Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Об­сер­ва­торія на горі Піп Іван як сим­вол парт­нер­ст­ва 
 
 
Віце-прем’єр-міністр Яро­слав ГовІн,
про­фе­сор Ян МалІцкІй, за­ст­уп­ник міністра
Мак­сим СтрІха та рек­тор Ігор Це­пен­да
на вер­шеч­ку вежі об­сер­ва­торії,
а над ни­ми — тільки не­бо

Уро­чи­с­то відкри­та у 1938 році Ас­тро­номічно-ме­те­о­ро­логічна об­сер­ва­торія на горі Піп Іван діяла тільки три ро­ки: спер­шу в підпо­ряд­ку­ванні про­ти­повітря­них сил Поль­щі, потім — як ус­та­но­ва АН УРСР. З відсту­пом ра­дянсь­ких військ у 1941-му німці й угорці об­сер­ва­торію за при­зна­чен­ням не ви­ко­ри­с­та­ли. Цінне об­лад­нан­ня бу­ло ви­ве­зе­но, а місцеві меш­канці розібра­ли все, що мог­ло ста­но­ви­ти хоч якусь цінність у гос­по­дарстві. Ча­ни, зроб­лені з мідних листів розібра­ної покрівлі, досі слу­жать тут, на по­ло­ни­нах, для си­ро­варіння.

І все ж ма­ль­ов­ни­ча руїна об­сер­ва­торії за­ли­ша­ла­ся не тільки ту­ри­с­тич­ною Мек­кою, але й місцем на­ро­д­жен­ня усіля­ких ле­генд. Во­на навіть ста­ла дійо­вою осо­бою ро­ма­ну Юрія Ан­д­ру­хо­ви­ча «Два­над­цять обріїв». І на те бу­ли оче­видні підста­ви.

На­сам­пе­ред, об­сер­ва­торія бу­ла й за­ли­шається най­ви­со­когірнішою спо­ру­дою Ук­раїни, в якій жи­ли і пра­цю­ва­ли лю­ди (2028 метрів над рівнем мо­ря!), а зу­сил­ля, ви­т­ра­чені під час її спо­ру­д­жен­ня, цілком зіставні з пра­цею при по­бу­дові єги­петсь­ких пірамід. Ад­же від най­б­лиж­чої залізнич­ної станції Во­рох­та до по­чат­ку підйо­му все вез­ли 70 кіло­метрів кіньми, а потім до­став­ля­ли на вер­ши­ну (вось­микіло­ме­т­ро­вою до­ро­гою із се­ла Ши­бе­но­го з пе­ре­па­дом ви­сот у 1200 метрів) знов-та­ки ви­т­ри­ва­ли­ми гу­цульсь­ки­ми ко­ни­ка­ми або й про­сто на ще ви­т­ри­валіших гу­цульсь­ких спи­нах. Так підніма­ли й бри­ли піско­ви­ка для будівництва, й скрині з об­лад­нан­ням, ок­ремі з яких ва­жи­ли май­же тон­ну…

Про відро­д­жен­ня по­ки­ну­тої об­сер­ва­торії за­го­во­ри­ли в се­ре­дині 1990-х. Найбільше ініціати­ви ви­я­ви­ли тут на­уковці При­кар­патсь­ко­го національ­но­го уні­вер­си­те­ту імені Ва­си­ля Сте­фа­ни­ка, яких підтри­ма­ла іва­но-франківська об­лас­на вла­да. Але спра­ва ре­аль­но зру­ши­ла з місця тоді, ко­ли Міністер­ст­во куль­ту­ри Польщі виділи­ло в 2012 році на цю відно­ву пер­ший грант. За цей час віднов­ле­но мідну по­крівлю над ос­нов­ним кор­пу­сом, спо­ру­д­же­но тим­ча­со­ве пе­ре­крит­тя над ве­жею для те­ле­ско­па, у підла­та­них стінах вах­то­вим ме­то­дом по­чав пра­цю­ва­ти пост Дер­жав­ної служ­би з над­зви­чай­них си­ту­ацій (з ог­ля­ду на ту­ри­с­тич­ну по­пу­лярність об­сер­ва­торії та ек­с­т­ре­мальні по­годні умо­ви на ній це вже доз­во­ли­ло уник­ну­ти не од­нієї тра­гедії). На­разі віднов­лю­вальні ро­бо­ти три­ва­ють – і до них нині ак­тив­но підклю­чається Вар­шавсь­кий універ­си­тет (з ініціати­ви яко­го об­сер­ва­торію й бу­ло ко­лись по­бу­до­ва­но).

Щоб оціни­ти не­обхідні для по­даль­ших робіт ре­сур­си, 25 черв­ня об­сер­ва­торію відвідав віце-прем’єр-міністр Польщі, міністр ви­щої освіти й на­уки Яро­слав Говін. Ви­со­ко­го гос­тя су­про­во­д­жу­вав по­сол Польщі в Ук­раїні Генрік Літвін, дип­ло­ма­ти, на­уковці з Вар­ша­ви та Іва­но-Франківська на чолі з рек­то­ром При­кар­патсь­ко­го універ­си­те­ту Іго­рем Це­пен­дою. Візит став на­го­дою впер­ше по­бу­ва­ти на вер­шині По­па Іва­на й для ав­то­ра цих рядків.

Шлях до об­сер­ва­торії від Ши­бе­но­го знач­но до­вший і вис­наж­ливіший від тра­диційно­го під­йо­му на Го­вер­лу від За­рос­ля­ка. Ка­жуть, що в тре­но­ва­ної лю­ди­ни він за­би­рає 3 го­ди­ни, а в ту­ри­с­та без підго­тов­ки – п’ять. Це – як­що не ста­неть­ся нічо­го не­пе­ред­ба­че­но­го й по­го­да спри­я­ти­ме.

То­му аби ско­ро­ти­ти йо­го хо­ча б до двох з по­ло­ви­ною го­дин, ми до­ла­ли підйом комбіно­ва­но: пер­шу й ос­тан­ню ча­с­ти­ну – пішки, се­ред­ню – на всю­ди­хо­дах ГАЗ-66 (роз­роб­ле­них ко­лись спеціаль­но для гірських доріг Аф­ганіста­ну). Але це аж ніяк не оз­на­чає, що то бу­ла ком­форт­на поїздка. Всю­ди­хо­ди на зміцне­них лан­цю­га­ми ко­ле­сах по­взуть уго­ру зі швидкістю пішо­хо­да, ча­сом хи­ля­чись під ку­том у май­же 40 гра­дусів на підйомі чи над ур­ви­щем – і тоді па­са­жи­ри у відкри­то­му ку­зові су­дом­но чіп­ля­­ють­ся за спеціальні ме­та­леві сму­ги, аби втри­ма­ти­ся на міс­цях. От­же, в будь-яко­му ви­пад­ку підйом су­про­во­д­жується ве­ли­ки­ми фізич­ни­ми на­ван­та­жен­ня­ми, — про­сто у варіанті на всю­ди­ході во­ни при­па­да­ють на ру­ки по­до­рожніх…

Але вер­ши­на гідна всіх зу­силь. До­ро­га на неї ней­мовірно кра­си­ва. Чо­го вар­те ли­ше ви­со­когірне озер­це Марічей­ка в ос­тан­нь­о­му лісі на ви­соті близь­ко 1500 метрів (за ним зни­ка­ють спер­шу яли­ни, а потім і низькі ча­гар­ни­ки)! А ко­ли над го­ло­вою – вже тільки не­бо, і всі на­вко­лишні вер­ши­ни за­ли­ши­ли­ся ниж­че від те­бе, лю­ди­ну огор­тає ні з чим не зрівня­не відчут­тя.

Тут, на вер­шині, гості з Польщі й гос­по­дарі з Ук­раїни го­во­ри­ли про те, що го­ра Піп Іван має ста­ти цен­т­ром міжна­род­но­го на­уко­во­го й освітньо­го співробітництва. Не мож­на при­мен­ши­ти й на­уко­ве зна­чен­ня відро­д­жу­ва­но­го об’єкта. Ад­же з тим­ча­со­вою втра­тою Кри­му із йо­го Кримсь­кою ас­т­рофізич­ною в Ук­раїни на­разі за­ли­ши­ли­ся тільки рівнинні об­сер­ва­торії. То­му пи­тан­ня прид­бан­ня для об­сер­ва­торії на горі Піп Іван по­туж­но­го су­час­но­го те­ле­ско­па є важ­ли­вим для роз­вит­ку всієї на­шої спо­с­те­реж­ної ас­тро­номії.

…Для відо­мо­го польсь­ко­го політи­ка й гро­мадсь­ко­го діяча, в ми­ну­ло­му – ре­дак­то­ра ав­то­ри­тет­но­го ка­то­лиць­ко­го ча­со­пи­су «Знак» Яро­сла­ва Говіна це бу­ла пер­ша поїздка в Ук­раїну. То­му про­гра­му її бу­ло за­пов­не­но до краю зустріча­ми й відвіди­на­ми об’єктів, зна­ко­вих для спільно­го істо­рич­но­го ми­ну­ло­го двох на­родів. На Ли­чаківсько­му цвин­тарі у Львові пан Яро­слав по­клав квіти до мо­гил «львівських ор­лят», які бо­ро­ни­ли свою мрію про Поль­щу май­же сто років то­му, і до мо­гил воїнів АТО, які ціною влас­но­го жит­тя за­хи­с­ти­ли Ук­раїну і Євро­пу сьо­годні. А в Бібліотеці імені Ва­си­ля Сте­фа­ни­ка – ко­лиш­нь­о­му Ос­соліне­умі – роз­повів на­уковій гро­маді Льво­ва про кон­ту­ри су­час­ної на­уко­вої політи­ки Польщі, особ­ли­во на­го­ло­шу­ю­чи на то­му, яке зна­чен­ня ма­ють на­укові досліджен­ня для ди­намічно­го еко­номічно­го роз­вит­ку йо­го країни.

За день до візи­ту в Ук­раїну Яро­слав Говін об­го­во­рив у Вар­шаві з міністром освіти і на­уки Ук­раїни Лілією Гри­не­вич за­про­ва­д­жен­ня спільних док­торсь­ких про­грам у провідних польсь­ких та ук­раїнських універ­си­те­тах. А вже ми з па­ном Яро­сла­вом до­мо­ви­ли­ся відро­ди­ти кон­кур­си спільних ук­раїнсько-польсь­ких на­уко­вих про­ектів, зу­пи­нені шість років то­му по­пе­ред­нь­ою ук­раїнською вла­дою (яка ре­аль­но­го парт­не­ра в Польщі во­че­видь не ба­чи­ла).

Сьо­годні ж це стра­тегічне парт­нер­ст­во по­вер­тається в усіх ас­пек­тах і про­явах, і йо­го сим­во­лом не­за­ба­ром, сподіваємо­ся, ста­не й відро­д­же­на си­ла­ми При­кар­патсь­ко­го і Вар­шавсь­ко­го універ­си­тетів унікаль­на об­сер­ва­торія на горі Піп Іван.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+