Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Іден­тифікаційний комітет з пи­тань на­уки: пер­ше засідан­ня відбу­ло­ся 
 
 

Виступає голова Ідентифікаційного комітету
Сергій РЯБЧЕНКО

Но­вий закон «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність», ухвалений українським пар­ламен­том торік 26 лис­топада, перед­бачає створен­ня двох нових важ­ливих органів: Націо­нальної ради з питань роз­вит­ку науки і тех­нологій та Національ­ного фон­ду дослід­жень. Націо­нальну раду за посадою очо­люватиме прем’єр-міністр, і вона складатиметься з двох комітетів, по 24 осо­би в кож­ному: Адміністратив­ного, куди вхо­дитимуть високопосадові представники міністерств, НАН і націо­нальних галузевих ака­демій, провідних ВНЗ, інно­ваційних струк­тур та високотех­нологіч­них підприємств; і На­уко­вого, що складатиметься з авторитет­них представників науко­вої спільноти, які не посідають керівних посад. Нацрада в цілому, маючи ста­тус дорад­чого органу при Уряді, відповідатиме за широке коло питань, пов’язаних вироб­лен­ням і реалізацією єдиної дер­жав­ної науко­во-тех­нічної політики. Але саме На­уко­вому комітету закон надає спеціальні функції щодо фор­муван­ня пріо­ритетів Національ­ного фон­ду досліджень, який здійснюватиме грантову під­тримку вітчизняної науки, й фор­муван­ня На­уко­вої ради фон­ду, яка без­посеред­ньо ухвалюватиме рішен­ня про надан­ня грантових коштів.

От­же, ні Нацрада, ні Фонд не змо­жуть роз­почати роботу до того, як буде сформовано На­уко­вий комітет. А для цьо­го закон виз­начив спеціаль­ну багатос­тупеневу про­цедуру, захищену від примх чинов­ників, але вельми склад­ну для реалізації. Ви­ключ­не пра­во про­водити кон­курс кан­дидатів у чле­ни На­уко­вого комітету належить абсолют­но незалеж­ному Іден­тифікаційно­му комітету з питань науки, у створенні якого в практиці українсько­го законодав­ства вперше засто­совано євро­пейсь­ку про­цедуру, вільну від недоліків «квотності» й делегуван­ня всілякими з’їзда­ми й кон­ференціями.

До­три­муючись вимог закону, МОН спершу утворило спе­ціаль­ну кон­курсну комісію з 25 провідних українських уче­них, які посідають чільні позиції за індексом Гірша в міжна­родній науко­мет­ричній базі «Scopus». Із 63 запро­понованих міжна­род­ною і вітчизняною науко­вою спільнотою кан­дидатур до складу Іден­тифікаційно­го комітету комісія на чолі з відомим фахів­цем у галузі молекуляр­ної біо­логії, ака­деміком НАН Ук­раїни Ганною Єльською обрала 9 (з них 6 – інозем­ні вче­ні).

На подан­ня комісії Кабінет Міністрів затвердив пер­ший склад Іден­тифікаційно­го комітету, що включає про­фесора тео­ретич­ної фізики Лейденсь­кого універ­ситету Карло Бінакера, про­фесора-еме­рита фізики універ­ситету Мічигану Джор­д­жа Га­моту, про­фесора математики і натуральної філософії Гарвар­д­ського універ­ситету Берт­рана Галь­періна, завідувача відділу Інституту теоретичної фізики НАН Ук­раїни Ва­лерія Гу­синіна, про­фесора Сток­гольмсько­го універ­ситету Матса Ларссо­на, про­фесора Інституту рідких кри­с­талів Кентсь­кого універ­ситету (США) Олега Ла­в­рен­товича, завідувача відділу Інституту фізики НАН Ук­раїни Сергія Ряб­чен­ка, завідувача кафед­ри астро­номії Харківсько­го націо­нального універ­ситету Юрія Шкуратова, пре­зиден­та Євро­пейсь­кої асо­ціації ака­демій Гюн­тера Штока (ФРН).

От­же, до Іден­тифікаційно­го комітету потра­пили вчені най­вищого рівня з без­доган­ною репутацією, і термін їхніх повно­важень три­ватиме сім років. Але скептики відра­зу вис­лов­лювали сумнів: чи зда­тен буде цей орган, сформований переваж­но з іноземців, не обізна­них із деталями вітчизняної науко­вої «кух­ні», належ­ним чином виконувати свої функції?

Розвіяти ці сумніви мог­ло тільки пер­ше засідан­ня Іден­тифікаційно­го комітету, яке й відбу­лося 13 жовтня. Тягар під­готов­ки до ньо­го закономірно ліг на українських членів комітету. «Діста­лося» й праців­никам МОН, які допомагали їм готувати про­екти документів відра­зу в двох версіях: українській і анг­лійській. Теплим сло­вом слід зга­дати й сприян­ня, яке надали представники науко­вої спільноти, що взяли участь у поперед­ньо­му обговоренні май­бут­ньої про­цедури кон­кур­су з виз­начен­ня членів На­уко­вого комітету.

Засідан­ня Іден­тифікаційно­-го комітету відбу­лося в залі Інституту тео­ретич­ної фізики
ім. М. М. Бо­голюбова НАН Ук­раїни, облад­наній для роботи в режимі відеозв’яз­ку. Річ у тому, що про­фесори Бінакер, Галь­перін, Ларссон, Ряб­чен­ко, Гу­синін і Шкуратов взяли участь у засіданні осо­бис­то, а їхні колеги: Га­мота, Ла­в­рен­тович і Шток – у режимі відео­кон­ференції (затверд­жене Урядом положен­ня про комітет допус­кає таку мож­ливість). Забігаючи наперед, ска­жу: попри холод у порожніх приміщен­нях сла­вет­ного інституту, де чет­вер став неробочим через бюд­жет­ну скруту, після закінчення засідан­ня в усіх його учасників були підстави для оптимізму. Ад­же намічену про­гра­му було виконано пов­ністю.

Спочат­ку чле­ни Іден­тифікаційно­го комітету обрали голову. Ним безальтер­натив­но і одноголос­но став Сергій Ряб­чен­ко – відомий фізик і гро­мадсь­кий діяч, пер­ший голова Держ­комітету з питань науки і тех­нологій незалеж­ної Ук­раїни, який 25 років тому вже виконав подібне завдання – сформував ефектив­ну Національ­ну раду з науки (яка, на жаль, потім, у роки пре­зидентства Ле­оніда Ку­ч­ми, тихо при­пинила свою роботу). Йо­го заступником на аль­тер­нативній основі було обрано Джор­д­жа-Юрія Га­моту, інозем­ного чле­на НАН Ук­раїни, який у минулому очо­лював науко­ву про­гра­му Пентагону.

Бу­ло схвалено Кваліфікаційні вимоги до членів На­уко­вого комітету, в основу яких ляг­ли кри­терії ака­демічної доб­рочес­ності, фаховості, готов­ності пра­цювати в ім’я інте­ресів усієї науко­вої спільноти. Дискусія виник­ла навко­ло вимоги до кан­дидата мати широкий науко­вий світогляд. Опонен­ти ста­вили питан­ня: що може бути кри­терієм, чи доказом наяв­ності цьо­го широкого світогляду? Але нор­му врешті-решт вирішено було залишити, бо чле­ни май­бут­ньо­го На­уко­вого комітету вочевидь не повинні замикатися в комірках своїх вузьких спеціаль­нос­тей, а широко дивитися на потре­би всієї науко­вої сфе­ри.

Ух­валений потім рег­ламент роботи Іден­тифікаційно­го комітету перед­бачив, зок­рема, паралельне викорис­тан­ня двох мов – української та англійської. Перше засідан­ня відбу­валося переваж­но англійською, але й українська теж зву­чала, при­чому і з вуст Олега Ла­в­рен­товича та Джор­д­жа Га­моти. Очевид­но, цим створено важ­ливий для нашої науко­вої сфе­ри пре­цедент – адже ми не змо­жемо обійти­ся без міжна­род­них екс­пертів при оцінюванні наших мас­штабних науко­вих про­ектів, а відтак маємо й зазда­легідь про­думати про­цедури, за яких робота цих екс­пертів буде мак­симально ефектив­на.

А при обговоренні про­екту По­ложен­ня про кон­курс з виз­начен­ня май­бутніх членів На­уко­вого комітету най­гарячіша дис­кусія роз­горілася навко­ло того, кому має належати пра­во висунен­ня кан­дидатів. Ініціа­тив­на гру­па українських членів Іден­тифікаційно­го комітету про­понувала закріпити це пра­во лише за інституалізованими органами – вче­ними чи науко­во-технічни­ми радами інститутів, універ­ситетів чи високотех­нологічних підприємств, науко­вими семінарами з три­валою тра­дицією, ста­тут­ними органами гро­мадсь­ких науко­вих організацій тощо. За наполяган­ням закор­дон­них членів Комітету цей перелік, однак, було допов­нено й пра­вом висунен­ня для будь-якої нефор­мальної гру­пи з 10 кваліфікованих уче­них – док­торів філософії (кан­дидатів наук).

Ух­валений Іден­тифікаційним комітетом про­ект По­ложен­ня про кон­курс буде тепер вне­сено на роз­гляд Уряду, і його затверд­жен­ня відкриє мож­ливість для ого­лошен­ня самого кон­кур­су. А далі все залежатиме від актив­ності української науко­вої спільноти, від якості запро­понованих нею кан­дидатів. Причому не тільки в універ­ситетах і ака­демічних інститутах, а й в інно­ваційних струк­турах і високотех­нологічних підприємствах. На цьо­му особливо наголошував голова Комітету Сергій Ряб­чен­ко – адже українська наука гаран­тує собі май­бутнє тільки тоді, коли буде встанов­лено її тісні зв’яз­ки з реаль­ною еко­номікою.

Сьогодні вже мож­на про­гно­зувати: кон­курс неодмінно від­будеться, Національ­на рада з питань роз­вит­ку науки і тех­нологій запра­цює, а основні положен­ня нового За­кону «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність» буде втілено в жит­тя. На жаль, не так швидко, як цьо­го хотілося б багатьом – але й без сис­тем­них збоїв. Ад­же нині над­зви­чай­но важ­ливо збе­рег­ти довіру ака­демічної спільноти до нових органів, які повинні ста­ти арбітра­ми з багатьох дуже важ­ливих (і часом болючих) питань, — а відтак не мають пра­ва від самого почат­ку оброста­ти скандалами і зви­нувачен­нями, на які сьо­годні таке багате наше жит­тя. І з цьо­го погляду початок роботи Іден­тифікаційно­го комітету з питань науки обнадіює.

У кінце­вому підсумку багато залежатиме від того, наскільки ефектив­ним виявиться в Нацраді діалог уособ­люваної На­уко­вим комітетом ака­демічної спільноти й уособ­люваної Ад­міністратив­ним комітетом виконав­чої вла­ди, і наскільки від­так Нацрада зуміє ста­ти потуж­ним адвокатом не лише фун­дамен­тальної науки, але й при­кладних досліджень та мас­штабних інно­ваційних про­ектів, кри­тич­но важ­ливих для май­бут­ньо­го дер­жави.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+