Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Quo vadis, ук­раїнська на­уко? 
 
 

Академік Анатолій ЗАГОРОДНІЙ

На­бли­жен­ня 25-ї річниці незалеж­ності Ук­раїни спо­нукає до роз­думів. Од­не за одним поста­ють питан­ня. Чи були останні чверть століття роками, сприят­ливими для роз­вит­ку української науки? Яке нині наше місце на науковій мапі світу і чи відповідають наші дослідження сучас­ному ста­ну світової науки? Що очікує українських науковців? Од­нозначних відповідей немає. Бо були зле­ти і падіння, здо­бут­ки і втрати, та і пер­спективи наші залежать від багатьох обста­вин, а отже не до кінця зро­зумілі.

Як у краплині води віддзер­калилися в роз­вит­ку української науки основні віхи нашого жит­тя останніх двадцяти п’яти років. Пригадуються і оптимізм та сподіван­ня пер­ших років незалеж­ності (зок­рема, у сфері науки з’явилися нові, і що над­зви­чай­но важ­ливо, аль­тер­нативні до тих, що існу­вали доти, фор­ми організації та фінан­суван­ня науко­вих досліджень через Держав­ний фонд фун­дамен­тальних досліджень та Держав­ний інно­ваційний фонд, створювалися нові ака­демічні інститути), і «хвацькі дев’яності» з їхнім без­грошів’ям та відсутністю коштів на утриман­ня інститутів, затримкою заробітної пла­ти науковцям та різким зни­жен­ням пре­сти­жу праці дослідни­ка і ско­рочен­ням молодого попов­нен­ня ака­демічних установ (наслідки чого ми спо­с­терігаємо і сьо­годні у вигляді «демографічної науко­вої ями» – відчутно мен­шої кількості науковців у віці від 40 до 50 років у порівнянні з інши­ми віковими категоріями), і помірко­вано спокійний період існу­ван­ня науки в першій декаді 21 століття (коли стабілізувалося фінан­суван­ня науки, навіть виділялися кош­ти на придбан­ня вартісно­го сучас­ного облад­нан­ня та створен­ня центрів колек­тив­ного корис­туван­ня, а відсо­ток на науку від ВВП сягав в окремі роки до 0,7%), і пер­ший та дру­гий Майдани, і, нарешті, останні два з половиною роки, про­житі в умо­вах непро­голошеної війни, з усіма дра­матич­ними, а часом трагічни­ми наслідка­ми для жит­тя нашої дер­жави, в тому числі для науко­вого загалу.

Що ж ми маємо сьо­годні? Як не при­кро це виз­навати, але візьму на себе сміливість ска­зати, що українська наука нині є в значній, як­що не великій, небез­пеці. І не лише тому, що Національ­на ака­демія наук Ук­раїни, до якої я маю честь належати, так само, як і галузеві національні ака­демії наук, недофінан­совані на тре­тину, а то й більше. Це — кри­чущий факт. Го­ловна біда полягає в тім, що відсо­ток ВВП, який виділяв­ся на роз­виток науки, в останні роки опу­с­тив­ся ниж­че кри­тич­ного рівня в 0,25%. У таких умо­вах відбу­вається незво­рот­на руй­нація науко­вих шкіл, а відтак — падіння рівня науко­вих дослід­жень та освітнього рівня, відтік талановитої молоді за кор­дон, неспроможність сприй­няти досяг­нен­ня світової науки і, як результат, відставан­ня у викорис­танні наукоємних (тоб­то най­сучасніших) тех­нологій, про­вали в інно­ваційній політиці.

Ці мої мірку­ван­ня не є ори­гінальними. На­уко­вий загал усе чудово розуміє і неодноразово вис­лов­лював­ся з цьо­го при­воду. То­му не буду далі роз­вивати цю тезу, ска­жу лише, що дер­жав­ну політику в цьо­му питанні важ­ко назва­ти далекогляд­ною.

Із владних пагорбів науковцям час­то дорікають: ви, мов­ляв, задар­ма проїдаєте дер­жавні кош­ти і не маєте нобелівських премій. А ще — пра­во на існу­ван­ня має лише та наука, яка вміє зароб­ляти гроші. На­пев­но, що з останнім мож­на було б частково погодитись у тій час­тині, що сто­сується при­кладних дослід­жень, але це ніяк не може сто­суватися досліджень фун­дамен­тальних, котрі завжди є пошуковими і спрямовані на здо­бут­тя нових знань, які самі по собі є вартісни­ми. Історія має чис­ленні при­кла­ди фун­дамен­тальних науко­вих відкриттів, про практич­не викорис­тан­ня яких спо­чат­ку ніхто і гад­ки не мав, але які впродовж корот­кого часу при­зво­дили до революції в техніці і про­мис­ловості (закон еле­к­т­ромагнітної індукції Фа­радея, радіоак­тивність, напівпровідни­ки, рідкі кри­с­тали та ін.). І навпа­ки, часом відкрит­тя, в яких вба­чалися великі пер­спективи щодо практич­ного впровад­жен­ня, ще досить дов­го не виправдовували покла­дених на них надій. По­при цю остан­ню обста­вину, фун­дамен­тальна наука вкрай необхідна для дер­жави. Зреш­тою, вона створює підґрун­тя для при­кладних роз­робок та інно­вацій і, що не менш важ­ливо, значною мірою виз­начає рівень освіти та культури.

Але чи є все так без­надійно в українській науці і чи все вже без­поворот­но втрачено? Хотілося б думати, що ні. І однією з підстав на такі сподіван­ня є те, що, попри всі склад­нощі і негараз­ди нашого сьо­годен­ня, Ук­раїна все ще сприй­мається в світі, як країна, кот­ра посідає гідні позиції в низці галузей сучас­ної науки. Це сто­сується окремих розділів математики, тео­ретич­ної і при­кладної механіки, матеріалознав­ства, тео­ретич­ної фізики, фізики і аст­рофізики високих енергій, радіоас­тро­номії, фізич­ної хімії, молекуляр­ної біології, фізіології, біо­хімії, кос­мічних досліджень, ряду інших напрямів. І тій обста­вині, що ми ще збе­рег­ли, а часом і покра­щили нашу науко­ву репутацію, маємо завдячувати як нашим видат­ним поперед­никам, які створили всесвітньо знані наукові шко­ли, так і самовід­даній і великою мірою подвижницькій праці наших сучас­ників, які, мож­ливо, не завдяки, а всу­переч об’єктивним умо­вам мають здо­бут­ки світового рівня.

Тут мож­на навес­ти дуже багато при­кладів. Зо­к­рема, в галузі фізич­них наук — це і при­четність наших науковців до най­новітніших відкриттів на Ве­ликому адрон­ному колай­дері в ЦЕРНі, і теорія еле­к­тронних вла­с­тивос­тей гра­фену, і відкрит­тя нових галак­тик, і вияв­лен­ня в рентгенівських і гам­ма-спе­к­т­рах, отриманих на космічних телеско­пах, ознак роз­паду час­ти­нок тем­ної матерії, і реєстрація високоз­буд­жених атомів у між­зоряному про­сторі (такі ато­ми мають мак­роскопічні, не атомні, розміри), і результати дослід­жень з квантової та син­гуляр­ної оптики, напівпровідни­кової еле­к­троніки та ще багато іншо­го. На­ведені при­кла­ди — лише верхівка айс­бер­га. А як багато ще є результатів світового рівня в інших перелічених вище галузях!

Згадай­мо творчий доробок представників гуманітар­них наук – літературоз­навців, істо­риків, мовоз­навців та ін. За­вдяки їм, зок­рема, побачили світ такі багатотомні фун­дамен­тальні видан­ня, як «Історія україн­ської культури», ака­демічне видан­ня творів Та­раса Шевчен­ка, Шевченків­ська енцик­лопедія, «Іс­торія українсько­го мис­тецтва», «Історія українсь­кої літератури», чис­ленні словники та енцик­лопедичні видан­ня. Хіба може без цьо­го бути успіш­ною незалеж­на Ук­раїна?

Але я не хотів би перетво­рювати свій допис на звіт про діяльність Національ­ної ака­демії наук Ук­раїни і тому при­пиняю роз­початий перелік наших досяг­нень. Не­хай про­бачать мені колеги, чиїх результатів не зга­дав. А їх набагато більше, ніж перелічених.

Є чим пишатися і науковцям, чиї дослідження вже знайш­ли впровад­жен­ня в найрізно­маніт­ніших сфе­рах нашого жит­тя: в авіа- і ракетобудуванні, транс­порті, медицині (у тому числі облад­нан­ня для зва­рюван­ня живих тка­нин, діагнос­тич­не та лікувальне при­лад­дя, нові лікарські суб­станції), ядерній та теп­ловій енергетиці, сільському гос­подарстві (зок­рема, нові високопро­дук­тивні сор­ти пше­ниць, уро­жаї яких вже сьо­годні забез­печують потре­бу Ук­раїни в про­довольчому зерні), інформаційних тех­нологіях, комунальному гос­подарстві та ін. І все це пра­цює на Ук­раїну і при­носить відчутний еко­номічний ефект (про останнє мож­новладці чомусь забувають або не зна­ють). До­сить ска­зати, що лише роботи, виконані з метою про­дов­жен­ня терміну експлуа­тації енергоб­локів атомних еле­к­т­рос­танцій (а нині про­дов­жено експлуа­тацію 6-ти з 15-ти діючих енергоб­локів), доз­воляють щорічно заоща­д­жувати до 10 мільярдів гри­вень, а науко­ве обґрун­туван­ня науковцями мож­ливості без­печ­ного викорис­тан­ня ядер­ного палива аме­рикансь­кої фірми «Westinghouse», окрім того, що зменшить залежність нашої атомної енергетики від російсько­го палива, щороку заоща­дить Ук­раїні 1,3 мільяр­да гри­вень.

На­решті — і це чи не най­головніше — ми маємо талановиту науко­ву молодь, яка знайш­ла своє покли­кан­ня в науці і готова при­святити їй своє жит­тя. Ве­лику надію дає те, що в більшості своїй це патріотично налаш­товані молоді науковці, які хочуть пра­цювати в Ук­раїні, а не за кор­доном, і які не вимагають за це особливих пільг. Засвідчую це і як голова комісії НАН Ук­раїни по роботі з науко­вою молод­дю, і як про­фесор Київсько­го націо­нального універ­ситету імені Та­раса Шевчен­ка. Але не мож­на без кінця експлуа­тувати патріо­тизм і подвижництво нашої молоді. Як­що не створити їм хоча б мінімально гідних умов для жит­тя в Ук­раїні, вони зму­шені будуть шукати кра­щої долі деінде. Пи­тан­ня термінового створен­ня таких умов має ста­ти (але, на жаль, поки не ста­ло) одним із най­головніших завдань і дер­жави, і ака­демії.

От­же, ми не все ще втратили. Ми утримуємо гідні позиції з ряду важ­ливих науко­вих напрямів і даємо відчутну відда­чу, порівняно з тими кош­тами, що вкладаються в науку.

Що ж нас очікує і як нам бути далі? Вислов­лю з цьо­го при­воду деякі мірку­ван­ня. Очевид­но, що нас очікують рефор­ми і зміни, при­наймні перед­бачені новим За­коном Ук­раїни «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність». Має відбу­тися демокра­тизація науко­вого жит­тя, буде створено Націо­нальну науко­ву раду, яка ста­не важ­ливим еле­мен­том рефор­муван­ня науко­вої сис­теми.

На мою дум­ку, однозначно позитив­но має вплинути на стан науко­вих досліджень створен­ня На­уко­вого фон­ду досліджень. Але вкрай важ­ливо, щоб він фінан­сував­ся належ­ним чином, при­чому — не за рахунок зменшен­ня базового фінан­суван­ня ака­демічної та універ­ситетсь­кої науки. Цього потрібно твердо дотри­муватися. Окрім того, потрібно буде забез­печити якіс­ну та об’єктивну науко­ву екс­пер­тизу (доб­ре було б за участі й інозем­них екс­пертів) та ретельний відбір про­ектів з ура­хуван­ням актуаль­ності науко­вих напрямів. Як­що (як це часом бувало раніше через недолугість нашої сис­теми фінан­суван­ня) не буде достатньо часу для про­веден­ня кон­кур­су і відбо­ру про­ектів, то з якісною екс­пер­тизою, а відтак і з ефективністю кон­кур­су, можуть виник­нути великі про­бле­ми (це теж траплялося).

Першочер­говим завданням буде виз­начен­ня пріори­тет­них потреб дер­жави у науко­во-тех­нічній сфері. І тут наука мала б суттєво актуалізувати тематику досліджень в інте­ресах тех­нологічно­го оновлен­ня реаль­них галузей еко­номіки та зміцнення обо­роноз­дат­ності дер­жави.

В умо­вах обмеженого фінан­суван­ня одним із важ­ливих завдань бачиться також викорис­тан­ня міжна­род­них кри­теріїв оцінки ефектив­ності науко­вої діяльності установ, у тому числі із залучен­ням інозем­них екс­пертів. Це вкрай непро­ста задача, але без такого оцінюван­ня буде важ­ко отримати об’єктивну кар­тину науко­вого ландшаф­ту Ук­раїни і забез­печити оптимальний роз­поділ коштів.

Ук­раїнська наука залишиться на задвірках, як­що вона не буде інте­г­рована в євро­пейсь­кий дослідниць­кий простір — це моє тверде переконан­ня. Пе­редумови для такого інте­г­руван­ня є. Це асоційоване членство Ук­раїни в про­грамі «Го­ризонт 2020» та тре­нувальній і дослідницькій про­грамі Євра­тома, так само, як і асоційоване членство в ЦЕРН. Вже сьо­годні зро­зуміло, що виборювати про­екти євро­пейсь­ких про­грам в умо­вах кон­куренції з нашими інозем­ними колегами вкрай склад­но. Став­ши рівни­ми з країнами ЄС щодо участі в кон­кур­сах, ми не маємо жод­них пре­ференцій. Але боротися потрібно. Під лежачий камінь вода не потече, і ніхто нам про­сто так ніяких грантів не дасть. Потрібно зна­ходити партнерів, вишукувати щонай­менші мож­ливості участі в кон­сорціумах, які можуть перемог­ти в кон­кур­сах, і в разі потре­би долучатися до нової тематики чи, може, змінювати її (звісно, як­що є належ­не під­ґрун­тя для успіху в новій сфері досліджень). Те­за «Ми видатні, нас зна­ють в усь­о­му світі, а отже нас мають фінан­сувати» вже не спрацьо­вує.

Як­що науко­вець чи колек­тив науковців, дійсно, пре­тен­дує на науко­ве лідер­ство, то це потріб­но доводити своїми результатами – науко­вими пра­цями, які ста­ли відомими науковій спільноті і широко викорис­товуються та цитуються колегами (для представників фун­дамен­тальної науки), ефектив­ним впровад­жен­ням результатів у практику (для при­кладних досліджень) і в кінце­вому підсумку — перемогою в міжна­род­них кон­кур­сах науко­вих та інно­ваційних про­ектів.

А ще дуже бажано, щоб була доведена до кінця справа зі створен­ням Київсько­го ака­демічно­го універ­ситету, про який я вже неодноразово говорив і писав. Вірю в те, що такий універ­ситет змо­же ста­ти універ­ситетом нового типу – правдивим дослідниць­ким універ­ситетом, навчання в якому буде поєдну­ватися з актив­ною науко­вою роботою в ака­демічних інститутах. Ство­рен­ню такого універ­ситету віддає свій час і сили не дуже чис­лен­на, але доб­ре згуртована і вмо­тивована гру­па ентузіастів. Це має великі шан­си на успіх у справі втілен­ня в жит­тя ідеї ака­демічно­го універ­ситету.

Але, як-то кажуть, з чого б не починалася роз­мова, зре­ш­тою, вона зве­деться до питан­ня про гроші. За відсутності коштів усе, про що йшлося вище, ефектив­ним не буде. Та не такі вони вже й великі ті гроші – посту­пове збільшен­ня до 1,7% від ВВП до 2020 року, як це і перед­бачає закон. Ду­же сподіваюсь, що так воно й буде, і нехай допоможе нам Господь.

На­самкінець, хочу ско­рис­татися нагодою і привітати всіх колег-науковців з нашим великим святом – 25-ю річни­цею Не­залеж­ності Ук­раїнської Держави й побажати їм доб­ра і щас­тя та сил і насна­ги для нових звершень на бла­го нашої Вітчизни. Слава Ук­раїні!

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+