Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Фінан­су­ван­ня універ­си­тетсь­кої на­уки: між ри­зи­ка­ми стаг­нації і не­пе­ред­ба­чу­ва­ності 
 
 

Безпілотники «ХАІ» —
для промисловості та «оборонки»

В усіх рефор­маторсь­ких про­гра­мах остан­ньо­го десятиліття зна­чилося при­близно таке: перей­ти від базового фінан­суван­ня науко­вих установ до грантового фінан­суван­ня пріори­тет­них науко­вих про­ектів на основі відкритого кон­кур­су. Справді, май­же дві тре­тини скром­ного науко­вого бюд­жету дер­жави при­падало в останні роки на Національ­ну ака­демію наук, де фінан­суван­ня окремих інститутів лишалося переваж­но базовим, з року в рік більш-менш стабільним, а його коливан­ня залежало від коливань загального ака­демічно­го бюд­жету. Це мало оче­видні плюси: учені май­же напев­не зна­ли, що очікує на них зав­т­ра, але й не менш оче­видні мінуси: часом упродовж десятиліть фінан­сувалися дослід­жен­ня, які дав­но втратили актуальність.

Нині точаться дис­кусії: яким має бути оптимальне співвідно­шен­ня базового і грантового фінан­суван­ня НАН? Відповіді різні, але всі фахівці переконані: нинішнього вбо­гого базового фінан­суван­ня чіпати вже не мож­на, бо за цим — загибель науко­вих шкіл. А от нарощувати фінан­суван­ня науки слід саме з коштів різно­манітних грантів.

Водночас в українській науці є сек­тор, де базового фінан­суван­ня немає зовсім і де про­тягом усь­о­го періоду незалеж­ності України фінан­суван­ня здійснюється саме на кон­курсній основі. Йдеться про науку в універ­ситетах. Хоч як див­но, але наші ака­демічні вчені час­то доволі при­близно уяв­ляють, як організовано фінан­суван­ня досліджень їх­ніх універ­ситетсь­ких колег. То­му сьо­годні, коли ухвален­ня нового закону «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність» ста­вить на порядок ден­ний питан­ня перегляду багатьох усталених про­цедур, корис­но про­аналізувати плюси й мінуси тієї кон­курсної сис­теми, за якою віддавна живуть десят­ки тисяч дослід­ників у наших вишах.

Відра­зу ж уточню: я не говоритиму про «кафед­ральну» «науку дру­гої половини дня», якою, згідно із законом «Про вищу освіту», має зай­матися кожен науко­во-педагогічний пра­ців­ник ВНЗ ІІІ–IV рівнів акредитації (викорис­товую цю тра­диційну, хоч уже й застарілу термінологію). Йдеться саме про най­важ­ливіші наукові теми, які дер­жава фінан­сує окремо і які виконують працівни­ки ВНЗ на науко­вих посадах (хоча за основ­ним місцем роботи ці працівни­ки час­то є викла­дачами тих самих вишів).

Спро­бую пояс­нити механіз­ми вибору таких тем на при­кладі остан­ньо­го кон­кур­су, який від­був­ся на підставі наказу МОН №630 від 15 червня 2015 року. Цим наказом було, зок­рема, затверд­жено фор­му подачі про­ектів, що перед­бачала мож­ливість їх кількісно­го оцінюван­ня за різни­ми парамет­рами (про­бле­матика дослідження, його актуальність, запро­понований підхід, практич­на цінність, доробок авторів за усталеними науко­мет­рич­ними парамет­рами тощо). Ок­ремо було зазна­чено, що в про­ектах, річний бюд­жет яких перевищує 800 тис. грн. на рік, обов’яз­ково має бути задіяно не мен­ше ніж 15% молодих уче­них. Те­матику було зорієн­товано на розв’язан­ня най­актуальніших питань роз­вит­ку науки і суспільства. Формуван­ня міждисциплінар­них тем заохо­чувалося. Пе­ревага надавалася роботам, які мають важ­ливе зна­чен­ня для підви­щен­ня обо­роноз­дат­ності і національ­ної без­пеки. Впро­довж літа універ­ситети мали про­вес­ти внутрішній відбір про­ектів і про­тягом двох пер­ших декад верес­ня подати їх у МОН.

По­при поширену в середовищі НАН дум­ку, начеб­то в МОН усе вирішують чинов­ники, насправді про­екти оцінюють виключ­но провідні науковці, об’єд­нані у 23 галузеві секції На­уко­вої ради МОН. То­му паралельно міністерство торік оно­вило кор­пус цих екс­пертів. Ли­с­том від 14 лип­ня універ­ситетам і науко­вим установам було запро­поновано подати свої про­позиції разом із науко­мет­рич­ними парамет­рами кож­ного кан­дидата (це давало мож­ливість виз­начити, наскільки актив­ним науковцем екс­перт залишається на даний момент). На підставі ана­лізу, що його про­вела спе­ціаль­на робоча гру­па, чле­нами секцій На­уко­вої ради ста­ли при­близно 700 науковців (з понад 1100 поданих універ­ситетами кан­дидатур). На підставі наказу МОН №1123 від 29 жовтня вони на своїх засідан­нях обрали голів, заступників голів і вче­них сек­ретарів секцій. Го­лови секцій і ста­ли чле­нами оновленої На­уко­вої ради МОН.

Далі роз­почалося оцінюван­ня поданих про­ектів екс­пер­тами. Для кож­ного з про­ектів ком­п’ютер­на сис­тема «На­ука в універ­ситетах» автоматич­но виз­начила (за мак­симальним збігом ключових слів про­екту і профілю екс­пер­та) двох екс­пертів-членів секції. Висновок кож­ного з них був фор­малізований у певній кількості балів. Як­що їхні оцінки над­то різни­лися, виз­начав­ся третій, додат­ковий, екс­перт, і середній бал виводив­ся за трьома оцінка­ми. За­гальні підсумки екс­пер­тизи було підби­то на засіданні науко­вої ради 17 грудня і затверд­жено наказом МОН №4 від 11 січня 2016 р.

Місяць було надано на апе­ляції для тих, хто вва­жав свої оцінки необ’єктивними, а також на усу­нен­ня технічних помилок, які неминуче траплялися при оцінюванні близь­ко 1500 про­ектів. Ос­таточні результати екс­пер­тизи На­уко­ва рада МОН затвердила 3 лютого. Бу­ло виз­начено й базові принципи фінан­суван­ня про­ектів, зафіксо­вані наказами МОН №153 і 158 від 24 і 25 лютого відповідно: підтрим­ку в повно­му обсязі перед­бачалося надати перехідним про­ектам (виконан­ня яких роз­почалося у попередніх роках), про­ектам, які отримали високу екс­пертну оцінку (76 балів і вище), а також тим, важ­ливість яких для обо­роноз­дат­ності дер­жави була підтвер­д­жена додат­ковою екс­пер­тизою, про­веденою за доручен­ням сек­ретаріату РНБО.

Річ у тому, що ще наприкінці 2014 р. ста­ло зро­зуміло: тра­диційні парамет­ри оцінюван­ня (де велику вагу мають індекс Гірша, кількість відкритих пуб­лікацій у жур­налах, що вхо­дять до бази Scopus, тощо) погано засто­совні до про­ектів у сфері «обо­рон­ки» (де, зі зро­зумілих при­чин, «відкритих» ста­тей, та ще й у провідних закор­дон­них жур­налах, може не бути зовсім). Відтак було обрано алгоритм: секції науко­вої ради фор­мують перелік про­ектів, які, на їхню дум­ку, можуть мати обо­рон­не зна­чен­ня. Цей перелік роз­глядає і затверд­жує На­уко­ва рада МОН, але пра­во остаточ­ної екс­пер­тизи тут належить ком­петентним струк­турам, які пра­цюють саме в обо­ронній сфері. Як наслідок, на почат­ку 2015 р. на підставі вис­нов­ку Цент­рального інституту озб­роєнь Міноборони було затверд­жено пер­ший спи­сок із май­же трьох десятків фінан­сованих МОН тем, які сто­суються широкого спе­к­т­ра обо­рон­ної про­бле­матики, а в березні 2016-го додалося стільки ж нових. Лідерами тут очікувано є провідні технічні універ­ситети: НТУУ «КПІ», НТУ «ХПІ», НУ «Львівська політехніка». Але не відстають від них і кла­сичні, такі як ХНУ ім. В. Ка­разіна, КНУ ім. Т. Шевчен­ка, ЧНУ ім. Ю. Федь­ковича.

У межах загального кон­кур­су роботи, що отримали низьку екс­пертну оцінку (ниж­че ніж 41 бал), шан­си на фінан­суван­ня втратили. Ро­боти ж із серед­ньою оцінкою (41–75 балів) фінан­суються на роз­суд самого універ­ситету, як­що він має на це необхідні кош­ти. Причому затверд­жена таким чином екс­пер­тиза автоматич­но виз­начила й роз­поділ коштів, виділених у Держав­ному бюд­жеті на 2016 р. за бюд­жет­ною про­гра­мою 2201040, між окремими універ­ситетами. Це відбу­лося за дуже про­стим і про­зорим принципом: за окремими універ­ситетами було відра­зу ж зафіксо­вано ті кош­ти, які вони мали б отримати в повно­му обсязі (на «перехідні» про­екти, про­екти з оцінкою вище ніж 76 балів, «обо­ронні» про­екти). За­лишок при­близно в 48 млн. грн. (після відніман­ня цієї суми від загального обсягу бюд­жет­ного фінан­суван­ня науки у ВНЗ) поділили на мінімальну річну вартість про­екту в 200 тис. грн. — і це дало змо­гу підтримати ще 240 умовних про­ектів з оцінкою серед­ньо­го рівня, — які й було роз­поділено між універ­ситетами з ура­хуван­ням «верхніх» 240 серед «середніх» про­ектів за результатами затверд­женої екс­пер­тизи.

От­же, п’ять таких «про­хід­них» умовних про­ектів дали універ­ситету 1 млн. грн. А вже пра­во його вче­ної ради — або реаль­но профінан­сувати п’ять «середніх» про­ектів по 200 тис. грн., або зосередити ці кош­ти на одному чи двох із них — на дум­ку універ­ситету, найбільш пер­спектив­них. Тут вступає в дію універ­ситетсь­ка автономія.

Слід окремо наголосити: МОН нині рішуче відмо­вилося від практики встанов­лен­ня порогів для робіт серед­ньо­го й високого рівня для різних секцій (вищих — для окремих при­род­ничих і технічних наук, ниж­чих — для соціогу­манітар­них). Та­ка практика, як відомо, широко засто­совувалася до Ре­волюції гід­ності і справед­ливо вик­ликала багато нарікань. Те­пер поріг однаковий для всіх. Та­ким чином у чинов­ника забра­но важелі для маніпулюван­ня результатами кон­кур­су.

Звісно, кож­на сис­тема має недоліки — це потрібно чес­но виз­нати. Зо­к­рема, запро­понована фор­малізована сис­тема оцінюван­ня дуже погано «відчу­ває» особливості такої творчої сфе­ри, як мис­тецтвоз­нав­ство і науко­ва рес­тав­рація. То­му, за вмо­тивованим подан­ням від­повідної секції, На­уко­ва рада одноголос­но ухвалила підтримати, як виняток, про­ект, при­свячений народ­ному мис­тецтву Ук­раїнських Карпат, який за інших обста­вин опи­нив­ся б за межею. Бу­ло рекомен­довано підтримати дві теми з дослідження різних аспектів агресії Російської Фе­дерації про­ти Ук­раїни в кон­тексті виконан­ня поста­нови Верхов­ної Ра­ди №830-VIII від 25 лис­топада 2015 р., одну тему з дослід­жен­ня гетьмансь­кого Ба­турина в кон­тексті виконан­ня ука­зу Президен­та Ук­раїни №1131/2007 і чотири теми, що їх виконують ВНЗ, ева­куй­о­вані з оку­пованих територій До­неч­чини й Лу­ган­щини (фор­мальні показ­ники яких зі зро­зумілих при­чин погірши­лися, але підтримати які необхідно). В усіх випад­ках ішло­ся про роботи із середнім балом, що не потра­пили до «прохідних 240», і в усіх цих випад­ках На­уко­ва рада МОН ухвалила щодо них окремі вмо­тивовані рішен­ня.

Ре­зультати кон­кур­су, звісно, задовольнили не всіх. Але МОН діяло насам­перед у жор­стких рам­ках затверд­женого Верхов­ною Ра­дою бюд­жету (на жаль, для опи­саного кон­кур­су він хоча тро­хи й збільшив­ся про­ти минулого року, про­те залишив­ся у п’ять разів ниж­чим від тих 2 мільярдів, про­ти яких справед­ливо про­тес­тують учені НАН). Відтак На­уко­ва рада вирішила: фінан­суван­ня жод­ного універ­ситету в 2016 р. не може зро­с­ти в рам­ках загального кон­кур­су більше ніж на 25% порівняно з попереднім роком (інак­ше мініс­терсь­кий бюд­жет про­сто не мож­на було б зве­с­ти докупи!). І деякі універ­ситети, які дуже сильно пройш­ли кон­курс (ХНУ ім. В. Ка­разіна, ЧНУ ім. Ю. Федь­ковича, НУ «Львівська політехніка»), були зму­шені обмежити навіть фінан­суван­ня високо оцінених робіт (а на середні коштів уза­галі забракло). Звісно, про­бле­ма збільшен­ня фінан­суван­ня лише на 25% значно кра­ща, ніж про­бле­ма зменшен­ня фінан­суван­ня на 19%, яку зму­шені зараз вирішувати інститути НАН. Але це — поганий аргумент для амбіт­них уче­них, котрі запро­понували по-справжньо­му добрі про­екти, а тепер мають труднощі з їх реалізацією.

Не­задоволені й гуманітарії, які не мають достатньої кількості публікацій у міжна­род­них науко­мет­рич­них базах (а отже, отримали нижчі оцінки, ніж при­род­нич­ники). Але й для них знайш­ли рятувальний круг: на перехідний період їм було доз­волено вра­ховувати у науко­вий доробок також публікації в жур­налах, що вхо­дять до бази Index Copernicus (куди, як відомо, потра­пити значно простіше, ніж до Scopus або Web of Science). На­разі гуманітарії ско­рис­талися з цьо­го не над­то ефектив­но, але, судячи з науко­вих звітів універ­ситетів, які вже вве­ли чимало своїх видань до зга­даної польської бази, наступного року ситуація має змінитися.

От­же, підіб’ємо підсумки. Вже сьо­годні фінан­суван­ня універ­ситетсь­кої науки (на відміну від науки ака­демічної) здійснюється виключ­но на кон­курсній основі. Роль МОН полягає в затверд­женні умов кон­кур­су і забез­печенні самої кон­курсної про­цедури, що, як уже йшлося, перед­бачає залучен­ня понад 700 провідних науковців-екс­пертів, об’єдна­них у 23 секції На­уко­вої ради МОН.

Та­ка сис­тема має оче­видні переваги: динамізм і зма­гальність, чим універ­ситети вигідно від­різняються від інститутів НАН. Си­с­тема є стійкою до фаворитиз­му й маніпуляцій: рішен­ня про фінан­суван­ня ухвалюються за про­зорою, єдиною для всіх про­цедурою, кожен ета­п якої лег­ко перевірити.

Водночас сис­тема має й оче­вид­ний недолік: лише один невда­ло про­ведений кон­курс від­разу ж ста­вить універ­ситет перед необхідністю звільнити значну кількість науко­вих співробіт­ників і під загро­зу — існу­ван­ня десятиліттями створюваних науко­вих шкіл. А стійкість до маніпуляцій має і про­тилеж­ний бік: жоден чинов­ник МОН не може нині «бла­госло­вити», скажімо, придбан­ня для універ­ситету життєво необхідно­го для ньо­го науко­вого облад­нан­ня.

То­му метою рефор­ми в час­тині фінан­суван­ня універ­ситетсь­кої науки має ста­ти збе­режен­ня переваг кон­курсного динамізму і вод­ночас — ней­т­ралізація недоліків неперед­бачуваності й над­то різких змін. Но­вий закон «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність» перед­бачає запро­вад­жен­ня базового фінан­суван­ня науко­вих досліджень і для ВНЗ теж. Але його механізми потре­бують кон­кре­тизації — на рівні закону «Про вищу освіту» і підза­кон­них актів.

Ко­легія МОН іще перед зміною уряду встиг­ла обговорити кон­цепцію змін сис­теми фінан­суван­ня ВНЗ. За­про­поновані зміни сто­суються насам­перед освітньої діяльності. Проте в універ­ситетах підго­тов­ка кадрів і науко­ва робота пов’язані настільки міцно, що будь-яка рефор­ма буде неповною, як­що не даватиме відповіді на запитан­ня: а як надалі фінан­суватимуться у ВНЗ наукові дослід­жен­ня?

То­му доз­волю собі поділитися деякими мірку­ван­нями. На­пев­не, ми прийдемо врешті-решт до двох рівнів ВНЗ — дослід­ницьких і «зви­чай­них». Ад­же ста­тус «національ­ний універ­ситет» дав­но вже втратив свою унікальність і став про­сто синонімом ста­тусу «дер­жав­ний». (То­му надалі важ­ливо не допус­тити необґрун­тованого роз­миван­ня й ста­тусу «дослід­ницький».)

На сьо­годні єдиним дослід­ницьким універ­ситетом у дер­жаві, з необхідни­ми гарантіями для науко­вої роботи, фак­тич­но є КНУ ім. Т. Шевчен­ка, науко­ве фінан­суван­ня якого зафіксо­вано окремим ряд­ком у дер­жав­ному бюд­жеті (за про­гра­мою 2201290). У рам­ках цьо­го де-фак­то базового науко­вого фінан­суван­ня КНУ самостійно затверд­жує теми, але робить це вже не на власний роз­суд, як раніше, а за результатами опи­саного загальнонаціональ­ного кон­кур­су, за затверд­женими МОН пра­вилами і після оцінюван­ня робіт провідни­ми зовніш­німи екс­пер­тами. Це дає гарантії ста­лості науко­вого роз­вит­ку КНУ, з одного боку, і захищає від небез­пек містечковості й дрібно­тем’я — з іншо­го.

У рам­ках рефор­ми мож­на було б поширити цю практику на всі дослідницькі універ­ситети (їх в Ук­раїні має ста­ти не більше ніж 15–20, інак­ше ста­тус «дослідниць­кий» теж девальвує). Їх науко­ве фінан­суван­ня так само має бути закріпле­не в бюд­жеті окремим ряд­ком. Причому під терміном «науко­ве фінан­суван­ня» я маю на увазі не час­тину зар­плат науко­во-педагогічних працівників у рам­ках «науки дру­гої половини дня», а саме фінан­суван­ня затверд­жених науко­вих тем, яке перед­бачатиме придбан­ня облад­нан­ня, матеріалів тощо. Об­сяги цьо­го науко­вого фінан­суван­ня, яке в термінах закону «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність» є базовим, має бути поставлено (відповідно до того ж закону) в залежність від дер­жав­ної ате­с­тації науко­вої роботи ВНЗ. Ви­роб­лен­ня пра­вил для такої ате­с­тації є самостійною і дуже непро­стою про­бле­мою, що може бути вирішена тільки у спів­праці з науко­вою гро­мад­ськістю.

У рам­ках цьо­го фінан­суван­ня дослідницькі універ­ситети самостійно затверд­жуватимуть науко­ву тематику — але на підставі загальнонаціональ­ного кон­кур­су із суворим зовнішнім оцінюван­ням та із затверд­жен­ням результатів На­уко­вою радою МОН. Са­ме так це нині відбу­вається для КНУ ім. Т. Шевчен­ка.

Для інших універ­ситетів, які не отримають ста­тусу дослід­ницьких (але де так само має бути забез­печено високий рівень науко­вої роботи за пріори­тет­ними для дер­жави й суспільства темами), на серед­ньо­строковий період може бути збе­режено чин­ну сис­тему кон­курсного фінан­суван­ня (з одночасним удо­с­конален­ням кон­курсних кри­теріїв і механізмів).

При цьо­му, відповідно до закону «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність», універ­ситети матимуть мож­ливість додат­ково нарос­тити своє науко­ве фінан­суван­ня через гранти На­ціо­нального фон­ду дослід­жень, міжна­родні наукові про­екти, через різні бюд­жетні про­гра­ми МОН — напри­клад, збе­режен­ня національ­ного науко­вого над­бан­ня, дер­жав­ного роз­роб­лен­ня важ­ливих тех­нологій, а також у рам­ках дер­жав­них науко­во-технічних про­грам, про­грам підтрим­ки про­ектів молодих уче­них тощо.

І, звісно, має істотно зро­с­ти загальне фінан­суван­ня науки. Ко­ли сьо­годні наука всіх українських універ­ситетів (з КНУ ім. Т. Шевчен­ка включ­но) «кош­тує» мен­ше ніж 20 млн. євро. — мож­на ста­вити хрест на пер­спективах Ук­раїни як сучас­ної високотех­нологічної дер­жави з високим рівнем обо­роноз­дат­ності. А українські вчені ще мають достатній потенціал, аби цю пер­спективу таки забез­печити.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+