У Київсько­му національ­ному універ­ситеті імені Та­раса Шевчен­ка відбу­лася Міжна­род­на науко­ва кон­ференція «Соціальні катастрофи пер­шої половини ХХ століття в Ук­раїні та світі: істо­рич­ний кон­текст та демографічні наслідки». Окрім КНУ ім. Та­раса Шевчен­ка до її організації долучилися Інститут історії Ук­раїни НАН Ук­раїни, Інститут демографії та соціаль­них досліджень ім. М. В. Птухи НАН Ук­раїни, Ук­раїнський інститут національ­ної пам’яті, Ук­раїнський науко­во-дослідний та освітній центр вив­чен­ня Го­лодомору, Національ­ний музей історії Ук­раїни у Другій світовій війні, Ук­раїн­ський центр вив­чен­ня історії Го­локос­ту, Інститут україноз­нав­ства ім. Крип’якевича НАН Ук­раїни та інші установи й організації.

Конференція, що три­вала три дні, була при­свячена одному з найбільш актуаль­них напрямів – дослідженню демографічних втрат в Ук­раїні та світі у першій половині ХХ століття. Перша світова війна, роз­пад імперій, війни за незалежність та постання нових дер­жав ознаменували початок гло­бальних соціаль­них катастроф «корот­кого» ХХ століття. То­талітарні ідео­логії міжвоєнно­го періоду обернулися справжньою національ­ною тра­гедією для багатьох народів Євро­пи і світу. Го­лодомор, масові репресії в СРСР та Друга світова війна назавжди змінили етнічне облич­чя не тільки Ук­раїни, але й всієї Цент­рально-Східної Євро­пи. Інстру­мен­талізація історії Другої світової війни, маніпуляції щодо оцінки втрат під час Го­лодомору та репресій ста­ли однією з головних складових інформаційної війни. У сучасній політичній риториці істо­ричні аргумен­ти викорис­товуються для виправдуван­ня неоімперської політики, загар­бан­ня чужих територій, убивств та руй­нувань, що підри­ває основи міжна­род­ної без­пеки. Це вимагає від істо­риків і демографів кон­солідованого вис­тупу на захист про­фесійних стандартів, принципу науко­вості, а також дати фахову оцінку трагічних істо­рич­них подій та їх наслідків.

На­гадаємо, що на почат­ку жовтня в Києві за ініціати­ви Національ­ного музею «Ме­моріал жертв Го­лодомору», двох ака­демічних інститутів та кількох гро­мадсь­ких організацій відбу­лася кон­ференція, за підсумками якої було прийнято резолюцію, поширену на фейсбук-сторінці музею та роз­тиражовану серед науко­вої і гро­мадсь­кої аудиторії. Ре­золюція, зок­рема, про­понує вва­жати базові дані, які викорис­товує Інститут демографії та соціаль­них досліджень НАН Ук­раїни для підра­хун­ку жертв Го­лодомору-геноциду 1932–1933 років, некоректними та рекомен­дує вжи­вати показ­ник кількості втрат від цьо­го зло­чину — 7 млн. в Ук­раїні та
3 млн. за її межами. 

Зважаючи на гос­тру дис­кусійність і вод­ночас над­зви­чай­ну важ­ливість теми Го­лодомору, Інститут демографії та соціаль­них досліджень провів науко­ву оцінку демографічних втрат Ук­раїни внаслідок голоду у 1932–1934 рр. (у 1934 р. також ще був голод). Зо­к­рема, втрати від голоду ста­нов­лять 3,9 млн. осіб через над­смертність і близь­ко 0,6 млн. ненарод­жених. Ре­зультати цих досліджень були неодноразово оприлюд­нені на багатьох вітчизняних і зарубіжних науко­вих кон­ференціях, а методологія роз­рахунків детально опублікована в поваж­них рецен­зованих видан­нях, як українських, так і зарубіжних.

— На почат­ку 20 століття у межах двох імперій – Російської й Ав­стро-Угорсь­кої – про­живало близь­ко 40 мільйонів українців. Порівняй­мо з територією сучас­ної Ук­раїни – це ті ж самі 40 мільйонів! Тобто, увесь при­род­ний приріст населен­ня був погли­нутий втратами. Це жах­ливо, адже навіть у Німеч­чині, яка розв’язала дві світові війни і зазна­ла величез­них втрат, зараз населен­ня вдвічі більше, ніж було на почат­ку 20 ст. (я вже не кажу про Францію і Ве­лику Британію).

Чо­му ж так ста­лося в Ук­раїні? По-пер­ше, через світові війни. Її територією увесь час ходили різні війська (і не обо­в’яз­ково українські), то була не наша гро­мадянсь­ка війна на нашій території, коли чер­воні воювали з білими. По-дру­ге, і це найбільш жах­ливо, був період будівництва комуносоціалізму, який супро­вод­жував­ся геноцидом.

У своїй доповіді я зга­дував, що геноцид починав­ся на території сучас­ної Ук­раїни з 1920 року, коли близь­ко 100 тисяч біженців з Росії було зни­щено, як тільки подолали Вран­геля. Так само зни­щили й донсь­ких козаків (хоч це вже інша територія) – це теж геноцид. Ну, а потім великий голод накри­вав Ук­раїну тричі. Між дво­ма великими голодами (1921—23 рр. і 1946-47 рр.) був голод винищувальний – це 1932—33 років, коли радянсь­ка вла­да шляхом нищен­ня пев­ної час­тини україн­ських селян зму­шувала всіх ін­ших пра­цювати на її умо­вах. Це був терор.

Перший великий голод 1921—23 років спровокувала грандіозна посуха. Проте її не виз­навали на території Ук­раїни, тому відби­рали хліб скрізь, де тільки мож­на було. Ан­тирадянські повстан­ня долалися за допомогою про­дрозкладки. Взагалі жит­тя людсь­ке в ті часи нічого не було вар­те. Нам тре­ба це зна­ти й адекват­но про це роз­повідати: і в підручниках з іс­торії, і в наших науко­вих пра­цях. До­б­ре, що в Ук­раїні є Інститут демографії та соціаль­них досліджень, фахівці якого адекват­но інформують суспільство про те, що насправді тра­пилося.

До речі, на кон­ференції істо­рики і демогра­фи спе­речалися між собою. Річ у тім, що істо­рики звикли до кон­кретної циф­ри, а демогра­фи опе­рують умовними величинами. Але ці умовні величини є найбільш пра­вильними і точ­ними, бо сто­суються всього роз­кла­ду фактів, а не тільки тих кон­кретних, якими опе­рують деякі істо­рики. Вони називають циф­ру втрат від Го­лодомору, яка перевищила втрати від Го­локос­ту. Та­ка філософія ненауко­ва, вона пороч­на і небез­печ­на, бо ж ми ніколи не змо­жемо довес­ти світу, що було насправді.

Конкретні втрати від тре­тьо­го голоду, 1946—47 років, важ­ко назва­ти через те, що не було перепису населен­ня (передвоєн­ний перепис про­водили в 1939 р., післявоєнний – у 1959-му). Я не схиль­ний думати, що було дуже багато жертв. Тоді Сталін звернув­ся до ООН, яка надала нашій країні значну допомогу. Цю західну допомогу роз­поділяло управління при Раді Міністрів: кава, какао, різні делікатеси йшли в Моск­ву… В той час мені було 10 років, я жив в Одесі і доб­ре пам’ятаю смак жувальної гум­ки, яку жував уперше в житті, а також смак фініків з аме­рикансь­ких посилок…

— Ми докла­ли багато зусиль для того, щоб як­най­точніше обрахувати втрати від Го­лодомору. Дехто певен, що потер­пали від голоду й ті українці, які жили в Росії та на інших територіях. Ми ж вва­жаємо, що понят­тя втрати від Го­лодомору повин­но бути обмежене до людей, які жили на території Ук­раїни і помер­ли з голоду.

За­гальновідомо, що Го­лодомор відрізняється від май­же всіх голодів ХХ століття, адже більшість втрат зафіксо­вана в дуже вузькому відрізку часу. Йдеться про те, що 85% усіх втрат при­пало на пер­шу половину 1933-го року – від січня до червня 33-го в Харківській і Київській облас­тях кількість смертей від голоду зросла май­же в 11 разів! Це жах­ливе явище, якого не зазна­ла жод­на країна, що пережила голод. Світ це має зна­ти. Ма­ло щось ста­тися катастрофічне, щоб, починаючи з кінця 1932 року, люди вми­рали шаленими тем­пами. А це тому, що Сталін забрав усе від людей, а надану про­довольчу допомогу (хоч і мізер­ну) кинув на ті області, з якими пов’язував свій власний інте­рес, інші ж – пішли на поталу.

Щоб зро­зуміти історію Го­лодомору, тре­ба аналізувати, що було все­редині Ук­раїни, в облас­тях, у рай­о­нах. Більшість втрат фіксу­вали на півночі (в Києві і Харкові), а не на півдні, і на те були політичні при­чини (Сталін підтримував окремі регіони).

І, нарешті, тре­ба про­аналізувати, що діялося з усім Ра­дянсь­ким Со­юзом. Го­лод був також у Ка­зах­стані, Росії. Ми вперше зро­били обчис­лен­ня втрат від голоду в Росії і предста­вили їх на кон­ференції. Але Ук­раїна потерпіла як ціла країна, а в Росії — лише спе­цифічні регіони: де було найбільше українців, нім­ців – там лютував найбільший голод (Ку­бань, Крас­нодарсь­кий край, Ре­с­публіка німців По­вол­жя, Са­ратов). От­же, динаміка голоду є ком­плекс­ною і вона вимагає подальшого неупе­ред­женого вив­чен­ня на науко­вих підставах.