Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Ру­ко­писні ше­де­в­ри історії 
 
 
Требник Петра Могили

Національ­на бібліоте­ка Ук­раїни імені В. І. Вернадсь­кого — головний науко­во-інформацій­ний центр дер­жави. Од­на з десяти найбільших бібліотек світу, у фон­дах якої зберігається понад 15,5 млн. книг, жур­налів, газет, карт, нот, образотворчих матеріалів, рукописів та ста­родруків, документів на різних носіях інформації.

Що­року фон­ди бібліоте­ки попов­нюються ще 130—140 тисячами документів. Її читачам доступні фон­ди більш як 680 тис. партнерів у 70 країнах світу.

Ви все ще вва­жаєте, що вам достатньо інтернету, бо «там все є»? По-пер­ше, не все, адже великий пласт культур­ного спадку світу не оци­ф­ровано і вочевидь, ще дов­го не буде оци­ф­ровано, по-дру­ге, є такі унікальні видан­ня, рукописні тво­ри, докумен­ти, з якими мож­на о­знайо­митися тільки в бібліоте­ках. А по-третє, інтернет ніколи не передасть того неповторного мікроклімату читальної зали, втаємни­ченої і зосеред­женої тиші і того див­ного відчуття, що навіть повітря тут на оди­ницю об’єму містить значно більш високий коефіцієнт нових знань та ідей, ніж деінде.

Ми про­ведемо вас залами та відділами головної кни­гозбірні (у широкому розумінні цьо­го сло­ва) дер­жави, і спробуємо показати бодай невелику частку того інте­лек­туаль­ного, науко­вого і культур­ного багат­ства, яке містить у своїх фон­дах Національ­на бібліоте­ка імені В. І. Вернадсь­кого. Те, що ста­новить гордість і багат­ство Ук­раїни. І познайомлять вас з ними ті, хто кож­ний день має змо­гу бра­ти їх в руки, доглядати, і робити все для того, щоб збе­рег­ти це багат­ство на багато-багато поколінь.

І поч­немо нашу роз­повідь з Інституту рукопису, який міс­тить унікальні пам’ят­ки додру­карсь­кої епо­хи. Тобто з тим, що створювалось — подумати тільки! – в одному примірни­ку. Зрідка – двох-трьох, кількох копіях. На­шим поводирем по «монораритетах» буде старший науко­вий співробітник Інституту рукопису Національ­ної бібліоте­ки імені В.І.Вернадсь­кого Ти­мур ГОРБАЧ.

— Наш науко­во-дослідниць­кий інститут, що зай­мається вив­чен­ням, публікацією та збе­режен­ням рукопис­них фондів біб­ліоте­ки імені Вернадсь­кого створено 1992 року на базі відділу рукописів Національ­ної бібліоте­ки Ук­раїни, — роз­повідає Ти­мур. — Фонди його ста­нов­лять понад півмільйона оди­ниць зберіган­ня, з яких понад 8 тисяч рукопис­них книг. І тут не тільки докумен­тальна спадщини Ук­раїни, а й інших країн. Тут зберігаються гли­няні кли­нописні таб­лич­ки, ін­дійсь­кий рукопис на пальмовому листі, скандинавські руни.

Звичай­но, найвідоміша істо­рич­на пам’ят­ка нашого Інституту – це Пе­ресоп­ницьке Єван­геліє (1556–1561). Йо­го най­частіше бачать пре­зиден­ти Ук­раїни, які при­сягають на ньо­му, як і на Консти­туції Ук­раїни, та ми, співробітни­ки Інституту. Але з недавніх пір з ним можуть ознай­о­митися і всі бажаючі, оскільки видано вже і транслітероване видан­ня Єван­гелія, і фак­симільне, а в 2011 році – викла­дене сучас­ною українською мовою.

Тож зупинимося на тих оригіналах, які мен­ше потрапляють в поле зору відвідувачів. Ось рукопис­на пам’ят­ка гла­голич­ного письма ІХ—Х століття, так звані Київські гла­голичні лис­ти, або Київський Місал. Во­ни відлиті на титанових дошках – аби увіковічни­ти пам’ят­ку – одну з най­давніших, яка несе знання про гла­голич­не письмо. По­ходить вона з Чехії. Вважається, що гла­голицю створили бол­гарські просвітителі Ки­рило і Ме­фодій все­редині ІХ ст, аби перекла­дати релігійні тек­с­ти для слов’ян, зрозумілою для них мовою. Глаголиця важ­ка в написанні, важ­ка в читанні. Тож уже в Х—ХІІ століттях її витісни­ла кирилиця. Ця пам’ят­ка зберігалася на Синаї, звідки її привіз керівник пра­вославної місії в Єрусалимі Ан­тонін Ка­пустін. 1872 року він подарував її Київській духовній ака­демії, випускником якої був. А відко­ли за більшовиків фон­ди цієї ака­демії було вилучено і передано у відділ рукописів нашої бібліоте­ки, ця пам’ят­ка зберігається у нас.

На­ступна пам’ят­ка – Ор­шан­ське Єван­геліє апракос (свят­кове Єван­геліє), яке читають під час свят. Це пам’ят­ка дру­гої половини ХIII ст., написана на пер­гаменті «уставом» — це тра­диційна фор­ма дав­ньо­руського письма, для ньо­го харак­тер­но ква­д­ратовість літер та розміщен­ня тек­с­ту у два стовп­чики без проміжку між сло­вами. Прикра­шене Єван­геліє заставками, дуже цінні мініатюри, це можуть бути зоб­ражен­ня єван­гелістів. Ось апо­с­тол Лу­ка, напри­клад. Мініатюри оздоб­лені сусальним золотом, візан­тій­ський стиль, який побутував тоді на Русі. Це Єван­геліє було вияв­лено під час війни з На­полео­ном на території Білорусії. Йо­го війська роз­г­рабували Ор­шансь­кий монас­тир, і разом з усім лахміттям викинули й Єван­геліє.

А це вже Лаврсь­ке Єван­геліє, суто українська пам’ят­ка, датована ХІУ століттям. На пер­ший погляд – вони подібні. На­писано теж на пер­гаменті. Маємо– з одного боку — зоб­ражен­ня Ісуса Хрис­та, який три­має Святу кни­гу, а з дру­гого – Бо­городиця з Хрес­том.

Ця пам’ят­ка – требник Пе­т­ра Мо­гили. Треб­ник — службова кни­га, яка вміщує молит­ви, релігійні тек­с­ти, які викорис­товують під час обрядів. По­чат­ковим замов­ником кни­ги був такий собі Іван Бо­ярсь­кий, науковці інко­ли кажуть, що це требник Бо­ярсь­кого. Але тут є власний підпис Пе­т­ра Мо­гили, є герб його. То­му ми вва­жаємо, що ним корис­тував­ся саме Пе­т­ро Мо­гила.

У нашому Інституті багато докумен­тальних речей, які належали видат­ним людям Ук­раїни. Ось На­пре­с­тольне Єван­геліє Се­мена Палія – фастівсько­го і білоцерківсько­го пол­ков­ника. Во­но датовано 1632 роком. Він був відомим меценатом, будував на свої гроші хра­ми, робив великі пожертви Ме­жигірсько­му монас­тирю. Це Єван­геліє в окладі, тка­нина під ним уже вигоріла, роки дають про себе зна­ти. 1701 року Се­мен Палій подарував кни­гу Київ­ській духовній ака­демії, звідти вона потра­пила до нас.

Визнач­на пам’ят­ка україн­ської культури — Києво-Пе­черсь­кий патерик. Це спи­сок ХVІ століття. Перші спи­с­ки датовані ХІІІ ст, але до нас дійшли вже спи­с­ки від ХV століття. Тут вміщено житія найвідоміших печерсь­ких ченців, житія Фе­о­досія й Ан­тонія Пе­черсь­ких.

А це – універ­сали Богдана Хмельницького, Івана Ма­зепи. Все це оригінали. До речі, в універ­салі Богдана Хмельницького йшлося про заборону про­давати горілку в Києві, про те, що це наносить шко­ду здо­ров`ю поспо­литих.

Я говорив, що в Інституті зберігаються не тільки пам’ят­ки нашої землі, але й далеких у часі і відстані країв. Найдавніша пам’ят­ка, яка в нас є, родом з Ме­сопотамії. Во­на датована третім тисячоліттям до нашої ери. Це кли­нописні гли­няні таб­лич­ки, які викорис­товували для передаван­ня інформації у Ме­жиріччі Ти­г­ру і Євфрату . Це територія Вавілону, Асирії. Тоді ще люди не зна­ли ні паперу, ні пер­гамен­ту, та навіть папірусу. А потрібно ж було вес­ти якийсь облік, торгівлю. Тож і при­думували робити записи на мок­рих гли­няних таб­лич­ках. Потім гли­ну запікали і виходив такий «аркуш» (По­казує, — ред.) Як вони розрізняли таб­лич­ки? Ос­танній рядок повто­рював­ся в наступній таб­личці. Існу­вали цілі бібліоте­ки з такими таб­лич­ками, напри­клад в Ніневії, сто­лиці Асирії. На них, до речі, є запис і про всесвітній потоп. Ми знаємо, що і в ска­занні про Гільгамеша містить­ся про ньо­го повідомлення, а цей твір теж написаний на таб­лич­ках. По­тра­пили вони до нас 1900 року, коли один з представників пра­вославної місії в Єрусалимі привіз Київсь­кій духовній ака­демії п’ять таких таб­личок. Усі вони зараз у нас зберігаються. Три з них роз­шиф­ровані на почат­ку ХХ століття, а ще два чекають сво­го дослідни­ка.

Хо­чу показати пам`ят­ку ХVІІ століття – рунічний кален­дар, вишкрябаний на дерев’яних дош­ках. Розквіт рун насправді при­падав на середину VІ–ХІІ сто­ліття. А з`явилося рунічне письмо у ІІ ст. нашої ери на території Скан­динавії, північної Німеч­чини, Англії, потім було витіс­нено латиною. Але і в пізніших сто­літтях його викорис­товували — переваж­но для ворожіння та кален­дарів.

І нарешті хотів би предста­вити Ма­лабарсь­кий рукопис. Йо­го унікальність в тому, що він створений… на пальмовому листі, воно поділене на пла­с­тин­ки, які запов­нені тек­с­том і скріплені між собою. По­ходить з Ма­лабарсь­кого узбереж­жя Індії. В ньо­му викла­дені основи буд­диз­му. Рукопис було придбано сво­го часу мандрівни­ком Іваном По­тоцьким в Ки­таї, потім він подарував його Кременецькому ліцею, а вже звідти цей раритет потра­пив до нас.

На­ступний візит редакція «Світу» здійснить до відділу ста­родруків Національ­ної бібліоте­ки Ук­раїни імені В. І. Вернадсь­кого.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+