Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
«Ди­сер­гейт» у стилі Дмітрія Ки­се­ль­о­ва 
 
 

Протягом остан­ньо­го року чис­ленні матеріали в дру­кованих та еле­к­тронних ЗМІ переконують аудиторію: про­бле­ма плагіату в дисер­таціях перевищила за вагою всі інші про­бле­ми, що сто­ять перед нашою наукою та освітою, набув­ши рівня національ­ного лиха. А що ця про­бле­ма перей­ш­ла вже вузькі українські межі, має засвідчи­ти опе­ратив­ний передрук у газеті «Дзер­кало тиж­ня» (за 16 червня 2017 року) статті освітнього аналітика Арарата Осипяна, вперше оприлюд­неної 30 травня на сайті https://www.insidehighered.com/blogs/world-view/ukrainian-politicians-and-fake-dissertations .

Ось головні нещадні вис­нов­ки цієї статті: «Не­чес­на поведінка викла­дачів, корупція і шах­рай­ство у сфері при­суд­жен­ня науко­вих сту­пенів при­зве­ли до того, що наукові сту­пені в Ук­раїні подібні до її валюти — їхня вартість постійно знецінюється. Ук­раїнські док­торські сту­пені втратили будь-яку цінність навіть у сусід­ніх із нею країнах Східної та Цент­ральної Євро­пи».

Водночас, за тверд­жен­ням автора, «жах­ливий стан сис­теми навчання та ате­с­тації науко­вих кадрів в Ук­раїні свідчить про колапс ака­демічної доб­рочес­ності і демон­струє інституційну та соціаль­ну неспроможність під­три­мувати довіру до про­цесу створен­ня та передачі знань. Це своєрідна «нова нор­ма» в сис­темі навчання та ате­с­тації науко­вих кадрів. Іронія ще й у тому, що це не заважає українським дер­жав­ним органам, універ­ситетській та ака­демічній спільноті не виз­навати док­торсь­ких сту­пенів най­кра­щих світових універ­ситетів. Очевид­но, вони вва­жають Стен­форд чи Гарвард недостатньо хорошими для Ук­раїни».

Ніхто не ствер­д­жуватиме, що ситуація в цій сфері у нас доб­ра (мало є сфер, де ми можемо похва­литися цілко­витою ідилією). Але вод­ночас слід бути об’єк­тив­ним: корупційні скандали остан­ньо­го часу зачіпають сфе­ру переваж­но гуманітар­них наук (і то не всіх). На жаль, останніми роками додат­ково виник­ли сер­й­озні про­бле­ми в медицині. Але, не при­мен­шуючи зна­чен­ня про­блем, слід виз­нати: на щас­тя, фак­тич­но немає сис­тем­них про­блем з ака­демічною доб­рочес­ністю в сфері при­род­ничих і технічних наук. І загалом потенціал українських науковців і освітян у світі оцінюється зовсім не так, як у статті А.Осипяна. Індекс гло­бальної кон­курен­тоспромож­ності Всесвіт­ньо­го еко­номічно­го форуму за показ­ником «Ви­ща, серед­ня і про­фесійна освіта» свідчить навіть про пев­не покра­щен­ня позицій Ук­раїни: з 40 місця у 2014 році ми піднялися на 33 у 2016.

У кож­ному разі говорити про те, що «українські док­торські сту­пені втратили будь-яку цін­ність навіть у сусідніх із нею країнах Східної та Цент­ральної Євро­пи», — мож­на, лише вда­ючись до відвертого публіцис­тич­ного перех­льо­с­ту в стилі відомого Дмітрія Ки­сельо­ва з російсь­кого телебачен­ня. Ав­тор, що є діючим фізиком, ніколи не відчу­вав неповаги до його дип­лому док­тора фізико-математич­них наук з боку західних колег.

Відвертою неправдою є й те, що українські дер­жавні органи, універ­ситетсь­ка та ака­демічна спільнота начеб­то не виз­нають західних дип­ломів. Ух­валений ще в 2014 році «За­кон про вищу освіту» встанов­лює, що універ­ситети самостійно, без жод­ної нострифікації, можуть приймати власників західних дип­ломів PhD на роботу на доцентські посади. Ав­тор осо­бис­то знає кількох людей (не лише українських гро­мадян!), які вже цим пра­вом успішно ско­рис­талися.

От­же, чи не забагато «кисельовщини» в корот­кому нарисі, який «мно­жить Ук­раїну на нуль»? І хто такий незна­ний досі нашій публіці А.Осипян? До­дана до статті довідка повідомляє: «упродовж більше ніж трьох років про­водив дослідження, які сто­сувалися корупції, гібридної війни та кри­зи в Ук­раїні». Але той, хто зазир­не в анг­ломов­ний оригінал, побачить там дещо інше: «spent over three years conducting fieldwork on corruption, hybrid war, and the failed state (вио­кремлено мною, — М.С.) in Ukraine». Оце «the failed state» — «дер­жава, яка не відбу­лася» — пояс­нює багато. Та­ким ідео­логічно мар­кованим терміном ніколи не позна­чить себе поряд­ний західний дослідник. На­томість його охо­че вжи­вають ті, хто на кремлівські гроші доводять світові: Ук­раїна не відбу­лася, бо й не мог­ла відбу­тися. І вза­галі, Ук­раїна – тільки чиясь інтрига, а всі її про­бле­ми виключ­но від того, що розірва­но «спо­конвічні зв’яз­ки з Росією». Са­ме тому цей дражливий тер­мін в українсько­му перекладі статті й вирішили, оче­вид­но, злегка заретушувати.

Тут у мене виникають уже логічні запитан­ня і до перекла­дача статті Ірини Єгор­чен­ко (що позиціонує себе як бор­ця за «ака­демічну доб­рочесність»), і до редакції «Дзер­кала тиж­ня»: чи усвідомлюють вони: а) що вда­ватися до таких маніпуляцій у перекладі – недоб­ре з погляду при­писів тієї таки ака­демічної доб­рочес­ності; б) популяризувати тек­с­ти «ідей­них наслідувачів Дмітрія Ки­сельо­ва» в авторитет­ному українсько­му виданні – ще гірше?

І насамкінець. Гострі про­бле­ми з «ака­демічною доб­рочес­ніс­тю» в окремих сфе­рах україн­ської гуманітарис­тики (і не тільки) на жаль, існу­ють. І чимось вони навіть трагічніші, аніж це уяв­ляють активісти «дисер­гей­ту». Ад­же, попри чис­ленні (й у багатьох випад­ках, схо­же, мотивовані!) зви­нувачен­ня у плагіаті, май­же не було випадків, коли той, у кого спи­сали, намагав­ся б захис­тити свою «інте­лек­туаль­ну власність» у тій-таки педагогіці. А це може мати одне-єдине пояс­нен­ня: те, що було спи­сане, не має жод­ної науко­вої ваги! І сис­тем­но боротися слід, відтак, із загальним ста­ном цих галузей науки.

Де­що тут уже зроблено. До 2014 року сис­тема фінан­суван­ня науко­вих тем в універ­ситетах перед­бачала, що МОН «вручну» встанов­лювало прохідний бал за кон­кур­сом у кожній з понад 20 науко­вих секцій. Відтак «зарізалися» вартісні роботи з фізики, хімії, математики, інже­нерії. На­томість фінан­сувалася з бюд­жету, напри­клад, тема щодо «особливос­тей фор­муван­ня іден­тич­ності викла­дача хорео­графії в сучас­них умо­вах». Сьогодні прохідний бал один для всіх, — і більші шан­си на фінан­суван­ня мають справді вартісні роботи, — і з погляду фун­дамен­тальної науки, і з погляду засто­сувань результатів в еко­номіці та суспільній практиці.

Та й «боротьбу за ака­демічну доб­рочесність» теж дуже важ­ливо не дис­кре­дитувати, не зро­бити її замов­ним спо­собом порахунків з тим або іншим опо­нен­том. Бо політич­ний підтекст дуже багатьох матеріалів на цю тему непомітний хіба що людям цілком необізна­ним. І вже абсолют­не «табу» на дис­кусії в ака­демічно­му середовищі слід накла­с­ти на «кисельовщину» — на кшталт зга­даного допису А.Осипяна, дослідни­ка «Ук­раїни, яка не відбу­лася».

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+