Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Но­бельсь­ке Єван­геліє 
 
 

Но­бельське Єван­геліє

а­ме тоді, 14 червня 1520 року, у поліському містечку Но­бель дяк Се­вас­тьян Ав­рамович поста­вив остан­ню крапку, переписуючи Священ­ну кни­гу, про що й повідомив, додав­ши післямову. А в ній написав: «…кни­га ця, назва­на Єван­геліє тет­ро, створена при королі Си­гиз­мунді, єпис­копі Іоні, вла­диці Турівськім та Пінськім, при князеві Фе­дорі Яросла­вовичі, повелінням хри­с­толюб­ця, раба Бо­жого Си­мео­на Ба­тиєвича, старця Хоїнсько­го, і дана в храм… Святого Ми­коли в Ноблі. А хто цю кни­гу візьме від церкви Святого отця Ми­коли в Ноблі Пінсько­го повіту, той буде про­клятий у цей вік і в май­бутній. А писав дяк, мно­гогрішний раб Бо­жий Се­вас­тьян Ав­рамович у Ноблі. Закінче­на кни­га ця місяця червня, у пер­ший день місяця, у день Святого Юс­тина-філософа й мученика Юс­тина».

«У дав­нину Но­бель був значним міським цен­т­ром на Во­линсь­кому Поліссі. У ньо­му існу­вало п’ять цер­ков, при яких діяли шко­ли й писалися кни­ги», — каже працівни­ця Рівненського краєзнавчого музею Люд­мила Шахматова.

У середині ХІХ століття письмен­ник Пе­т­ро Гільтен­бранд, пра­цюючи над сис­тематизацією писем­них пам’яток у бібліотеці Вільнюса, виявив ста­ровин­ний рукопис, написаний цер­ков­нослов’янсь­кою мовою. Він зро­бив корот­кий опис Єван­гелія і вніс його до каталогу.

А вже в наш час, кілька років тому, кни­гу у Вільнюсі виявили поліські краєзнавці. Спочат­ку учи­телька, краєзна­вець із Зарічненського рай­о­ну Ва­лен­тина Ту­маш про­читала згадку про Єван­геліє у каталозі Пе­т­ра Гільтен­бранда, а потім краєзна­вець священ­ник Павло Дубінець віднайшов кни­гу в бібліотеці Академії наук Литви.

Після віднайден­ня кни­ги поліськими дослідни­ками, литовські вчені також звернули на цю пам’ят­ку більшу ува­гу. Ру­копис відправили на рес­тав­рацію, кни­гу оци­ф­рували.

Ру­копис Но­бельського Єван­гелія старший від Пе­ресоп­ницького Єван­гелія на 41 рік. Од­нак це різні рукописні видан­ня. Но­бельське копіювали з цер­ков­нослов’янсь­кого оригіналу, а Пе­ресоп­ницьке перекла­дали на про­сту мову. Як ска­зано у післямові до Пе­ресоп­ницького Єван­гелія – це переклад, з «язика бол­гарсь­кого на мову руськую»...

Од­нак і в тексті Но­бельського Єван­гелія зустрічаються еле­мен­ти народ­ної мови. Пе­реписувач, мож­ливо, несвідомо відступав від норм цер­ков­нослов’янсь­кої мови, викорис­товуючи подекуди літеру «і», а «ять» замінюючи на «е». Хо­ча такі відступи зустрічалися і в інших переписаних цер­ков­них кни­гах ХVІ століття.

«Це унікальні пам’ят­ки – одна і дру­га, — ска­зав про два Єван­гелія дирек­тор Інституту української мови НАН Ук­раїни док­тор філологічних наук Павло Грицен­ко. – Унікальні своїм зна­чен­ням, як свідчення того, якою була взаємодія, гли­бина взаємодії української роз­мов­ної мови і цер­ков­нослов’янсь­кої».

Но­бельське Єван­геліє, як кажуть спеціалісти, написане пів­уставом. У ньо­му – понад 700 сторінок тек­с­ту. Він — суцільний, написаний чор­ним чор­нилом, поділу на сло­ва немає. Червоною кіновар’ю виділені цитати зі Старого За­повіту та сло­ва Ісуса Хрис­та. На полях Єван­гелія зустрічаються малюнок Голгофи зі Святим Хрес­том. Він позна­чає кінець розділів. До­слідни­ки рукопис­них видань ствер­д­жують, що знак Голгофи — рідкість для тодішніх Єван­гелій. Зустрічаються також у тексті правки слів, перекреслен­ня, а на полях – пояс­нен­ня та комен­тарі.

Оскільки в книзі є згадка також про переписувача – дяка Левка, тож імовірно, що над кни­гою пра­цювало кілька переписувачів.

У жовтні минулого року у пре­сцентрі «Глав­кому» в Києві відбу­лася пре­зен­тація листів репринт­ного видан­ня Но­бельського Четвероєван­гелія. Во­ни з’явилися на світ завдяки меценатській підтримці кра­ян. Про це роз­повіли під час пре­зен­тації голова Благодійно­го фон­ду «Наш край» Павло Яніцький та краєзна­вець отець Павло Дубінець. Та­ким чином тепер унікальний рукопис мож­на не лише побачити, але й погор­тати та дослідити з науко­вої точ­ки зору.

Хто ж порушив заборону, та ба — про­клят­тя, накла­дене дяком Се­вас­тьяном Ав­рамовичем?

«Єван­геліє, написане 1520 року в селі Но­бель Зарічненського рай­о­ну, зберігалося у там­тешній церкві. Але у 1856 році граф Тишкевич засну­вав у Вільнюсі Му­зей дав­нини, і спо­ряд­жена ним на Полісся архео­графічна екс­педиція десь у 1860 році забра­ла Єван­геліє з Но­беля. Йо­го сліди місце­ва краєзна­виця Ва­лен­тина Ту­маш-Ляховець виявила у Вільнюсі в Бібліотеці Академії наук Литви», — роз­повів тоді отець Павло (Дубінець), який і сам долучив­ся до краєзнавчої розвідки.

За сприян­ня меценатів виготов­лено 4 репринт­них копії Єван­гелія, одна з яких повер­нена до села Но­бель, а інші передані до науко­вих бібліотек, музеїв та інших установ.

«З повер­нен­ням Но­бельського Четвероєван­гелія в Ук­раїну, до нас, на Рівненське Полісся, руй­нується міф про те, що ці території в дав­нину були малоосвічені і неписемні. Це дуже пра­вильно, що сьо­годні наші краєзнавці та наш Інститут української мови досліджують такі цінності, роз­казують суспільству, а також нашому молодому поколінню про те, що у нас є та пам’ять, є та дав­нина, є те коріння, яким вар­то гор­дитися», — переконаний Яніцький.

На­сто­ятель Мо­роч­ненсь­кої Свято-Па­раскевської церкви отець Павло (Дубінець), вис­ловив сподіван­ня, що знайдуться зацікав­лені «дер­жавні люди», які посприяють вив­чен­ню націо­нальної пам’ят­ки та поширен­ню знання про неї. І при­наймні, як­що не мож­на буде повер­нути оригінал, то будуть здійсненні репринтні видан­ня кни­ги і науко­ве вив­чен­ня пам’ят­ки.

…На­прикінці травня ниніш­ньо­го року з нагоди 500-ліття Но­бельського Єван­гелія на Рівненщині відбувся круглий стіл. Участь в онлайн Zoom-кон­ференції взяли представники музеїв, краєзнавці та істо­рики області. Кожний з них натхнен­но говорив про велику духов­ну і культур­ну спадщину, яку одержав край. І це справді так. Ад­же не тільки Но­бельське, а й Пе­ресоп­ницьке Єван­геліє і Ос­т­розька Біблія з’явилися на цій землі.

Але нинішня подія — має, як мінімум, все­українське зна­чен­ня. Хо­ча насправді – світове. І в тому, що вона про­ходить май­же непоміченою для гро­мадян Ук­раїни, її культур­но-освітниць­кого про­шар­ку, зви­чай­но, при­чет­на епідемія коронавірусу. Але не тільки. На­справді, це свідчить про недооцінку дер­жавою скрижалів історії, які об’єдну­ють і роб­лять нас єдиним народом.

Але хочеться думати, що ще не все втрачено.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+