Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Ака­демік Ігор ЮХ­НОВСЬ­КИЙ: «Я кілька де­ся­тиліть свідо­мо бу­дую Ук­раїнську дер­жа­ву…» 
 
 

По­чес­ний дирек­тор Інституту фізики кон­ден­сованих сис­тем НАН Ук­раїни, почес­ний док­тор Інституту тео­ретич­ної фізики ім. М. М. Бо­голюбова НАН Ук­раїни, засновник і керівник Інституту національ­ної пам’яті (2006–2010 роки), народ­ний депутат Ук­раїни чотирьох скликань, відомий науко­вець і дер­жав­ний діяч, Ге­рой Ук­раїни ака­демік НАНУ Ігор ЮХНОВСЬКИЙ став док­тором Honoris Causa Львівсько­го національ­ного універ­ситету імені Івана Фран­ка. Цей титул, не зовсім знайо­мий в Ук­раїні, при­суд­жують видат­ним науковцям та діячам на знак особливої честі та виз­нан­ня вне­ску номінованого в науку, його заслуг перед нею.

Ця подія і ста­ла при­водом до нашої роз­мови.

— Як ви сприй­няли при­своєння такого звання, Ігорю Ра­фаїловичу?

— Приємно, що мені виявили таку велику повагу.

— Над якими науко­вими темами ви зараз пра­цюєте?

— Уп­родовж 10 років після повер­нен­ня з Києва я пра­цював над фазами переходів речовини з одного агрегат­ного ста­ну в інший. Я вперше довів існу­ван­ня най­важ­ливішої точ­ки, яка харак­теризує фазовий перехід. Мені вда­лося отримати цю точ­ку – однакової ймовірності для кож­ної молекули речовини бути у газовому чи рідко­му стані.

— А з точ­ки зору загальнодер­жав­них політич­них про­блем?

— Ми зараз утворили проєкт нової Консти­туції Ук­раїни. Зважаючи на непро­сту ситуацію у країні, маємо мати нову Консти­туцію, новий політич­ний лад, при­таман­ний Ук­раїні. Кожна гілка вла­ди — виконав­чої, законодав­чої і судової — докладно роз­писана у зв’яз­ку з новими обста­винами. Пе­ред­бачено створен­ня дво­палат­ного пар­ламен­ту, де нижня палата – Верхов­на Ра­да і верхня палата – Се­нат, в якому від кож­ної області будуть представлені по чотири сенатори. Се­нат створюватиме рег­ламен­ти поведінки усіх владних струк­тур, а Верхов­на Ра­да ухвалюватиме бюд­жет і затверд­жуватиме уряд дер­жави. На­явність Се­нату з рівним представництвом зро­бить його дуже стійкою струк­турою. Ко­жен сенатор пра­цюватиме шість років, а що три роки змінюватиметься тре­тина сенату.

— Ні роки, ні велика науко­ва заван­таженість вас не спи­няють. Звідки берете силу й енергію ще й на суспільні справи?

— То, вже, мабуть, сімей­не і спадкове. Дід мій був священ­ником. Мав два при­ходи. В одному з при­ходів – в селі Пе­рекалі була на горбі церква, де він пра­вив, а біля неї його хата. Ця хата була таким ста­ровин­ним, дуже маленьким зам­ком. Стіни, мабуть, тов­щиною з метр, вікна подібні на бійниці. І в цих вікнах навко­лишній світ був наче у фокусі. Це – з точ­ки зору дитин­ства.

З точ­ки зору політики, розуміння суспільства, при­гадую 1939-й. Прихід радянсь­ких військ на Во­линь. Я вже тоді почав роз­биратись в політиці.

— Чо­го у вашому житті більше – буднів чи свят?

— Знаєте, в моєму житті не було більше роботи і робочих днів, ніж зараз. Але від роботи я одержую насолоду. Я пра­цюю без­перервно, особливо зараз. Працюю і вночі, уві сні. І так само було раніше.

— Це теж, мабуть, родин­не?

— Ма­буть. Бать­ко дуже пра­цював багато. Був сек­ретарем гміни за Польщі. Потім – бух­гал­тер різно­манітних установ. На рахівни­цях своїх він рахував і на роботі, і вдо­ма…

— Арис­тотель казав: «Жи­ви про­сто – думай підне­сено». У вас це виходить?

— Це при­таман­но абсолют­но кожній людині. Людина думає про свої пла­ни набагато підне­сеніше, ніж тоді, коли вона їх виконує.

— Що для вас – Час?

— Ос­нов­ний фак­тор підве­ден­ня підсумків. Ко­жен день я лов­лю себе на тому, що думаю: а що ж я зро­бив за день, що маю зро­бити на дру­гий день? І чи вис­тачить мені часу?

— Чи час­то доводиться погод­жуватись на ком­проміси?

— У про­стих речах, щоден­них, з моїми домашніми – дуже час­то, в дрібни­цях – дуже час­то. А в науці – ні! А в політиці – ні!

— Ук­раїна потрібна світові? Як Ви вва­жаєте?

— Ук­раїна завжди була у світі.

— Але вона, наче в ямі – між За­ходом, який прагне порозуміння з Росією, і тією ж Росією. Хіба не так?

— Я так не думаю. Ук­раїна сама себе заганяє в яму своєю лінивістю. Споконвіку йшла за чужою течією. Ук­раїна ще ні разу не самовиз­начилась по-справжньо­му. То­му має недостатній голос у світі!

— Що для вас важ­ливіше – братство по духу чи – по крові?

— Я кілька десятиліть абсолют­но свідомо будую Ук­раїнсь­ку дер­жаву. І я буду будувати Ук­раїнську дер­жаву весь час – незалеж­но від обста­вин. І такі сло­ва – «бра­ти по духу чи по крові» — заважають нор­мально пра­цювати.

— Чи вдасться нам збе­рег­ти українське село?

— Ук­раїна має незви­чай­но вро­жайні землі. Споконвіку була руською, тоб­то – хліборобсь­кою. То ж основ­на задача: відро­дити українське село, бо воно було зни­щено більшовиками за Ра­дянсь­кого Со­юзу. Знищені добрі гос­подарі. І ця родюча зем­ля має забез­печити стійкість Ук­раїнської дер­жави – великою кількістю доб­рих гос­подарів. І зараз воно не відро­д­жується. Але мусить відро­дитися на базі фер­мер­ства.

— Су­час­на вла­да це розуміє?

— Во­на ще себе не показала. Але я думаю, що вона молода, і їй належить вчи­тися. Я впевнений, що в сучасній українській владі є дуже багато людей, які хочуть вчи­тися керувати дер­жавою. І допомагати їм вчи­тися кон­че потрібно.

— Світ для вас чор­но-білий чи кольо­ровий?

— Ко­льо­ровий, звісно.

— Що швидше мар­нується – час чи здо­ров’я людини?

— Ви хочете запитати, що кра­ще: бути лінивим чи слабким? Од­не і дру­ге – погано.

— Чи­таю у Ро­мана Іваничука: «Без літератури – як без дихан­ня».

— (Ду­має…) Краще ска­зати: без роботи – як без дихан­ня.

— Скільки нам ще іти до української Ук­раїни?

— Але — йти!!! Постійно іти!!!

— Чи був у вашому житті Вчитель?

— У кож­ному віці – був, на щас­тя, в мене великий Вчитель. Найбільшим вчи­телем був, все ж таки, мій батько. Він не ста­рав­ся мене вчи­ти. Але ста­рав­ся бути спокійним і праць­о­витим.

— Тобто – був для вас при­кла­дом?

— Са­ме так… А в універ­ситеті в мене було багато доб­рих вчи­телів. В науці вчи­телем був ака­демік Бо­голюбов.

— Контак­тували з ним, чи вивча­ли праці вчи­теля?

— Спер­шу – робота з пра­цями, а потім – кон­так­ти десятиліттями.

— «Зневажаю політиків», — сконста­тував сво­го часу Ва­силь Стус. Що ска­жете?

— Політика не є про­сто робота. Але політиком бути не про­сто.

— Один з політиків вчо­ра ска­зав: «Інституції в Ук­раїні тра­диційно просідають». Згодні?

— Я вва­жаю, це ста­лося тому, що немає нор­мального переходу вла­ди від покоління до покоління. І тому попереднє покоління є незро­зуміле для нового покоління, і стає ніби не потрібним. А крім того, люди мало аналізують що діється. Пе­реваж­но роб­лять повер­хові вис­нов­ки.

— Хто має людей вчи­ти?

— Це – дру­ге питан­ня. На­селен­ня має мати гідність нації. А для того має дуже вчи­тися і дуже пра­цювати.

— Хто – все ж таки?

— Школа.

— Як саме?

— У школі мають бути вчи­телями – і чоловіки, і жінки. Во­ни мають бути забез­печені в житті, щоби відда­ватися вчи­телюван­ню. Цього, на жаль, не було за незалеж­ного існу­ван­ня. За­раз – ще мен­ше, аніж було вчо­ра.

— А хто, все ж таки, має вчи­ти вчи­телів?

— Вчителі живуть за дер­жав­ну зар­пла­ту. Зарпла­та дає мож­ливість жити і вчи­тися, вдо­с­коналюватися. То­му: вчи­телів створює дер­жава.

— У що вірите?

— В Бо­га і в Ук­раїну.

— Ко­му більше довіряєте – Президен­тові, Кабінету Міністрів чи Верховній Раді – нинішнім?

— Ми написали Консти­туцію. Я є її редак­тором. Нині вона обговорюється. Ми весь час маємо створювати Державу. Ко­жен – своїм вмінням, спе­ціальністю, фаховістю. Тільки фахова людина може бути пат­ріотом Ук­раїни! Людина без фаху створює в дер­жаві сміття.

— І в прямому розумінні, і в перенос­ному розумінні?

— Звичай­но.

— Чи відчу­ваєте енергетику рідної землі?

— Відчу­вати енергетику рідної землі – це поїхати зі своєї землі на чужу. І тоді момен­тально відчуєте, що втратили.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+