Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
ХІІІ Ака­демічні чи­тан­ня пам’яті Віталія Стріхи 
 
 

В. І. Стріха (1931—1999)

Віталій Іларіоно­вич Стріха був світлою і цілес­прямованою людиною, одним з піонерів української фізики напів­про­відників, що особливо актив­но роз­вивалася у 60—70-ті роки минулого століття. Професору Стрісі належить пріори­тет у створенні сучас­ної теорії кон­так­ту метал-напів­провідник з ура­хуван­ням про­між­ного шару (попередні тео­ретики цим тон­ким зазором, який неминуче існує в реаль­них сис­темах, нехту­вали). Ця теорія доз­волила досяг­нути у 1960-ті радикального поліпшення роботи багатьох НВЧ при­строїв. Та й пізніше уче­ний завжди був на вістрі науко­вого пошуку.

В другій половині 1980-х він став одним із засновників української сен­сорики (напрям інтенсив­но роз­вивається й досі), а в 1990-ті його фотоперетво­рювачі на аморф­ному кремнії мали дуже високі для того часу показ­ники. До речі, ще на почат­ку 1980-х про­фесор Стріха став і одним з пер­ших популяризаторів фотовольтаїки в Ук­раїні, набагато випередив­ши сучас­них адептів «зеленої енергетики».

По­при великий спи­сок піо­нерсь­ких праць із високими показ­никами цитуван­ня, незалеж­ного універ­ситетсь­кого про­фесора, який від почат­ку науко­вої кар’єри й до остан­ньо­го дня жит­тя пра­цював на радіофізич­ному факультеті КНУ ім. Та­раса Шевчен­ка, так і не обрали до
АН УРСР — він аж ніяк не впи­сував­ся у склад­ну підки­лим­ну боротьбу тодішніх лідерів відділен­ня фізики за роз­ширен­ня своїх кла­нових впливів. Праг­нучи запро­понувати справед­ливішу ієрархію науко­вих еліт, в 1992 році про­фесор Стріха разом із 49 однодум­цями створив гро­мадсь­ку Академію наук вищої шко­ли Ук­раїни, яка й досі об’єднує понад 300 про­відних універ­ситетсь­ких уче­них (членством у ній не гре­бують і люди з дип­ломами ака­деміків та членів-корес­пон­дентів НАН). У пам’ять про сво­го пер­шого пре­зиден­та АН вищої шко­ли щорічно про­водить Академічні читан­ня, які є, напев­но, єдиним в Ук­раїні науко­вим форумом такого рівня, де можуть поспілку­ватися представники різних галузей знань: фізики та астро­номи – вис­лухати сучасні кон­цепції філологів та мис­тецтвоз­навців, а істо­рики – почути про нові здо­бут­ки фізіологів.

Цьогорічні Академічні читан­ня пам’яті В. І. Стріхи, що відбу­лися в Інституті післядип­лом­ної освіти КНУ ім. Т. Шевчен­ка, були вже три­над­цяті. В них взяли участь учені з усіх головних універ­ситетсь­ких центрів дер­жави: від Уж­города й Дрогобича до Маріупо­ля та За­поріжжя, від Києва й Харкова до Одеси й Херсона. А при­сутність відомого фахівця в галузі нелінійної механіки Катіци Хедріх з Белгра­да надала їм ста­тусу міжна­род­них.

Визнач­ний уче­ний-гідро­механік, почес­ний ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни, ака­демік НАН Ук­раїни Віктор Грінченко виголосив доповідь на тему «Тенденція син­тезу наук: теорія склад­ності». Він почав з відомого істо­рич­ного при­кла­ду: впродовж пер­шої половини ХХ століття вчені намагалися зро­зуміти жит­тя з погляду законів квантової механіки. Але зго­дом прийш­ло розуміння: на кож­ному новому рівні фун­дамен­тальності фор­мується новий рівень склад­ності, який потре­бує нових методів. Уже в 1948 році з’явилася ідея про те, що про­рив в описі біологічних і соціаль­них сис­тем можуть забез­печити новос­тво­рені ком­п’ютери.

А відтак поста­ло й логічне запитан­ня: як має бути організовано дослідження і навчаль­ний про­цес щодо склад­них сис­тем, для розуміння яких не досить опи­сати їхні окремі склад­ники? Ад­же доти понад три століття в науці панував Де­картів редук­ціонізм. Цей метод про­голошував: розділяй­те склад­ну сис­тему на час­тини, вив­чай­те їх одна по одній, а потім крок за кро­ком повер­тай­теся до склад­ного. Але вже понад 100 років тому сла­вет­ний француз Анрі Пу­анкаре довів тео­рему, де показав: сис­тему пов’язаних гравітаційною взаємодією 3-х тіл ні на який спосіб не може бути зве­дено до поведінки 3-х її мож­ливих підси­с­тем із двох тіл, оскільки додаван­ня ще одного тіла переводить сис­тему на принципово вищий рівень склад­ності.

Відтак про­тягом останніх 50 років у науковій методології відбу­лося повер­нен­ня до Арісто­телевого холізму, який про­голошує: ціле завжди більше за про­сту суму час­тин. Число науко­вих публікацій, у назві яких при­сутнє сло­во complexity – складність, зро­с­тає нині за екс­понен­тою. У 2012 році вчені Стен­фордського універ­ситету в США побудували повну комп’ютер­ну модель живої клітини, зро­бив­ши тим великий крок до розуміння явища жит­тя. Сьогодні кардіоло­ги вже опи­сують тур­булентності сер­цевого рит­му хво­рої людини в термінах «втрати склад­ності». Водночас сподіваються, що коли для явищ жит­тя буде створено нову математич­ну фізику, вона допоможе не лише боротися з раком і пан­демічни­ми вірусами, але й зуміє перед­бачати терорис­тичні ата­ки чи нестабільність фінан­сових ринків.

Учений-фізіолог, ака­демік
АН вищої шко­ли Ук­раїни Ми­кола Ма­кар­чук роз­повів про дослід­жен­ня най­с­кладнішого об’єкта живої при­роди — моз­ку, які підтвер­д­жують річ, доб­ре відому нам з емпірич­ного досвіду: сприй­нят­тя інформації моз­ком чоловіків і жінок різне. Асиметрія ста­тей є фун­дамен­тальною харак­терис­тикою живих об’єктів. Причому, на дум­ку дослідни­ка, «основ­ний» про­ект виду homo sapiens – саме жіночий, чоловіки є своєрідним «відхи­лен­ням» на його дереві. Ад­же розум передається від матері, а харак­тер може бути успад­кований або від матері, або від батька. Дівчатка раніше ста­ють осо­бис­тос­тями – пересічно в 11 років їхня лоб­на кора набуває здатності кон­тро­лювати емоції. У хлопчиків це відбу­вається при­близно на два роки пізніше.

По­туж­ний інстру­мент дослід­никам дає вив­чен­ня сприй­нят­тя запахів. Ад­же відчуття запаху створює сам мозок. Гіпоталамус чоловіків і жінок активується при цьо­му по-різно­му, що може бути надійно зафіксо­вано доб­ре роз­роб­леними еле­к­т­рофізич­ними методами. Відомо й те, що чоловіки мен­ше реа­гують на ней­т­ральні сти­мули, аніж жінки (саме тому вибір кра­ват­ки для чоловіка є значно мен­шою про­бле­мою, аніж кольо­ру шалі – для жінки). Хо­ча всі передові суспільства дав­но сприй­няли ідею рівності чоловіків і жінок, насправді нерівність ста­тей закла­дено самою при­родою. І при цьо­му є всі під­ста­ви вва­жати «кра­щою» статтю саме жінок!

Учений-фізик, ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни Ми­кола Ма­карець роз­повів про високі енергії як вияв взаємозв’яз­ку мікро- і мак­росвітів. Йо­го доповідь сто­сувалася час­тинок, які рухаються зі швидкос­тями, що набли­жаються до швидкості світ­ла 300000 км/с, а відтак, у від­повідності до відомої фор­мули Ейнштейна, вони наділені гігантськими енергіями (при­ско­рена до відповідної суб­релятивістської швидкості макова зер­нина може мати енергію тон­ни тринітро­толуо­лу).

Ще в 1912 році відкрили космічні про­мені. Ча­сом ці потоки еле­мен­тар­них час­тинок бувають настільки інтенсивні, що здатні створювати в атмосфері світіння, помітне вночі неозб­роєним оком. Потім з’ясували: дже­релом одних із них є Сонце, інші при­ходять із гли­бин всесвіту. Причому ці космічні про­мені можуть мати величез­не зна­чен­ня для жит­тя на Землі. Сьогодні вва­жають, що Ве­лике ордовік-силурійське вимиран­ня при­близно 450 млн. років тому, коли на нашій пла­неті упродовж корот­кого періоду загинуло 95% живих організмів, було спричинене порівняно недалеким за галак­тич­ними мас­шта­бами космічним вибухом, енергія випромінюван­ня якого на один гек­тар зем­ної поверхні сягала енергії атомної бом­би, ски­нутої на Хіросіму.

Найвища мож­лива енергія космічних час­тинок – 1021 еле­к­трон-вольтів (хоч таких високоенергетич­них час­тинок дуже мало і зареєструвати їх над­зви­чай­но склад­но). У зна­менитому Ве­ликому адрон­ному колай­дері сьо­годні отримують час­тин­ки з енергією 1017 еле­к­трон-вольтів. Взаємодія таких високое­нер­гетич­них час­тинок доз­воляє народ­жувати весь «зоо­парк» 16 базових еле­мен­тар­них час­тинок, з яких, як сьо­годні вва­жають, побудовано Всесвіт. У цих роботах ЦЕРН беруть участь сту­ден­ти та викла­дачі фізич­ного факультету КНУ ім. Т. Шевчен­ка, деканом якого і є М. Ма­кар­чук.

Учений-фізик, ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни Во­лодимир Міца зро­бив доповідь на тему «Халь­когеніди миш’яку та їх засто­суван­ня: від пігментів у ста­ровин­них папірусах до еле­ментів над­швидкісних оптич­них інте­г­ральних схем». Він роз­повів про роботи, які велися в Уж­городсь­кому національ­ному універ­ситеті май­же від момен­ту вияв­лен­ня фоточут­ливості тон­ких плівок халькогенідів 60 років тому і в яких у кращі часи одночас­но бра­ли участь близь­ко 400 дослід­ників (сьо­годні це чис­ло ско­ротилося вп’ятеро). Ро­боти ужгородсь­ких науковців мають, зок­рема, й важ­ливе обо­рон­не зна­чен­ня (напри­клад, у лазер­них сис­темах наведен­ня на ціль), але сьо­годні їх, на жаль, викорис­товує тільки Росія, що ско­рис­талася з результатів, отриманих ще в радянські часи…

Академік АН вищої шко­ли Ук­раїни Ле­онід Люб­чик, який представляє харківську кібер­нетич­ну шко­лу, виголосив доповідь «Ма­тематичні моделі WEB-про­сто­ру і ран­жуван­ня об’єктів в Інтернеті». Учений звернув­ся до про­бле­ми підго­тов­ки фахівців з data science – науки про видобуван­ня інформації з великих масивів даних. За­гальна потре­ба в таких фахів­цях у світі ста­новить сьо­годні понад 100000, на той час як сумар­но всі універ­ситети випус­кають тільки 20000. От­же, ближчими роками тут неминуче залишатиметься великий незадоволений попит.

У «ХПІ» сьо­годні роз­почато підго­тов­ку з Web mining – науки про видобуван­ня даних з інтернету. Ад­же на яких принципах пра­цює пошуковик Google, чому він ста­вить одні результати вище, а інші – ниж­че, – невідомо нікому. Відтак подолан­ня монополізму Google – питан­ня стратегічне з багатьох аспектів. На жаль, підго­тов­ка фахівців з цьо­го напрям­ку в Ук­раїні наражається на несподівану перешко­ду: талановитих сту­дентів-айтішників фірми заманюють високою зар­платнею на роботу вже з 2-го кур­су, тому на старших кур­сах вони про­пус­кають пари і недоотримують дуже важ­ливі знання. Сьогодні ця про­бле­ма набула вже сис­тем­ного харак­теру й потре­бує вирішен­ня на рівні узгод­жених дій дер­жави й бізне­су.

По­чес­ний ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни Катіца Хедріх з Белгра­да роз­повіла про роз­виток сучас­них методів нелінійної механіки, початок яким поклав сербський уче­ний Ми­хай­ло Пе­т­рович (1868—1943), учень великого Пу­анкаре. Ці методи мож­на засто­совувати від тра­диційних задач про зіткнен­ня обертових тіл аж до опи­су ДНК. Са­ма Катіца Хедріх, уче­ниця відомого українсько­го вче­ного Юрія Ми­т­ропольського, досі тісно співпрацює на цій ниві з ветераном української механіки, ака­деміком АН вищої шко­ли Ук­раїни 91-річ­ним Олегом Го­рош­ком, який також був при­сутній на читан­нях.

Академік АН вищої шко­ли Ук­раїни Те­тяна Гарник роз­повіла про роз­виток народ­ної та нетра­диційної медицини в Ук­раїні. Ще в 1978 році ВООЗ ухвалила резолюцію щодо необхідності науко­вого вив­чен­ня апробованих емпірич­них методів лікуван­ня, а в 2014 році було прийнято й від­повідну стратегію, яка перед­бачає вив­чен­ня досвіду народ­них лікарів (у пер­шу чер­гу – фітотерапевтів), його науко­ве обґрун­туван­ня та інте­г­рацію в «офіційну» медицину. У США підго­тов­ку фітотерапевтів здійснюють сьо­годні 46 коледжів. Відповідну про­гра­му роз­роб­лено і в Ук­раїні, де фахівців з народ­ної медицини готують у Києві, Львові, Харкові, Дніпро­пет­ровсь­ку.

Академік АН вищої шко­ли Ук­раїни Ми­кола Не­дюха у своїй доповіді спробував обґрун­тувати дер­жавотворчий потенціал української національ­ної ідеї: «Ук­раїна – демокра­тич­на дер­жава рівних мож­ливос­тей». Дослідник наголосив: про­тягом історії наша дер­жава 6 разів здо­бувала незалежність і 5 разів її втрачала. Аби цьо­го не ста­лося вшо­с­те, в новій Консти­туції має бути ретельно виписано баланс по осі: «дер­жава–країна–суспільство–самодостатня людина».

Відомий еко­номіст-міжна­род­ник, ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни Ан­тон Філіпен­ко виголосив доповідь «Про політич­ну стабільність та еко­номічне зро­с­тан­ня в Ук­раїні». Учений роз­почав із цифр: за обсягом ВВП Ук­раїна зараз посідає 62 місце в світі. Її сьо­годнішні 83 млрд. доларів (про­ти 491 млрд. у Польщі) – це два річні бюд­жети Гарвардського універ­ситету. За показ­ником ВВП на душу населен­ня (2081 дол.) ми – передос­танні в Європі (далі – тільки Молдова) і відстаємо від лідера-Данії в 30 разів. Трохи рятує ситуацію те, що офіційна ста­тис­тика не вра­ховує «тіньо­вих» цифр, а близь­ко половини української еко­номіки перебуває в «тіні».

Учений наголосив на тому, що в 2015 році місце­вими виборами закінчився чер­говий політич­ний цикл, і сьо­годні Ук­раїна гос­тро потре­бує не кон­сер­вації кри­зової ситуації, а саме стабільності. Стабільність, що вияв­ляється в зла­год­женій роботі всіх гілок вла­ди, необхідна для імплемен­тації уго­ди про асоціацію з ЄС, для стримуван­ня російської агресії на Донбасі, для повер­нен­ня Криму.

Водночас для виходу з кри­зи Ук­раїна потре­бує зміни моделі олігархічно­го капіталізму (за нею на пла­неті живуть сьо­годні близь­ко мільяр­да людей – у країнах колиш­ньо­го СРСР і в деяких країнах Третьо­го світу). Ви­ходом, на дум­ку уче­ного, є перехід до моделі народ­ної солідар­ної еко­номіки з перероз­поділом ресурсів від олігархів до серед­ньо­го кла­су, з опо­рою на народні під­при­ємства й різні фор­ми коо­перативів. При цьо­му кожен крок вла­ди мусить супро­вод­жуватися бодай невеликим, але підви­щен­ням доб­робуту гро­мадян. Учений повідомив, що пра­цює над від­повідни­ми законопро­ектами разом із при­сутнім на читан­нях народ­ним депутатом Ук­раїни, док­тором еко­номічних наук Ми­хай­лом Довбен­ком.

Відомий уче­ний-аграрій і гро­мадсь­кий діяч, ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни, член-корес­пон­дент НААН Ук­раїни Ва­лен­тин Яб­лонсь­кий зро­бив роз­гор­нуту доповідь на тему «Ви­ща освіта Ук­раїни з поглядом у май­бутнє». Він нагадав про істо­ричні фак­ти: в УНР діяло близь­ко 70 вишів. УРСР відмо­вилася спершу від універ­ситетів, замінив­ши їх «інститутами народ­ної освіти», але повер­нулася до універ­ситетсь­кої сис­теми на почат­ку 1930-х. У 1991 році незалеж­на Ук­раїна успад­кувала 158 ВНЗ, з них 16 універ­ситетів.

На жаль, жод­ну з чис­лен­них реформ освітянсь­кої галузі, які про­водилися в незалежній Ук­раїні, так і не було доведено до кінця. Фінан­суван­ня освіти з роз­рахун­ку на душу населен­ня в Ту­реч­чині в 9 разів, а в Ка­наді і США у 50—70 разів більше, аніж у нас. Тож до повноцінної інте­г­рації в Бо­лонсь­ку сис­тему (яка ста­ла реакцією Євро­пи на освітнє відставан­ня від Америки) Ук­раїна так само виявилася не готовою.

Сьогодні маємо (з ура­хуван­ням колишніх ВНЗ 1—2 рівнів акредитації) понад 850 вишів – і величез­ний ком­плекс освітянсь­ких про­блем, підси­лених украй несприят­ливою демографічною ситуацією. На додачу три­ває роз­в’язана Росією «гібридна війна», в якій наша північно-східна сусідка про­явила себе справжньою «імперією зла», здатною вда­ватися і до сучас­ної летальної зброї, і до не менш убивчої брехні.

На Майдані, в боях на Сході, у волон­терсь­кому русі сформувалася нова українська Нація. Але вона гос­тро потре­бує адекват­них кроків в освіті. І насам­перед – створен­ня по-справжньо­му еліт­них універ­ситетів, які б взо­рувалися на Кемб­ридж («куз­ню» нобелівських лау­реатів) чи Єль («куз­ню» лідерів світової політики).

Учений-радіофізик і вод­ночас відомий ама­тор київської ста­ровини, ака­демік АН вищої шко­ли Ук­раїни Ігор Анісімов зро­бив доповідь про ліплення соборів Пу­с­тин­но-Микільського та Братсь­кого монас­тирів. Ак­туальність теми доповіді посилюється тим, що київське ліплення доби мазепинсь­кого бароко, на відміну від інших мис­тецьких феноменів того часу (архітек­тура, живопис, гра­вюра, вишив­ка, ювелірне мис­тецтво, різьблення по дереву), досі практич­но випадало з поля зору мис­тецтвоз­навців.

До­ля обох досліджу­ваних соборів подібна: їх було спо­руд­жено (пер­ший – на Пе­черсь­ку, дру­гий – на По­долі) за часів Івана Ма­зепи і зруйновано в середині 1930-х під час «соціалістичної рекон­струкції» Києва. До момен­ту зни­щен­ня обидва собори зберігали багаті ліплення (на щас­тя, зафіксо­вані на чис­лен­них фотографіях). Досі прийнято було вва­жати ці ліплення роботами Івана і Степана Стов­бинсь­ких, які в 1746—48 роках оздоб­лювали дзвіницю Святої Софії.

Але детальний аналіз різних еле­ментів цих ліплень доз­волив дослідни­ку ствер­д­жувати, що вони створювалися упродовж понад півстоліття. При цьо­му колони бічних пор­талів з їхнім ренесан­сним оздоб­лен­ням виноградним лис­тям були, оче­вид­но, сучас­никами самих соборів, інші еле­мен­ти були створені пізніше май­страми, які вже, без сумніву, бачили іконос­тас спо­руд­женої в середині XVIII століття Андріївської церкви.

Академік АН вищої шко­ли Ук­раїни Богдан Ан­д­русишин звернув­ся в своїй доповіді до теми «Держав­на незалежність Ук­раїни: про­бле­ми спадкоємності». Він нагадав: сьо­годнішня Ук­раїна виник­ла в 1991 році як пра­вонас­туп­ниця УРСР. Її було легітимізовано все­народ­ним референ­думом і пізнішим широким міжна­род­ним виз­нан­ням. Проте коли поста­ла Ук­раїна як суб’єкт міжна­род­ного пра­ва: 24 серпня 1991 року? 1 грудня 1991 року? чи 22 січня 1918 року, з про­голошен­ням IV Універ­салу? чи за рік, із про­голошен­ням Ак­ту злу­ки УНР і ЗУНР?

Відповіді уче­них-істо­риків і правників на ці питан­ня різняться. Хоч пра­восуб’єктність УНР нікуди не зни­кала: у 1942 році пар­тизансь­ка УПА Буль­би—Бо­ров­ця діяла в юрис­дикції не якоїсь політич­ної партії, а уряду УНР в екзилі. Че­рез півстоліття Ми­кола Плав’юк передав дер­жавні сим­воли цьо­го уряду пер­шому пре­зиден­тові нової Ук­раїни Ле­оніду Крав­чуку.

Інші учені-пра­вознавці нагадують про ста­тус УРСР як дер­жави-засновника ООН у 1945 році. А відомий український правник і політич­ний діяч, генеральний суд­дя УНР Сергій Ше­лухін вва­жав, що пра­восуб’єктність Ук­раїни відно­вилася в лютому 1917-го, бо зре­чен­ня Ми­коли ІІ автоматич­но звільнило українців від при­сяги, даної мос­ковсь­кому царю в Пе­реяславі…

До­повідач нагадав: у 1917—21 роках Росія так само вела про­ти незалеж­ної Ук­раїни «гібридну війну». Тож пра­вильні відповіді на істо­ричні запитан­ня допоможуть нам успішніше боротися у війні сьо­годнішній.

Академічні читан­ня пам’яті В. І. Стріхи відбу­лися 20 лютого, тож спо­чат­ку на про­позицію пре­зиден­та АН вищої шко­ли Ук­раїни Олек­сан­д­ра На­конеч­ного при­сутні вша­нували полег­лих героїв Не­бес­ної сотні. А наприкінці читань їх учасники вирішили підтримати заклик Ан­тона Філіпен­ка і звернутися до політич­них еліт дер­жави з вимогою пам’ятати про необхідність збе­режен­ня політич­ної стабільності. Ад­же втягуван­ня дер­жави у нові передви­борчі про­тисто­ян­ня може вар­тувати Ук­раїні непро­гно­зованих втрат, а самі вибори потре­буватимуть коштів, які значно доцільніше було б вит­ратити на підтрим­ку науки й освіти.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+