­вої революції».

«У світову науку універ­ситет Святого Во­лодимира також увійшов з астро­номічни­ми дослід­жен­нями. Перший дирек­тор Ас­тро­номічної обсер­ваторії Універ­ситету Ва­силь Фе­доров при­віз із собою до Києва не тільки облад­нан­ня, а й май­же тисячу томів книг – най­кра­щу тогочас­ну тематич­ну книжкову колекцію астро­нома Ольбер­са, серед яких чимало ста­родруків, інку­набул… А його док­торсь­ка дисер­тація, захист якої відбувся у 1839 році, була однією з пер­ших, захищених в Універ­ситеті Святого Во­лодимира. І це історія нашого Універ­ситету в світовій науці. Я пал­ко шаную дослідників історії універ­ситетів – вони роз­кри­вають усім, що універ­ситети поста­ли як цивілізаційний феномен, як пла­нетар­не явище.

Те­орія управління і «Ма­ленький принц»

… «Я час­то цитую «Ма­ленького принца», – каже пані про­рек­тор. – Цей літератур­ний герой Сент-Ек­зюпері навчив нас літати до астероїдів, познайо­мив з кометами, навчив відповідати за тих, кого при­ручили… Але насправді ця книжка значно глибша і багатогранніша. Ко­ли ми разом зі сту­ден­тами фор­муємо перелік десяти книг, які обов’яз­ково має про­читати май­бутній менед­жер, то завжди схо­димось на тому, що «Ма­ленький принц» – у «десятці». Пам’ятаєте роз­мову Ма­ленького принца з королем-шанолюб­цем, який каже: «Як­що я надам наказ моєму генералу перекинутись на чай­ку і пур­хати над морем, і він не змо­же виконати наказ, хто буде винен?» «Ви, Ва­ша величність!» Так, бо вла­да має бути розум­на. Ось вам урок з теорії й практики управління. Нині дуже час­то з’яв­ляються накази перекинутись на чай­ку і пур­хати над морем!

Люди най­частіше цитують вислів Сент-Ек­зюпері про від­повідальність за тих, кого при­ручили. Я частіше цитую інше: «Щойно про­кинув­ся і нумо полоти пла­нету від бао­бабів!». Наші лінощі і ще багато чого – це бао­баби, які випивають життєдай­ну енергію тво­рен­ня, їх маємо виполювати.

— У вас немає про­блем із лінощами?

— Є. Лінощі при­таманні й мені (посміхається – Л.О.), але можу ска­зати, що в боротьбі сама з собою зна­ход­жу кон­сен­сус, можу дати собі поблажку і встати, напри­клад, не о 5-й ран­ку (в неділю). Але чим вища від­повідальність, тим мен­ше побла­жок. Особ­ливо останнім часом. Прорек­тор з науко­вої роботи – дуже важ­лива ділян­ка роботи в універ­ситеті. На­ука – сер­це Універ­ситету, це той орган, який забез­печує неперервність поколінь дослідників, відкриває і вив­чає нові світи.

Турбулентний світ нестабільної нестабільності

— І з якого «бао­баба» довелося починати?

— Знаєте, простіше було пра­цювати за умов, коли Універ­ситет мав захищений рядок бюд­жету. На­уко­вий річний бюд­жет тре­ба було ефектив­но роз­поділити між науко­вими колек­тивами, що виконували фун­дамен­тальні і при­кладні дослід­жен­ня у межах декількох десятків науко­вих тем. Нині в Універ­ситеті 79 бюд­жет­них тем.

Але з минулого року саме наука пер­шою пішла в тур­булентний світ нестабільної нестабільності. За новими пра­вилами на відкритому кон­курсі «На­ука в універ­ситетах» із 12 наших тем перемог­ли тільки 3. Це був серйозний виклик, оскільки внутрішньо універ­ситетсь­ка екс­пер­тиза є дуже суворою. І пер­ше, що ми зро­били, – про­вели кон­сультації з усіма роз­роб­никами, детально про­аналізували, що й чому відбу­лося, і побачили, що бали нам було занижено, при­чому там, де це зро­бити аж ніяк не випадало, адже йшлося про тверді науко­мет­ричні показ­ники авторів про­ектів, таких як ака­демік НАН Ук­раїни Ле­онід Бу­лавін. Ле­онід Анатолійович – всесвітньо відомий фізик, док­тор фізико-математич­них наук, про­фесор, почес­ний док­тор декількох універ­ситетів. У ньо­го Індекс Ґірша – 20, щороку 50 публікацій у Scopus і Web of Science. А в про­екті його оцінки не за шка­лою науко­метрії у Scopus, а за шка­лою у Google Scholar. Академік Бу­лавін підго­тував 20 док­торів і 38 кан­дидатів фізико-математич­них наук. Три док­торські і чотири кан­дидатські дисер­тації захищено за тематикою поданого на кон­курс про­екту. За результатами дослід­жен­ня отримав три патен­ти і ще на три подано заяв­ки. Не може екс­перт, який оцінює про­ект, не бачити різниці між Scopus і Google Scholar. На­ша стратегія – податися на апе­ляцію. У підсумку ми виг­рали ще три теми із шес­ти поданих на апе­ляцію.

Працювати за умов постійно­го захис­ту колек­тив­них результатів нелег­ко, однак я впродовж двох каденцій екс­пер­том у На­уковій раді МОН Ук­раїни, дру­гий рік – уче­ний сек­ретар секції Економіка На­уко­вої ради, тех­нологію про­ект­ної й екс­пертної роботи знаю зсе­редини, сама – керівник бюд­жет­ної теми та ще й впродовж 13 років була уче­ним сек­ретарем док­торсь­кої спецради в Універ­ситеті. То­му для себе я мало що відкрила у тех­нології про­цесу, про­те багато що – у пси­хології ухвален­ня рішень.

На­уко­вий про­цес має бути без­перервний

— Я запитувала себе, в чому на посаді про­рек­тора з науко­вої роботи Універ­ситету можу бути най­більш ефектив­ною. Моя відповідь: головна мета – ско­ротити шлях до успіху кож­ного науковця в Універ­ситеті. Стала аналізувати най­болючіші точ­ки науко­вого жит­тя в Універ­ситеті. І як на мій погляд, однією з таких точок є оприлюд­нен­ня науко­вих результатів через наукові часописи. Та­расів Універ­ситет реалізує величез­ну місію, під­три­муючи діяльність понад 100 науко­вих часописів. Причому, ця тра­диція започат­кована ще з часів Універ­ситету Святого Во­лодимира. Тоді починали дру­кувати наукові роботи сту­дентів. Я при­святила цій темі пев­ну час­тину сво­го монографічно­го дослідження «На­уко­во-тех­ніч­на діяльність у кон­тексті самоорганізації». Мо­жу ска­зати, що наприкінці ХІХ – почат­ку ХХ століття в універ­ситеті видавалися наукові часописи з усіх галузей знань і роз­силалися по всьому світу – таких адрес було 238. Як на той час – дуже вагома кількість.

Сьогодні ж, коли науко­ва інформація одразу роз­ходиться мільйонами адрес, необхідна мак­симізація зусиль для включен­ня наших часописів до між­народ­них науко­мет­рич­них баз даних Scopus і Web of Science. Нині в універ­ситеті сім фахових видань включено до цих двох сис­тем. Крім того, було активізовано перереєстрацію в МОН наших науко­вих видань, включен­ня їх до категорій А і Б. Це важ­ливо для оприлюд­нен­ня результатів дисер­тацій на здо­бут­тя науко­вих сту­пенів док­тора філософії, кан­дидата чи док­тора наук.

Однією із склад­них про­блем нинішнього року ста­ло про­дов­жен­ня ате­с­таційно­го про­цесу в Ук­раїні. Річ у тім, що в прикінце­вих положен­нях чин­ного За­кону «Про вищу освіту» перед­бачалося завер­шен­ня ате­с­таційно­го про­цесу щодо кан­дидатсь­ких і док­торсь­ких дисер­таціях уже 31 грудня н. р. Для цьо­го захист робіт мав би завер­шитися 31 жовтня. Бе­резень – тра­вень за умов каран­тинових заходів ате­с­таційний про­цес було повністю згорнуто, а з лип­ня – пора відпу­с­ток … За­лишав­ся вересень— жов­тень, а йдеть­ся мінімум про 200 док­торсь­ких і 1000 кан­дидатсь­ких дисер­тацій у загальнонаціональ­ному мас­штабі. Це був би колапс у роботі спеціалізованих вче­них рад. Я розумію, що це таке, три­валий період інтенсив­но живу у ритмі роботи таких рад, мож­на ска­зати, понад десять років була невиїзною: кален­дарні дати, те не порушити, те встиг­нути, інше не про­пус­тити.

Для забез­печен­ня інте­ресів здо­бувачів науко­вих сту­пенів та задля нор­малізації роботи спецрад універ­ситет зай­няв актив­ну позицію ініціюван­ня вне­сен­ня змін до За­кону Ук­раїни «Про вищу освіту». Наш рек­тор, як очільник Спілки рек­торів ВНЗ Ук­раїни, ініціював про­дов­жен­ня ате­с­таційно­го про­цесу перед МОН Ук­раїни і профільним Комітетом Верхов­ної Ра­ди Ук­раїни. По­зитив­не рішен­ня було ухвалене – за подовження ате­с­таційно­го про­цесу до 30.06.2021 року про­голосували 343 народні депутати Ук­раїни. І це справед­ливо: інте­лек­туаль­ному роду не має бути переводу.

Навіщо людина при­ходить в науку?

— У своїй док­торській дисер­тації «Розвиток науко­во-тех­нічної діяльності: теорія і практика активізації» я відповіла таким чином: в науці є тільки один інституційний вимір – науко­ва репутація. Це сукупність усіх без винят­ку результатів однієї осо­бис­тості чи колегіаль­ного органу – універ­ситету чи ака­демії. Усіх без винят­ку і без строку дав­ності. Людина при­ходить в науку не за комерційни­ми здо­бут­ками. Як серед мільйонерів немає науковців, так і серед науковців немає мільйонерів. Ця теза дав­но відома. Людина при­ходить у науку за без­смертям, при­наймні вона прагне відкрити, створити, дослідити те, що змінить світ на кра­ще, і таким чином вно­сить своє їм’я в скрижалі історії. Але коли в науко­вих про­цесах беруть участь мільйони осіб, забез­печити інститут якості дуже склад­но. По­чинаючи з 1950-х років, Юд­жин Гарфілд запро­вадив сис­тему науко­вого цитуван­ня в США, інституційно забез­печив­ши кількісний вимір якості через імпакт-фак­тор науко­вого часопису та індекс цитуван­ня.

І оскільки переклад ста­тей – це час і гроші, геніальність Гарфілда полягала у тому, що він переклав ці тур­боти на видав­ця, і коли всі почали дру­куватися в анг­ломов­ному вимірі, завдання було реалізовано. Web of Science – це платфор­ма для оприлюд­нен­ня насам­перед результатів фун­дамен­тальних досліджень. Scopus більш комерційна мережа, але й та, й інша спрямовані переваж­но на при­род­ничі й технічні науки. Як ска­зав один із Ротшильдів, хто володіє інформацією, той володіє світом. А хто володіє науко­во-технічною інформацією, можемо додати, той володіє май­бутнім.

Си­туація в світі змінюється над­зви­чай­но швидко. Та­кий при­клад: у 1970 році існу­вала одна струк­тура випус­ку про­мис­лової про­дукції, а через 10 років – зовсім інша, і 40% в ній при­падало на товари, які були невідомі у 1970-му році. Те­пер зміни відбу­ваються ще швидше. Транснаціональні кор­порації роз­поділяють колосальні бюд­жети на наукові дослідження і роз­роб­ки, які в пер­спективі обіцяють над­при­бут­ки, а наступним кро­ком іде патен­туван­ня: нині патентні ландшаф­ти, патентна кар­тографія – це ще більші й глибші дослідження, ніж наукознав­ство й індекс цитуван­ня. Підра­ховано, що три чверті тех­нологічних інно­вацій виходять через канали транс­національ­них кор­порацій. Скоротити час на отриман­ня доходів: запатен­тувати й отримати перевагу через власний випуск або ж через ліцензійні уго­ди сформувати коло вироб­ників-ліцензіатів інно­ваційної про­дукції – ось головне завдання стратегічно­го менеджмен­ту ком­паній у сфері інте­лек­туаль­ної власності.

На­уко­метрія запро­понувала інстру­мент кількісно­го виражен­ня якості науко­вих результатів, оприлюд­нених через наукові часописи. Якість – окремий напрям діяльності науко­вих часописів. Це теж не філан­т­ропічна справа: забез­печити діяльність ред­колегії, роботу екс­пертів, сучас­ний циф­ровий фор­мат. Інформацією корис­туються сотні тисяч корис­тувачів. Є попит, що неухиль­но збільшується, інформація стає еко­номічним бла­гом. Але коли вона стає відкритою, вона знецінюється. То­му необхідно створювати бар’єри досту­пу. Та­кими бар’єрами, напри­клад, є доступ тільки до ано­тацій ста­тей. Далі – пра­цюй з інституціями, які мають доступ до цих даних.

— Але науко­метрія практич­но не здатна допомог­ти представникам гуманітар­них наук виміряти якість результатів їх науко­вої роботи…

— Так, у філологів є певні склад­нощі в оприлюд­ненні генерованих ними науко­вих знань через платфор­ми Scopus і Web of Science. І тому в національ­них сис­темах мають бути парасольки пев­них виключень, необхідно створювати замінни­ки, які б прирівнювались до науко­мет­рич­ного інстру­мен­тарію, при цьо­му даючи змо­гу кількісно вимірювати якість науко­вих результатів. Над цим поки що три­ває робота.

— Ва­ша галузь знань теж відно­ситься до гуманітар­них, точ­ніше — соціогу­манітар­них наук. Тим більше, з вашою зацікав­леністю історією, зок­рема, істо­рією універ­ситету, літератур­ним сло­вом…

— О, повірте, мені останнім часом нерідко доводиться забувати, що я соціогу­манітарій. Не­дав­но про­ходила підви­щен­ня кваліфікації: складала іспит на пра­во отримати допуск в універ­ситетсь­кий центр радіаційної без­пеки – наш Універ­ситет єдиний в Ук­раїні, що має пра­во пра­цювати з дже­релами іонізуючого випромінюван­ня. Спасибі рідній школі, яка дала не тільки золоту медаль, а й гли­бокі знання, які тепер доводиться роз­вивати. Іноді думала, навіщо займа­лася в шкільні роки в астро­номічно­му гуртку, а на вироб­ничому навчанні одержала робочу про­фесію хіміка-лаборан­та 5 роз­ряду?

— Це з тієї ж «серії»: ніщо не буває випад­ковим…

— Справді, так. Пригадую, мене тільки затвердили на вче­ній раді на звання про­фесора, а наступного дня при­зна­чили відповідальним по кафедрі за пожеж­ну без­пеку. Приход­жу до головно­го пожеж­ника: «Ви мій начальник, тре­ба порадитися». А він запитує: «Яка пер­ша дія при вияв­ленні ознак пожежі?». Із гли­бин пам’яті виринуло: «Знеструм­лен­ня». Він так зди­вував­ся, каже: вперше за сто випадків почув пра­вильну від­повідь. А це знання з моєї робочої про­фесії. Справді, коли є підозра на зай­ман­ня, тре­ба не відчи­няти вікна, не телефонувати 101, а перш за все вимкнути струм. На кафедрі ми з тих пір встановили щиток, про­вели занят­тя, і, завер­шуючи робочий день, повністю зне­с­т­рум­лювали приміщен­ня. Як­що пра­цюєш з людьми і відповідаєш за них, тре­ба зна­ти, як діяти в нештатній ситуації.

Які корек­тиви в роз­виток вно­сить сьо­годен­ня?

— Завідувач кафед­ри в Універ­ситеті – це велика шко­ла управління. Ми про­водили все­українські кон­кур­си сту­дентських науко­вих робіт, олімпіади, кон­ференції. Працюючи у Та­расовому універ­ситеті, я бра­ла участь у багатьох про­ектах. Можливо, про один з них ви чули: дослід­ницька гру­па п’яти про­відних універ­ситетів Ук­раїни готувала видан­ня «Ук­раїна 2030: До­к­т­рина зба­лан­сованого роз­вит­ку». Я була науко­вим редак­тором цьо­го видан­ня, наван­тажен­ня було величез­не.

— Це справді серйозна стратегічна робота, але як ви вва­жаєте, наскільки зараз можуть бути викорис­тані ті підхо­ди, коли справді посилюється тур­булентність?

— Так, пан­демія вне­сла свої жорсткі корек­тиви. Причому ці пан­демії наста­ють із завид­ною послідовністю: кожні що сто років чотири століття поспіль, починаючи з ХVІІІ. І про ниніш­ню загро­зу повідомляли учені, які ще 2015 року публікували наукові статті про коронавірус.

Чи навчи­лися хоч чому-небудь? Очевид­но, ми не будемо вже такі без­печні. Безпека – фун­дамен­тальна потре­ба людини, але нині маємо ту особливість, що практич­но немає такого місця на Землі, де мож­на було б почуватися у цілко­витій без­пеці. Ми залежимо від усь­о­го того, на що не впливаємо.

— Яким шляхом може піти еко­номічний роз­виток?

— Зміниться його харак­тер у напрямі оптимізації. Люди уже навча­ються вибудовувати комунікації у відда­леному режимі на три­валий період. Ми ще не знаємо, коли будуть винай­дені такі потрібні нині ліки. Чим довше буде відтяг­нутим у часі цей результат, тим люд­ство швидше перебудовуватиметься.

Ко­лись я була на науко­вому ста­жуванні в Мюн­хенсь­кому універ­ситеті – науко­вий про­ект дослідження струк­тур­ної політики країн Східної Євро­пи. Ба­чен­ня нової якості дає струк­тура та переорієнтація в пріори­тетах. У нашому випад­ку це вже не їжа, тим більше – не роз­ваги, а ста­ле питан­ня без­пеки.

Наскільки може бути про­гно­зоване май­бутнє? На сьо­годні ми маємо тільки часткову інформацію. Ми навіть не знаємо досте­мен­но, що яв­ляє собою про­цес, який ми переживаємо.

Ме­не сво­го часу вра­зила доповідь ООН, в якій ішло­ся про те, що 90% коштів вит­рачається в медико-фар­мацев­тич­них дослід­жен­нях тільки на 10% існу­ючих хво­роб, тоді як на 90% хво­роб при­падає тільки 10% бюд­жету. Та­ка струк­тур­на дис­про­порція. Як досяг­ти паритету? На­укові пошуки – це насам­перед бюд­жет. Ньютон не зароб­ляв наукою. Він 20 років був керівни­ком монет­ного дво­ру, мав фіксо­ваний річний дохід, відтак тво­рив, не думаючи про хліб насущ­ний. Нині інші часи. Ру­хати науку не мож­на без новітньої техніки й тех­нологій, науко­вого устат­куван­ня, дослід­ницької ін­фра­с­т­рук­тури, необхідних матеріалів, і достойної оплати результатів науко­вої і науко­во-технічної діяльності наших дослідників, а це великі бюд­жети.

Універ­ситет – місце, де народ­жуються дослідни­ки

— Не сек­рет, що ака­демічні інститути вва­жають універ­ситетсь­ку науку чимось вто­рин­ним…

— О, це цікаве питан­ня. Інте­лек­туаль­не народ­жен­ня всіх ака­деміків відбу­лося в універ­ситетах. Ко­лись я відповіла ака­деміку НАН Ук­раїни Яросла­ву Яцківу: «Не хви­люй­те Альма Ма­тер, щоб у неї не про­пало молоко вигодовувати нові покоління інте­лек­туаль­ного роду». Жартівли­вий вислів, але в ньо­му – зер­но правди. Я дуже шаную дослідни­ка універ­ситетів Яросла­ва Пелікана (США), у своїй монографії, що ста­ла бестселером: «Ідея універ­ситетів. Пе­реосмис­лен­ня». він дає чудовий меседж світу: «Універ­ситети – це єдине місце, де народ­жуються дослідни­ки».

Знан­ня не передаються у спа­док, а здо­буваються у соціаль­ному комунікаційно­му про­цесі, коли знання, досвід, при­клад Учителя, який привів тебе в науку, передається учню, а виз­нан­ня учнів є ще одним рівнем підтвер­д­жен­ня зна­чущості Вчителя. Найголовніше – це виховати наступників і забез­печити неперервність тра­диції науко­вої діяльності. Перше тисячоліття відзначатиме незабаром універ­ситет – як пла­нетар­не явище, як інститут цивілізаційно­го роз­вит­ку.

Академія – це дещо інше, це про­фесійне товариство. А універ­ситет – соціаль­ний інститут, ліфти соціалізації індивідуу­му та горизон­ти про­фесійної, науко­вої, мож­ливо, ака­демічної траєкторії.

Розкри­вати талан­ти – завдання саме універ­ситету, роз­вивати ж їх може й ака­демія. Універ­ситет та Академія не можуть бути в опо­зиції один до одного, навпа­ки, необхідно тісніше взаємодіяти.

Що сто­сується науко­вої діяльності, ми знаємо універ­ситети – аме­риканські, ізраїльські, інших країн, де накопичено досвід створен­ня і залучен­ня мно­жин­них фінан­сових дже­рел для науко­вих досліджень і роз­робок. Нам ще цьо­му вчи­тися, а дер­жаві – створювати умо­ви. Ад­же роз­виток науко­вої діяльності в українських універ­ситетах є результатом ком­пле­мен­тар­ного впливу зро­с­тан­ня суспільного попиту на вищу освіту та роз­виток освітньої діяльності. Плюс участь у міжна­род­них кон­кур­сах, про­гра­мах.

— З нинішнього року дер­жава зби­ралася виділити окреме фінан­суван­ня на універ­ситетсь­ку науку…

— Збиралася…Умовою було про­веден­ня дер­жав­ної ате­с­тації українських універ­ситетів. Я теж була серед роз­роб­ників методич­ного забез­печен­ня про­веден­ня дер­жав­ної ате­с­тації універ­ситетів. Але її не про­вели, а ті кош­ти, які було виділено, сек­вес­т­рували…

— А як Національ­ний фонд досліджень?

— Від Універ­ситету до пер­шого кон­кур­су Нацфон­ду вже надійшли понад п’ят­десят про­ектів. Маємо великі сподіван­ня. Проте нинішніх обсягів коштів, виділених Нацфон­ду, щоб задовольнити бодай якось реальні потре­би універ­ситетсь­кої науки, усе ж замало. Та й ака­демічної науки теж. Йдеться про інституційні гранти на створен­ня дослідниць­кої інфрас­т­рук­тури.

Ми зараз перебуваємо в ситуації, коли багато що з обіцяного залишилося у ста­тусі обіцяного. Але є ще заборони.. Так, з нинішнього року не доз­воляють здійснювати випла­ти за науко­вий стаж. А це – соціаль­не забез­печен­ня, в май­бут­ньо­му – пенсії. То­му й виз­начаю, що за нинішніх умов маємо нестабільну нестабільність.

Найвища посада в Універ­ситеті – про­фесор

— На моє гли­боке переконан­ня, най­вища посада в Універ­ситеті – це про­фесор. Але як­що мені доручена нині інша ділян­ка роботи, і я можу бути тут ефектив­ною, докла­ду для цьо­го всіх зусиль, аби бути корис­ною та ско­ротити шлях до успіху кож­ного науковця в Універ­ситеті.

Ось зараз маємо актуаль­не завдання: пройти акредитацію 34 освітньо-науко­вих про­грам підго­тов­ки док­торів філософії. Універ­ситет ніколи такого не робив, тим більше каран­тин, дис­танційне спілку­ван­ня. Але ми про­вели декілька скайп-нарад, усіх об’єдна­ли, спрямували, і підго­тувалися до почат­ку акредитаційних екс­пер­тиз.

За­тверд­жен­ня цих про­грам дасть мож­ливість перей­ти на нові умо­ви проєктної діяльності, коли кож­ний про­фесор об’єдну­ватиме навко­ло себе талановитих аспірантів, док­торантів, сту­дентів, щоб створювати вагомі про­єк­ти для Національ­ного фон­ду, для міжна­род­них про­грам, вес­ти бюд­жетні теми тощо.

Проєктна діяльність така ж велика час­тина роботи, як і читан­ня лекцій. У струк­турі робочого часу аме­рикансь­кого про­фесора, до при­кла­ду, тільки 25% при­падає на читан­ня лекцій, до 30% – це кон­сультуван­ня різних організацій, екс­пертна робота, а понад 40% – це проєктна діяльність. У нас теж, крім лекцій, і робота в часописах, у спеціаль­них вче­них радах, і про­єк­ти. А в добі всього 24 години. Уміння викорис­товувати ресурс часу – це дуже важ­ливо.

На пер­шому курсі я вчу сту­дентів тайм-менеджмен­ту: ефектив­ності кож­ної години. А по-дру­ге, мабуть, зди­вуєтесь: ми вчи­мося говорити подяч­не сло­во. На­дається 2 хви­лини – адресата кож­ний вибирає сам. Од­ного разу зву­чала подяка … коту. Дві хви­лини, але вони можуть бути напов­нені такою теп­лотою, наче вся аудиторія напов­нюється теп­лом. Я про­шу сту­дентів: запам’ятай­те цей ефект. Ще вчо­ра ви не зна­ли один одного, а тепер між вами про­май­нули іскри розуміння і сприй­нят­тя. Ви об’єднуєтесь, стаєте ака­демічною гру­пою.

І ще два важ­ливі принципи, які намагаюсь донес­ти з пер­ших днів навчання. Здавалось би, не так і серйозно: не спізнюватися, дотри­муватися сло­ва. А насправді – дуже важ­ливо. Спізнився з науко­вими результатами, і твоя пер­шість відда­на комусь іншо­му. А шанувати своє й чуже сло­во та дотри­муватись сло­ва – це принцип ака­демічної доб­рочес­ності.

«Мої універ­ситети»

— Які вони — ваші осо­бисті універ­ситети?

— Мій універ­ситет – це наш Універ­ситет. Моя пер­ша науко­ва доповідь була виголошена тут, на пер­шому курсі. У межах пер­шої кур­сової роботи досліджу­вала еко­номічну роль золота. Мій науко­вий керівник Ва­лен­тин Ми­колай­о­вич Лінніков пра­цював з Міжна­род­ним Ва­лют­ним Фондом, брав участь у Ямайській валютній кон­ференції (1978), яка вво­дила «спеціальні пра­ва запозичен­ня». Перший розділ своєї кур­сової я в ньо­го переписувала п’ять разів, дру­гий розділ – два рази, а третій розділ «прийняв­ся» з пер­шого разу.

То­му Та­расів Універ­ситет – це мій універ­ситет у житті та в науці, це пер­ший науко­вий керівник, пер­ша кур­сова, пер­ша науко­ва доповідь (тоді очільник науко­вого товариства сту­дентів і аспірантів, підсу­мовуючи День науки, ска­зав: «Треба відзначити оту маляву з пер­шого кур­су, яка все знає про золото»). Тут я навчи­лася вив­чати науко­ву літературу, шукати її, розмірко­вувати над нею, ста­вити еврис­тичні питан­ня і фор­мулювати наукові про­бле­ми.

Другий універ­ситет – це мій науко­вий керівник обох дисер­тацій (і кан­дидатсь­кої, і док­торсь­кої) Дмит­ро Ми­колай­о­вич Черваньов, на той час – декан еко­номічно­го факультету Універ­ситету. Свого часу він ска­зав, що в мене є два недоліки: що «дуже молода» і що жінка. Я відповіла, що пер­ший за такої інтенсив­ності в роботі пройде непомітно, а з дру­гим недоліком йому доведеться миритися. Тим паче, що наука – це єдиний вид інте­лек­туаль­ної діяльності, де ген­дер­на нерівність практич­но не про­яв­ляється. Проте лише зго­дом зро­зуміла цей вислів про бачен­ня моєї долі Дмит­ром Ми­колай­о­вичем. Ад­же саме в управлінській діяльності має місце ген­дер­на нерівність. Як­що управлінську вер­тикаль в організації умовно поділити на 10 щаблів, на верхній – десятий – за всіх рівних показ­ників, належатиме чоловікам. То­му я й подякувала рек­тору Універ­ситету ака­деміку НАН Ук­раїни Ле­оніду Ва­сильо­вичу Гу­берсь­кому, ска­зав­ши, що своїм рішен­ням він підтвер­див, що жінка – це не недолік, а чоловік – не перевага.

Нині головним моїм універ­ситетом вва­жаю щоденні спіл­куван­ня зі сту­ден­тами та колегами-викла­дачами. Сьогодні була на захисті магістерських робіт (з допомогою зуму, зви­чай­но) і дякувала всій сту­дентській групі, пам’ятаю кож­ного з них упродовж їх шес­ти років навчання. За­раз мені дуже бра­кує без­посеред­ньо­го спілку­ван­ня зі сту­дентством.

Універ­ситет – це насам­перед талановиті люди, але мега-завдання – щоб вони ста­ли талановитими працівни­ками. Існує окремий напрям науки менеджмен­ту — талант-менеджмент. І я, як про­рек­тор з науко­вої роботи, маю зро­бити все, аби талант-менеджмент допоміг роз­кри­тися кож­ному: від сту­ден­та до про­фесора.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+