Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Україна була, є і буде знаною унікальною державою 
 
 

Під час дискусії (зліва направо): Ярослав ЯЦКІВ,
Максим РОЗУМНИЙ та Сергій РЯБЧЕНКО

У Київсько­му місько­му бу­дин­ку вчи­те­ля вчер­го­ве відбу­ло­ся засідан­ня клу­бу «Елітар­на світли­ця» на те­му: «Ук­раїна: істо­рич­ний ек­с­курс та сьо­го­ден­ня» (з цик­лу «Ка­мо гря­де­ши, Ук­раїно?»). Йо­го ор­ганізу­ва­ли Ук­раїнський міжна­род­ний комітет з пи­тань на­уки і куль­ту­ри при НАН Ук­раїни та Київський міський бу­ди­нок учи­те­ля. Вів засідан­ня — ди­рек­тор Го­ло­вної ас­тро­номічної об­сер­ва­торії НАН Ук­раїни, го­ло­ва На­уко­во-ви­дав­ни­чої ра­ди НАН Ук­раїни, член пре­зидії НА­НУ ака­демік Яро­слав Яцків.
«Я вірю і знаю, що Ук­раїна бу­ла, є і бу­де зна­ною унікаль­ною дер­жа­вою», — ска­зав го­ло­ву­ю­чий, відкри­ва­ю­чи дис­кусію, в якій взя­ли участь істо­ри­ки, на­уковці, працівни­ки куль­ту­ри і ми­с­тецтва, пред­став­ни­ки політич­них та гро­мадсь­ких ор­ганізацій. «У нас унікальні куль­ту­ра і мо­ва,  унікаль­но чу­до­вий на­род, — і на цьо­му ба­зується на­ша віра, — про­дов­жив Яро­слав Яцків. — Од­нак вик­ли­ки, че­рез які про­хо­дить Ук­раїна, що­ро­ку і що­ден­но збільшу­ють­ся. Вик­ли­ки в соціальній сфері, еко­номічній, політичній, на­уковій, обо­ронній. Як на них відповіда­ти?»
Вільний дис­кусійний аналіз подій та по­зицій дає змо­гу учас­ни­кам об­го­во­рен­ня за­го­ст­ри­ти ува­гу на важ­ли­вих ак­цен­тах і спря­му­ва­ти на­уко­ву, гро­мадсь­ку дум­ку у рус­ло по­шуків вирішен­ня най­гостріших тем сьо­го­ден­ня. 
У цьо­му по­шу­ку ду­же важ­ли­во кож­но­му на­леж­но ро­би­ти свою спра­ву. Істо­ри­ки ма­ють вив­ча­ти, аналізу­ва­ти і си­с­те­ма­ти­зу­ва­ти події, че­рез які про­хо­дить дер­жа­ва. «25 років не­за­леж­ності: на­ри­си історії тво­рен­ня нації та дер­жа­ви» — так на­зи­вається кни­га, яка вий­ш­ла нинішньо­го ро­ку, і це при­клад вне­ску істо­риків у спільну спра­ву. Серй­оз­не ака­демічне ви­дан­ня про­по­нує по­гляд на історію Ук­раїни після 1991 ро­ку як на історію її кульмінаційних подій, яки­ми, бе­зу­мов­но, є ре­во­люції на Май­дані. Про це роз­повів ко­ор­ди­на­тор про­ек­ту Во­ло­ди­мир Го­ло­вко. Ре­во­люція на граніті. По­ма­ран­че­ва ре­во­люція. Ре­во­люція гідності. Про це не­лег­ко пи­са­ти з істо­рич­ної точ­ки зо­ру, ад­же історію су­час­ності за­зви­чай оціню­ють у май­бут­нь­о­му. Але ав­торсь­кий ко­лек­тив Інсти­ту­ту історії Ук­раїни
НА­НУ (відповідаль­ний ре­дак­тор — ака­демік Ва­лерій Смолій, керівник ав­торсь­ко­го ко­лек­ти­ву — член-ко­ре­с­пон­дент НАН Ук­раї­ни Ген­надій Бо­ряк), зро­би­ли важ­ли­вий крок, щоб си­с­те­ма­ти­зу­ва­ти події не­дав­нь­о­го ми­ну­ло­го і за­ли­ши­ти гар­ну ос­но­ву для по­даль­ших істо­рич­них оцінок.
Ще од­на важ­ли­ва аналітич­на ро­бо­та – мо­но­графія док­то­ра політич­них на­ук Мак­си­ма Ро­зум­но­го з Національ­но­го інсти­ту­ту стра­тегічних досліджень Ук­раїни «Вик­ли­ки національ­но­го са­мо­виз­на­чен­ня». Пи­тан­ня національ­ної свідо­мості, функціону­ван­ня дер­жа­ви і вла­ди, пи­тан­ня іден­тич­ності, фор­му­ван­ня політич­них еліт, політичні кри­зи та гро­ма­дянсь­ке суспільство, інте­г­раційні по­шу­ки Ук­раїни, — що це, як не кар­ди­нальні пи­тан­ня ук­раїнсько­го сьо­го­ден­ня? Не­да­рем­но до ав­то­ра мо­но­графії бу­ло найбільше за­пи­тань. Чи бу­де в Ук­раїні нор­маль­на політич­на си­с­те­ма, яка ба­зується на іде­ях і стра­тегічно­му ба­ченні май­бут­нь­о­го дер­жа­ви? Як да­ле­ко відсту­па­ти­ме ук­раїнська мо­ва? Чо­му так гос­тро по­стає про­бле­ма національ­но­го ліде­ра? І чо­му в ук­раїнсько­му суспільстві, де існу­ють ви­сокі очіку­ван­ня, ду­же швид­ко на­стає роз­ча­ру­ван­ня?
Для справжнь­о­го гро­ма­дя­ни­на країни спільне бла­го ви­ще, ніж при­ват­не, і в цьо­му ро­зумінні в Ук­раїні ду­же ба­га­то гро­ма­дян. Але важ­ли­во, аби спільним бу­ло і ро­зу­міння, в чо­му ж по­ля­гає спільне бла­го, спільні цінності і пра­ви­ла спів­жит­тя. Од­нак у нас тако­го спільно­го ро­зуміння не ви­с­та­чає. Для ко­гось го­ло­вне — та­ри­фи, для інших – мо­ва, для третіх – свавілля си­ло­вих струк­тур чи ще щось. Не ви­хо­дить сус­піль­но­го до­го­во­ру.
«Не тре­ба ви­клю­ча­ти при цьо­му еко­номічний фак­тор», — за­зна­чив член-ко­ре­с­пон­дент НАН Ук­раїни, пер­ший го­ло­ва Коміте­ту з на­уко­во-технічно­го про­гре­су Кабіне­ту Міністрів Ук­раїни та три­ва­лий час го­ло­ва Дер­жав­но­го коміте­ту Ук­раїни з пи­тань на­уки і тех­но­логій Сер­гій Ряб­чен­ко. Як­що країна пра­цює на внутрішній ри­нок, якщо він є доміну­ю­чий, то роз­ви­вається і куль­тур­на національ­на са­мо­бутність. В іншо­му ви­пад­ку національ­но-куль­тур­ний роз­ви­ток має ма­ло шансів збе­рег­ти­ся.
«Куль­ту­ра на­ро­ду – це фун­да­мент нації й дер­жа­ви», — за­зна­чив Олек­сандр Фе­до­рук – ака­демік Національ­ної ака­демії ми­с­тецтв, ми­с­тецтвоз­на­вець, пись­мен­ник, гро­мадсь­кий діяч. Три­ва­лий час він був го­ло­вою Націо­наль­ної комісії з пи­тань по­вер­нен­ня в Ук­раїну куль­тур­них цін­но­с­тей. І сьо­годні вва­жає од­ним з най­го­ловніших за­вдань збе­ре­жен­ня куль­тур­ної спад­щи­ни та по­вер­нен­ня її в Ук­раїну. Крім то­го, переконаний він, на­ле­жить зро­би­ти об­лік пам’яток цер­ков­ної спад­щи­ни, по­ки во­на не опи­ни­ла­ся за кор­до­ном чи в при­ват­них ко­лекціях. Ве­ли­ким не­доліком («про­сто го­рем»), на йо­го дум­ку, є від­сутність му­зею су­час­но­го ми­с­тецтва (з 80-х років ХХ ст. по сьо­годні). Без­кінечні втра­ти пам’я­ток майст­рів су­час­но­го ми­с­тецтва. Чи­ма­ло ше­деврів, ство­ре­них ни­ми, зни­щу­ють­ся і знеціню­ють­ся.
Оцінки про­мов­ця бу­ли жор­ст­ки­ми і точ­ни­ми. Ого­ле­но простір дер­жав­ної про­па­ган­ди, — ка­же він. Міністер­ст­во інфор­мації пра­цює без інфор­маційної стра­тегії, пе­ре­бу­ва­ю­чи не в зоні на­сту­пу, а в зоні відсту­пу чи по­ло­ну. Ук­раїнський кіне­ма­то­граф зна­хо­дить­ся по­за ме­жа­ми циві­лі­заційно­го роз­вит­ку. Ок­ремі удачі з’яв­ля­ють­ся швид­ше всу­пе­реч, ніж за­вдя­ки. Цен­т­ралізо­ва­ний роз­поділ коштів ви­чер­пав се­бе. Ми ба­чи­мо плен­тан­ня в га­лу­зях освіти, на­уки, куль­ту­ри, звідси маємо без­бат­ченків на рідній землі. Не пла­зу­ван­ня, а рівно­прав­ний діалог має бу­ти між націями і куль­ту­ра­ми будь-яких країн.
Відо­мо­го на­уков­ця та дер­жав­но­го діяча Сергія Ряб­чен­ка не­що­дав­но бу­ло при­зна­че­но го­ло­вою Іден­тифікаційно­го коміте­ту з пи­тань на­уки, який по­ви­нен підго­ту­ва­ти не­обхідні до­ку­мен­ти та об­ра­ти на­уковців до Національ­ної Ра­ди з пи­тань роз­вит­ку на­уки та тех­но­логій, яку очо­лю­ва­ти­ме прем’єр-міністр Ук­раїни. Про­мо­вець повідо­мив, що стар­то­вий па­кет до­ку­ментів уже пе­ре­да­но до Кабіне­ту мі­ністрів. Кон­курс на ви­су­нен­ня кан­ди­датів до Ра­ди має на­зва­ти найбільш гідних, чес­них і пра­ць­о­ви­тих, які справді по­став­лять собі за ме­ту зро­би­ти на­уку рушійною си­лою ук­раїнсько­го про­гре­су.
Сергій Ряб­чен­ко навів при­клад Ве­ли­ко­бри­танії, яка го­ло­в­ною умо­вою збе­ре­жен­ня своїх по­зицій у світі після брек­зи­ту  по­ста­ви­ла збільшен­ня ви­датків на на­уку до 2020 ро­ку на 2 млрд фунтів. При цьо­му го­ло­вним чи­ном во­ни спря­мо­вані на при­клад­ну на­уку, аби за­без­пе­чи­ти кон­ку­рен­тоз­датність бри­тансь­кої еко­номіки. Це пра­виль­ний стра­тегічний по­гляд.
Го­ло­вна про­бле­ма ук­раїнської на­уки, на дум­ку Сергія Ряб­чен­ка, — відсутність стра­тегії роз­вит­ку. Но­вий за­кон про на­уко­ву і на­уко­во-технічну діяльність теж не містить та­ко­го по­гля­ду. Йо­го швид­ше мож­на на­зва­ти за­ко­ном «про пе­ре­ста­нов­ку меб­лів», ніж справді про пе­ре­ве­ден­ня на­уки та еко­номіки на рей­ки на­уко­во­го про­гре­су і ви­со­ких тех­но­логій.
Аль­тер­на­ти­ва стра­тегії роз­вит­ку Ук­раїни – «бро­унівський рух», який ні до чо­го до­б­ро­го не при­ве­де. То­му гро­ма­дянсь­ке суспільство, — за­явив Ряб­чен­ко, — по­вин­но не тільки підтри­ма­ти, а й ви­ма­га­ти від вла­ди ро­зуміння і кон­крет­них дій. 

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+