Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Ніщо так не збли­жує по­зиції, як прав­да 
 
 

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ та Антоніна ЛИСТОПАД

Не­має потре­би представляти автора: Ми­кола Жу­линсь­кий – літературоз­навець, кри­тик, письмен­ник, політич­ний і гро­мадсь­кий діяч, ака­демік НАНУ. З-під його пера вий­шов не один десяток кни­жок. Од­нак ця книжка – особлива. І за фор­мою, і за змістом, і за гли­биною докумен­тального та худож­ньо­го осмис­лен­ня одного з най­с­кладніших періодів в недавній українській історії.

«Ро­ман-хроніка в голосах», як означив його автор, наче спеціаль­но написаний на вимогу часу, хоча насправді він був задуманий шість років тому. Події на Во­лині 1943 року – замов­чувана, не раз перекру­чена, писана і переписана під потре­би політики, місця і часу тра­гічна сторінка історії жит­тя і смерті українців та поляків – у липні нинішнього року «вибух­нула» рішен­ням польського сей­му про виз­нан­ня цих подій геноцидом польського народу.

Відомий істо­рик, про­фесор Юрій Ша­повал, відкриваючи пре­зен­тацію в кни­гарні «Є», нагадав, що днями завер­шилася чер­гова зустріч українських та польських істо­риків, на якій три дні обговорювали при­чини, хід подій, їх роз­виток і трагічне завер­шен­ня, доходячи до деталей, до кож­ного населеного пункту.

У романі Ми­коли Жу­линсь­кого події роз­гор­таються теж на «мікрорівні» – так, як вони запам’яталися хлопчакам села Но­восілки, самому автору, який багато що бачив на власні очі. Але це тільки пер­ша лінія роз­повіді.

На­справді роз­повідь у романі подається в триєдиній іпостасі: крім худож­ньо­го відоб­ражен­ня ситуацій, відтворених у пам’яті і зба­гачених авторсь­ким осмис­лен­ням, мовою фак­тів і документів, роз­кри­вається шир­ша суть, якої тоді ще не мог­ли збагнути учасники й оче­видці тих подій.

Третя лінія, яка найбільше вра­жає і вик­ликає довіру, — це так названі «голоси людей»: задокумен­товані роз­повіді односельців. Го­лос батька автора – Григорія Жу­линсь­кого, голоси сусідів, ровес­ників і старших людей, які пережили ці події і роз­повідають їх з при­таман­ною кож­ному інто­нацією, сти­лем мов­лен­ня, з відкрит­тям неповторної долі кож­ного, через чиє жит­тя про­котилися «перші совіти», війна, німці, поляки, поліцаї, ОУН-УПА, чер­вона армія, «другі совіти»… Бої, спа­лені села, вбиті й закатовані люди, кон­цен­т­раційні табори…

Од­на з внутрішніх новел книжки називається «На станцію».

«Я сам з Во­лині, із села, яке було актив­но задіяне в УПА, — ска­зав автор про події, які ляг­ли в основу цієї новели. – Мої родичі були в УПА і долі багатьох моїх рідних тісно пов’язані з цими подіями. Ко­лись мене вра­зило: в сусідській хаті жив брат моєї мами Клим Во­ляник з жінкою – Се­рафимою. Після Ве­ликодня люди при­бирали могили, обкла­дали дер­ном, посипали чер­воним пісоч­ком. На про­води зби­ралися біля могил, роз­кла­дали пас­ки, кра­шан­ки, священ­ик переходив від однієї могили до дру­гої… А дядько Клим і тітка Се­рафима ніколи не ходили на цвинтар»...

У Во­ляників було троє дітей. Стар­шого сина мобілізували до польської армії. По­вер­тав­ся поранений додому, потра­пив у засідку до польських офіцерів, які вилов­лювали тих, хто не хотів слу­жити в Армії Край­овій… Йо­го розстріляли неподалік села. Другого сина розстріляли німці. А донька – була зв’яз­ковою УПА. Прий­ш­ли з лісу перевдяг­нені в українських повстанців енкаведис­ти, забра­ли її разом з немов­лям, — і теж навіть могили немає.

«Я час­то ходив по нашому цвинтарю, — роз­повідав автор. — Ко­гось пам’ятав, когось ні. Мені хотілося «ожи­вити» цих людей, щоб вони роз­казали про себе. То­му я створив дуже склад­ну ком­позицію, яку жан­рово не можу до сих пір виз­начити».

«Хотілося показати, що війна, яка звершується на най­вищих політич­них щаб­лях, при­носить страш­ний хаос в жит­тя зви­чай­них людей. Хтось бореться про­ти цьо­го хао­су, інший – при­сто­совується, а когось, не питаючи, втягують у кру­говерть… Люди, з якими я роз­мов­ляв, не розуміли політики, вони й не занурювалися так гли­боко. Во­ни сприй­мали події, як людина сприй­має дощ, сніг — час­то з фатальною при­реченістю, але дуже точ­ним діагнозом того, що бачать і що переживають».

«Найбільше вра­жало, що люди на нео­зна­ченому, під­свідомому рівні були патріота­ми Ук­раїни». В одному селі шили валян­ки для хлопців з УПА, в дру­гому – спідню білиз­ну, в тре­тьо­му — заготов­ляли сви­нину. В селі, де меш­кали чехи, гна­ли спирт для медич­них цілей. Люди не говорили про патріотизм, але понят­тя «наші хлопці воюють» — було для них дуже важ­ливе.

Ось ще одна при­чина, чого роман «Моя дру­га світова» є суголос­ний нашому часу. Нині, коли перед світом постає загро­за тре­тьої світової і коли зно­ву «наші хлопці воюють», відстоюють рідну зем­лю, і наші люди – саме ті, які не говорять про патріотизм, не колекціону­ють шуби, годин­ники та готівку (та й не мають за що це робити), а все, що можуть, відда­ють на фронт: і одяг, і про­дук­ти, і засоби захис­ту, і навіть техніку та зброю купують за зібрані гроші.

«Го­туючи роман до дру­ку, я думав, що навіть до сьо­год­нішнього дня в нашому сус­пільстві немає розуміння тієї велич­ної жер­тов­ної боротьби, яку самовідда­но тво­рили патріо­тичні сили», — ска­зав Ми­кола Жу­линсь­кий. І тво­рять нині, — додамо.

Що сто­сується «волинсь­кого конфлікту», який переріс у трагічні події, то як зазна­чив про­фесор Ша­повал, важ­ливо говорити про мотивацію обох сторін, і в романі вона є, зок­рема, у голосах людей, які прагнуть пояс­нити, як таке мог­ло ста­тися.

Польсь­кий «канон» розуміння волинсь­кої тра­гедії було створено публікацією дво­том­ника Єви та Владисла­ва Се­машків. Це донька і батько, який воював сво­го часу в Армії Край­овій. Кількість поляків, які загинули під час «людобуй­ства», обчис­люється ними в 100 тисяч. Така кількість зву­чала й на засіданні польського сей­му, який назвав геноцидом дії українських націоналістів щодо поляків на Во­лині. Од­нак і сама пані Єва, і чимало серйозних дослідників теми з польського боку погод­жуються, що циф­ра жертв перевищена більш як удвічі, адже ніхто не брав тоді до ува­ги навіть суто мігра­ційних про­цесів. На остан­ньо­му засіданні польсько-україн­ського форуму, як зазна­чив Юрій Ша­повал, це було «вираз­но підкрес­лено». По­дальше заглиблен­ня в про­бле­му, обмін дум­ками, об’єктивне і серйозне дослідження повин­но зблизити розуміння сторін і при­вес­ти до спільних вис­новків.

«Прав­да повин­на дійти до кож­ної людини і її свідомості. Це має зна­чен­ня у наших взаєминах із сьо­годнішньою Поль­щею – важ­ливим партнером Ук­раїни», — заявив представник Во­линсь­кого братства, генерал Олек­сандр Скіпальський, сім’я якого теж постраж­дала в роки волинсь­кої тра­гедії: вояки Армії Край­о­вої спа­лили жив­цем у хаті його бабусю, вби­то було й дядька.

У цих склад­них подіях на Во­лині свою актив­ну смертов­бив­чу роль відігра­вала ще одна сто­рона. Літератур­ний редак­тор кни­ги, поет Сергій Цушко зга­дав епізод з роману, в якому КДБіст роз­роб­ляє методику дій для вояків загонів «смершу», що перевдягаються в україн­ських патріотів. У ній опи­сується, як вик­ривати пат­ріотів, якими єзуїтськи­ми методами вибивати показан­ня від полонених, як створювати штучні ситуації та про­вокації. Не мож­на більше допус­кати, щоб людьми, народами маніпулювали зверх­ники, які вирішують свої антилюдські завдання.

«Чим ця кни­га важ­лива для мене як для істо­рика?— запитує Юрій Ша­повал. – Тим, що автор не прагне давати однозначну відповідь. Він не каже, що винні лише поляки чи винні лише українці. Я у Варшаві дивив­ся фільм Войцеха Смажовсь­кого «Во­линь». З моєї точ­ки зору, це жах­ливий фільм. У фільмі є епізод, як українські націона­лісти кіньми роз­ривають тіло польського офіцера, показують обруб­ки тіл… Голівуд відпо­чиває. В одному тільки епізоді поляки вби­вають українця. У всіх ін­ших – навпа­ки. Закінчується фільм – і зал аплодує… Я був шокований. Цей фільм перекреслив багато з того, що напраць­о­вувалося роками. Де­сятиліттями… Але потім я подумав: навіщо зви­нувачувати поляків? А де наше кіно? Де наша точ­ка зору? Са­мим тре­ба показувати те, що спромож­не впливати на розуміння таких про­цесів».

От­же, і в цьо­му розумінні кни­га ста­ла подією. І при­водом для роз­думів. Во­чевидь, тому роз­мова вий­ш­ла актив­на – і про­дук­тив­на.

Спро­бую витяг­нути тільки деякі короткі цитати із вис­тупів учасників пре­зен­тації. Ця книжка «написана в ім’я май­бут­ньо­го Ук­раїни» (Олек­сандр Скіпальський), це «збо­лена тема, яка про­низує Во­линь і Ук­раїну» (Ірина Констанкевич), «літопис правди про нас, на нашій землі» (Во­лодимир Сергійчук), «книжка, яка пра­цює на Ук­раїну перед усім світом» (Пе­т­ро Пе­ребийніс), «крізь призму маленького села зма­льо­вана вся Ук­раїна» (Ан­тоніна Ли­с­топад). Книга є «своєрід­ним засте­режен­ням і поперед­жен­ням тим політру­кам від історії, які намагаються цим істо­рич­ним про­цесом у минулому керувати і ске­ровувати його в пев­ний бік», — підсу­мував тему Юрій Ша­повал.

Під час обговорен­ня роману про­зву­чала дум­ка про необхідність «ожи­вити й інші голоси Ук­раїни», голоси україн­ських сіл, з яких поста­ла б історія жит­тя і боротьби українців в повно­му обсязі. Нині в Ук­раїні є чимало збе­режених і зафіксо­ваних докумен­тальних свідчень кон­кретних людей. Од­нак на дер­жав­ному рівні зна­чимість цієї роботи повин­на бути оцінена і підтримана більш відчутно.

А ще мають бути підтримувані на дер­жав­ному рівні такі кни­ги. Ро­ман «Моя дру­га світова» побачив світ завдяки бла­годійно­му фон­ду Ігоря Па­лиці «Но­вий Луцьк», за що автор вис­ловив їм щиру вдячність. Од­нак уже нині на часі – перевидан­ня кни­ги більш значним накла­дом та переклад її польською. По­зиції тре­ба зближувати. А ніщо їх так не зближує, як правда.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+