Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Світ це має знати 
 
 

Меморіал жертв Голодомору.
Скульптура «Гірка пам’ять дитинства» (м. Київ)

У Київсько­му національ­ному універ­ситеті імені Та­раса Шевчен­ка відбу­лася Міжна­род­на науко­ва кон­ференція «Соціальні катастрофи пер­шої половини ХХ століття в Ук­раїні та світі: істо­рич­ний кон­текст та демографічні наслідки». Окрім КНУ ім. Та­раса Шевчен­ка до її організації долучилися Інститут історії Ук­раїни НАН Ук­раїни, Інститут демографії та соціаль­них досліджень ім. М. В. Птухи НАН Ук­раїни, Ук­раїнський інститут національ­ної пам’яті, Ук­раїнський науко­во-дослідний та освітній центр вив­чен­ня Го­лодомору, Національ­ний музей історії Ук­раїни у Другій світовій війні, Ук­раїн­ський центр вив­чен­ня історії Го­локос­ту, Інститут україноз­нав­ства ім. Крип’якевича НАН Ук­раїни та інші установи й організації.

Конференція, що три­вала три дні, була при­свячена одному з найбільш актуаль­них напрямів – дослідженню демографічних втрат в Ук­раїні та світі у першій половині ХХ століття. Перша світова війна, роз­пад імперій, війни за незалежність та постання нових дер­жав ознаменували початок гло­бальних соціаль­них катастроф «корот­кого» ХХ століття. То­талітарні ідео­логії міжвоєнно­го періоду обернулися справжньою національ­ною тра­гедією для багатьох народів Євро­пи і світу. Го­лодомор, масові репресії в СРСР та Друга світова війна назавжди змінили етнічне облич­чя не тільки Ук­раїни, але й всієї Цент­рально-Східної Євро­пи. Інстру­мен­талізація історії Другої світової війни, маніпуляції щодо оцінки втрат під час Го­лодомору та репресій ста­ли однією з головних складових інформаційної війни. У сучасній політичній риториці істо­ричні аргумен­ти викорис­товуються для виправдуван­ня неоімперської політики, загар­бан­ня чужих територій, убивств та руй­нувань, що підри­ває основи міжна­род­ної без­пеки. Це вимагає від істо­риків і демографів кон­солідованого вис­тупу на захист про­фесійних стандартів, принципу науко­вості, а також дати фахову оцінку трагічних істо­рич­них подій та їх наслідків.

На­гадаємо, що на почат­ку жовтня в Києві за ініціати­ви Національ­ного музею «Ме­моріал жертв Го­лодомору», двох ака­демічних інститутів та кількох гро­мадсь­ких організацій відбу­лася кон­ференція, за підсумками якої було прийнято резолюцію, поширену на фейсбук-сторінці музею та роз­тиражовану серед науко­вої і гро­мадсь­кої аудиторії. Ре­золюція, зок­рема, про­понує вва­жати базові дані, які викорис­товує Інститут демографії та соціаль­них досліджень НАН Ук­раїни для підра­хун­ку жертв Го­лодомору-геноциду 1932–1933 років, некоректними та рекомен­дує вжи­вати показ­ник кількості втрат від цьо­го зло­чину — 7 млн. в Ук­раїні та
3 млн. за її межами. 

Зважаючи на гос­тру дис­кусійність і вод­ночас над­зви­чай­ну важ­ливість теми Го­лодомору, Інститут демографії та соціаль­них досліджень провів науко­ву оцінку демографічних втрат Ук­раїни внаслідок голоду у 1932–1934 рр. (у 1934 р. також ще був голод). Зо­к­рема, втрати від голоду ста­нов­лять 3,9 млн. осіб через над­смертність і близь­ко 0,6 млн. ненарод­жених. Ре­зультати цих досліджень були неодноразово оприлюд­нені на багатьох вітчизняних і зарубіжних науко­вих кон­ференціях, а методологія роз­рахунків детально опублікована в поваж­них рецен­зованих видан­нях, як українських, так і зарубіжних.

Про втрати, яких зазна­ло українське суспільство в першій половині ХХ століття, «Світу» роз­повів док­тор істо­рич­них наук, головний науко­вий співробітник Інституту історії Ук­раїни НАН Ук­раїни Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ:

— На почат­ку 20 століття у межах двох імперій – Російської й Ав­стро-Угорсь­кої – про­живало близь­ко 40 мільйонів українців. Порівняй­мо з територією сучас­ної Ук­раїни – це ті ж самі 40 мільйонів! Тобто, увесь при­род­ний приріст населен­ня був погли­нутий втратами. Це жах­ливо, адже навіть у Німеч­чині, яка розв’язала дві світові війни і зазна­ла величез­них втрат, зараз населен­ня вдвічі більше, ніж було на почат­ку 20 ст. (я вже не кажу про Францію і Ве­лику Британію).

Чо­му ж так ста­лося в Ук­раїні? По-пер­ше, через світові війни. Її територією увесь час ходили різні війська (і не обо­в’яз­ково українські), то була не наша гро­мадянсь­ка війна на нашій території, коли чер­воні воювали з білими. По-дру­ге, і це найбільш жах­ливо, був період будівництва комуносоціалізму, який супро­вод­жував­ся геноцидом.

У своїй доповіді я зга­дував, що геноцид починав­ся на території сучас­ної Ук­раїни з 1920 року, коли близь­ко 100 тисяч біженців з Росії було зни­щено, як тільки подолали Вран­геля. Так само зни­щили й донсь­ких козаків (хоч це вже інша територія) – це теж геноцид. Ну, а потім великий голод накри­вав Ук­раїну тричі. Між дво­ма великими голодами (1921—23 рр. і 1946-47 рр.) був голод винищувальний – це 1932—33 років, коли радянсь­ка вла­да шляхом нищен­ня пев­ної час­тини україн­ських селян зму­шувала всіх ін­ших пра­цювати на її умо­вах. Це був терор.

Перший великий голод 1921—23 років спровокувала грандіозна посуха. Проте її не виз­навали на території Ук­раїни, тому відби­рали хліб скрізь, де тільки мож­на було. Ан­тирадянські повстан­ня долалися за допомогою про­дрозкладки. Взагалі жит­тя людсь­ке в ті часи нічого не було вар­те. Нам тре­ба це зна­ти й адекват­но про це роз­повідати: і в підручниках з іс­торії, і в наших науко­вих пра­цях. До­б­ре, що в Ук­раїні є Інститут демографії та соціаль­них досліджень, фахівці якого адекват­но інформують суспільство про те, що насправді тра­пилося.

До речі, на кон­ференції істо­рики і демогра­фи спе­речалися між собою. Річ у тім, що істо­рики звикли до кон­кретної циф­ри, а демогра­фи опе­рують умовними величинами. Але ці умовні величини є найбільш пра­вильними і точ­ними, бо сто­суються всього роз­кла­ду фактів, а не тільки тих кон­кретних, якими опе­рують деякі істо­рики. Вони називають циф­ру втрат від Го­лодомору, яка перевищила втрати від Го­локос­ту. Та­ка філософія ненауко­ва, вона пороч­на і небез­печ­на, бо ж ми ніколи не змо­жемо довес­ти світу, що було насправді.

Конкретні втрати від тре­тьо­го голоду, 1946—47 років, важ­ко назва­ти через те, що не було перепису населен­ня (передвоєн­ний перепис про­водили в 1939 р., післявоєнний – у 1959-му). Я не схиль­ний думати, що було дуже багато жертв. Тоді Сталін звернув­ся до ООН, яка надала нашій країні значну допомогу. Цю західну допомогу роз­поділяло управління при Раді Міністрів: кава, какао, різні делікатеси йшли в Моск­ву… В той час мені було 10 років, я жив в Одесі і доб­ре пам’ятаю смак жувальної гум­ки, яку жував уперше в житті, а також смак фініків з аме­рикансь­ких посилок…

Ос­нов­ними результатами науко­вих досліджень поділив­ся док­тор Олег ВОЛОВИНА з Універ­ситету Північної Ка­роліни (США):

— Ми докла­ли багато зусиль для того, щоб як­най­точніше обрахувати втрати від Го­лодомору. Дехто певен, що потер­пали від голоду й ті українці, які жили в Росії та на інших територіях. Ми ж вва­жаємо, що понят­тя втрати від Го­лодомору повин­но бути обмежене до людей, які жили на території Ук­раїни і помер­ли з голоду.

За­гальновідомо, що Го­лодомор відрізняється від май­же всіх голодів ХХ століття, адже більшість втрат зафіксо­вана в дуже вузькому відрізку часу. Йдеться про те, що 85% усіх втрат при­пало на пер­шу половину 1933-го року – від січня до червня 33-го в Харківській і Київській облас­тях кількість смертей від голоду зросла май­же в 11 разів! Це жах­ливе явище, якого не зазна­ла жод­на країна, що пережила голод. Світ це має зна­ти. Ма­ло щось ста­тися катастрофічне, щоб, починаючи з кінця 1932 року, люди вми­рали шаленими тем­пами. А це тому, що Сталін забрав усе від людей, а надану про­довольчу допомогу (хоч і мізер­ну) кинув на ті області, з якими пов’язував свій власний інте­рес, інші ж – пішли на поталу.

Щоб зро­зуміти історію Го­лодомору, тре­ба аналізувати, що було все­редині Ук­раїни, в облас­тях, у рай­о­нах. Більшість втрат фіксу­вали на півночі (в Києві і Харкові), а не на півдні, і на те були політичні при­чини (Сталін підтримував окремі регіони).

І, нарешті, тре­ба про­аналізувати, що діялося з усім Ра­дянсь­ким Со­юзом. Го­лод був також у Ка­зах­стані, Росії. Ми вперше зро­били обчис­лен­ня втрат від голоду в Росії і предста­вили їх на кон­ференції. Але Ук­раїна потерпіла як ціла країна, а в Росії — лише спе­цифічні регіони: де було найбільше українців, нім­ців – там лютував найбільший голод (Ку­бань, Крас­нодарсь­кий край, Ре­с­публіка німців По­вол­жя, Са­ратов). От­же, динаміка голоду є ком­плекс­ною і вона вимагає подальшого неупе­ред­женого вив­чен­ня на науко­вих підставах.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+