Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Сло­во про патріар­ха ми­с­тець­кої куль­тур­ної спад­щи­ни 
 
 

Бо­рис Возницький

У Львівсько­му Па­лаці мис­тецтв відбу­лася пре­зен­тація кни­ги спо­гадів українсько­го мис­тецтвоз­нав­ця, дирек­тора Львівської націо­нальної галереї мис­тецтв, Ге­роя Ук­раїни Бо­риса Возницького, який відійшов у вічність 23 травня 2012 року.

Бо­рис Григорович — подвижник на ниві збе­режен­ня та популяризації духов­ної спадщини українсько­го народу. Він обсте­жував покинуті барокові хра­ми, занед­бані кап­лиці, покинуті цвинтарі, з його ініціати­ви ста­родавні зам­ки Га­личини – Олеський, Зо­лочівський, Підго­рецький та Свірзький були об’єднані у «Зо­лоту підко­ву». Йо­го зна­ють як пре­зиден­та Ук­раїнсько­го націо­нального комітету Міжна­род­ної ради музеїв (ІСОМ). Йо­го любили й шанували не тільки львів’яни і не тільки українці. То ж чи див­но, що зала Па­лацу була вщерть перепов­нена?

«Со­бор Бо­риса Возницького». Мо­дератором на пре­зен­тації був дирек­тор Львівської облас­ної універ­сальної науко­вої бібліоте­ки Іван Свар­ник.

«Йо­го постать на про­сто­рому горизонті виглядає велич­но – ска­зав на пре­зен­тації відомий український худож­ник Любомир Медвідь. – Він знав, що народ, який не шанує свою минув­шину, не має шансів на май­бутнє».

Хрис­тина Бе­реговсь­ка, завідуюча відділом культури Львів­ської міської ради, автор монографії «Святослав Гординсь­кий: творчість за півстоліття» вис­ловилася так: «Я – одна з тих, хто гли­боко шанує, поважає і про­дов­жує поширювати пам’ять про Бо­риса Григоровича. Це – людина-корабель, який руй­нував шаб­лони і сте­рео­типи. 22 роки Возницький прагнув сіяти кож­ного з нас до нас».

Отець Са­бас­тьян (який, за сло­вами Івана Свар­ника, «при­чет­ний до зби­ран­ня скарбів»): «Йо­го мама-селян­ка при­вез­ла Бо­риса з Во­лині до Льво­ва. Після закінчення учи­лища при­кладного мис­тецтва він невтомно зби­рав скарби українсько­го народу. Він стільки врятував цих творів, що у Львові тре­ба вибудувати галерею, яка буде запов­нена мис­тецькими тво­рами, які врятував Бо­рис Возницький».

«Не кожен пре­зидент може зібра­ти такий зал, – справед­ливо ска­зав депутат Львівської міськ­ради Олег Пань­кевич. – Му­раш­ки ідуть по тілу, коли читаєш: везе автобусом, на німецькому тро­фей­ному мотоциклі, на ван­тажівці. У 2007 році пише в щоден­нику: «Церк­ви горять. Замки про­даються. Це – геноцид української культури». Ми повинні про­дов­жувати справу, яку здійснював Бо­рис Возницький».

«Тішуся, що тут так багато людей, – вис­ловив дум­ку багатьох про­фесор Львівсько­го національ­ного універ­ситету ім. Івана Фран­ка Богдан Якимович. — Це була людина ідеї. Він міг говорити годинами. Але дуже лаконічно писав спо­гади. Як губ­ка, – вби­рав все у себе, щоб про­дов­жувати тра­диції, яких ми вже в Ук­раїні не про­дов­жували. Він був справжнім Ге­роєм Ук­раїни».

За­слу­жена артистка Ук­раїни Марія Со­рока: «Я встиг­ла книжку спо­гадів про­читати двічі. То­му сьо­годні йшла до живого Бо­риса Григоровича. Книга – це правдива сповідь великої людини, хра­нителя скарбів Ук­раїни. На­ша співпраця три­вала понад 10 років. Книга ця – для молодих, щоб зро­зуміли, для чого ми при­ходимо на Землю».

«Нам нині дуже бра­кує пат­ріарха мис­тецької культур­ної спадщини, – ска­зав голова Ук­раїнсько­го То­вариства охо­рони пам’яток історії і культури Андрій Са­люк. – Я див­люся на сло­ва кни­ги і чую голос Бо­риса Григоровича. Дякую, що можу ще раз поговорити з ним».

«Я попра­цювала з Бо­рисом Григоровичем понад 40 років, – ска­зала завідувач­ка відділом фондів Олеського зам­ку Те­тяна Со­бодаш. – Возницький вис­тупав як дер­жав­ний діяч, але був зви­чай­ною зем­ною людиною. Ду­же любив Олеський замок. Він хотів, щоб ми були діяльними працівни­ками. Ба­гато роз­повідав. Був і дуже строгою людиною, не терпів непро­фесійно­го ставлен­ня до роботи, але був і великим гуманістом, з кри­тич­ними складовими, з яких й тво­рив­ся образ великої людини».

І – на закінчення – вис­туп доньки Бо­риса Григоровича – Ла­риси Возницької-Разінко­вої. – «Я зби­рала по крихтах його спо­гади. Він, як знаєте, і в дорозі намагав­ся їх записати… З рукопису Бо­риса Григоровича ми не викинули жод­ного сло­ва. Роксолані Кушнірчук, моїй невістці, дякую. Во­на зро­била макет цієї книжки. Ми­колі По­ход­жаю – дирек­тору видав­ництва «Ко­ло», усім, хто підтримав «Спогади».

Бо­рис Возницький казав: «Жи­ти тре­ба так, щоб – без гальм і на великій швидкості». Про це роз­повіла дирек­тор Львівської національ­ної галереї мис­тецтв Ла­риса Возницька-Разінко­ва.

Він так і жив. І за все йому наша велика вдячність! 

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+