Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Олександр Скороход: «Мені цікаві складні проекти, бо відчуваю сили та енергію пройти довгий шлях для їх реалізації» 
 
 

Кандидат біологічних наук Олександр СКОРОХОД
у лабораторії відділу сигнальних систем клітини

Кількість молодих уче­них, які пра­цюють в установах Національ­ної ака­демії наук Ук­раїни, постійно зменшується. Ця невтішна тен­денція спо­с­терігається ще з перших років нашої незалеж­ності, а ось уже п’ять років поспіль набуває нових загрозливих мас­штабів. Зо­к­рема, за минулий рік май­же на шість відсотків помен­шало молодих науковців і май­же на 2% — молодих кан­дидатів наук. Досвідчені вчені кажуть, що це логічна відповідь на політичні й еко­номічні негараз­ди української дійсності.

По­при це, в науці ще залишаються талановиті, нео­рди­нарні, поза всяким пафосом — патріотично налаш­товані молоді люди, які хочуть змінити Ук­раїну і своїми діями доводять: наука – це пре­стижно, а країна без неї – лише цят­ка на світовій мапі. Співрозмов­ник «Світу» — Олек­сандр СКОРОХОД – науко­вий співробітник Інституту молекуляр­ної біології і генетики НАН Ук­раїни, кан­дидат біологічних наук, голова Ра­ди молодих уче­них НАН Ук­раїни.

Довідка «Світу»

Олек­сандр Скороход народив­ся в Ка­зах­стані. Після роз­паду СРСР разом з батьками повер­нув­ся в Ук­раїну. Закінчив з відзнакою Смілянсь­кий при­род­ничо-математич­ний ліцей, навчався на при­род­ничому факультеті Національ­ного універ­ситету «Києво-Мо­гилянсь­ка ака­демія». У 2007 році, отримав­ши дип­лом з відзнакою за спеціальністю «біохімія», почав пра­цювати в Інституті молекуляр­ної біології і генетики НАН Ук­раїни. Ла­у­реат сти­пендій Київсько­го міського голови, Президен­та Ук­раїни та Академічно­го гранту братів Кличків. Ав­тор повісті та трьох романів, низ­ки ста­тей, опублікованих в українських і зарубіжних видан­нях. До сфе­ри інте­ресів також вхо­дять карате кіокушінкай (чор­ний пояс), цигун, він-чунь, марафонсь­кий біг, альпінізм, туризм, роз­виток інтуїції та творчих здібно­с­тей, інно­ватика, пси­хологія, філософія, пізнання і роз­криття людсь­ких мож­ливос­тей.

— Олек­сан­д­ре, що ста­ло вирішальним у вашому рішенні при­святити себе науці?— Влас­не, з дитин­ства я захоп­лював­ся історією. Любив шукати фак­ти та «невидимі зв’яз­ки» між ними, робити аналіз мож­ливих варіантів роз­вит­ку подій. У 8 класі, вступив­ши до Смілянсь­кого при­род­ничо-математич­ного ліцею, захопив­ся біологією. Ви­явилося, що жит­тя — ще більш цікаве поле для пошуків, а наука дає інстру­мен­ти для того, щоб знайти відповіді. Мені було цікаво заглиблюватися у деталі та постійно відкривати для себе щось нове. Ма­буть, тому й вирішив ста­ти науковцем. Потім була Києво-Мо­гилянсь­ка ака­демія, при­род­ничий факультет, кафед­ра біології.— Чо­му саме біологію виб­рали, тоб­то біохімію?

— Прак­тич­но з самого почат­ку зро­зумів, що мене цікавить мікросвіт та те, як жит­тя організовано на рівні мікро­струк­тур. Так захопив­ся молекуляр­ною біологією. Ще з пер­шого кур­су почав їзди­ти в Інститут молекуляр­ної біології та генетики НАН Ук­раїни – вчи­тися пра­цювати руками. Ви­конував невеличкі завдання, пла­нував екс­перимент, аналізував його результати, потім робив свої маленькі про­екти. Після закінчення ака­демії вступив до аспіран­тури, а пізніше захис­тив дисер­тацію.— Що вхо­дить зараз до сфе­ри ваших науко­вих інте­ресів? Чим наразі зай­маєтеся?

— У науко­вому плані зай­маюся вив­чен­ням ком­понентів PI3K-mTOR-кіназно­го сиг­нального шляху – сис­теми, яка регулює у клітинах ріст, поділ та чимало інших про­цесів. Од­нак сфе­ра науко­вих інте­ресів, звісно, значно шир­ша. Во­на включає і питан­ня старіння, онкозах­ворювань, створен­ня «штучного жит­тя», освоєння кос­мосу та низ­ку інших.

Крім того, останній рік багато часу при­свячую науко­во-організаційній діяльності. Ми про­водимо чимало різних заходів у рам­ках Ра­ди молодих вче­них НАН Ук­раїни: популяризація науки, налагод­жен­ня взаємодії наука-бізнес, законотворча діяльність і, звісно, організовуємо семінари та кон­ференції (в т. ч. міжна­родні) у своєму інституті. А ще – спортивні заходи, акції про­тес­ту...

— Свою позицію як голова Ра­ди молодих уче­них НАН Ук­раїни ви час­то озвучували у ЗМІ, зок­рема, й щодо фінан­суван­ня науко­вої галузі, перед­баченого цьо­горічним держбюд­жетом. По­яс­ніть цю позицію молодої людини, яка може лег­ко реалізувати себе в будь-якій з інших сфер, більш оплачуваних ніж науко­ва.

— Так, останній рік ми досить актив­но намагалися донес­ти депутатам, політикам, жур­наліс­там важ­ливість науки для Ук­раїни... Ду­же при­кро бачити, що українська наука в силу багатьох фак­торів потро­хи вми­рає. Один із ключових – нерозуміння суспільства та владних мужів, які обійма­ють най­вищі посади в дер­жаві, важ­ливості науки та того потенціалу, який можуть учені дати країні. Дійсно, науко­ва сфе­ра потре­бує рефор­ми. Але для цьо­го потрібно не йти най­лег­шим шляхом, урізаючи фінан­суван­ня, а спершу забез­печити про­веден­ня якісно­го аудиту за участі міжна­род­них екс­пертів, втілити ті рефор­маторські ідеї, які закла­дено у новому За­коні Ук­раїни «Про науко­ву і науко­во-технічну діяльність». Як­що робити навпа­ки – ми ризикуємо за кілька років вза­галі починати все «з нуля». То­му моя позиція – зро­бити мак­симум для того, щоб не допус­тити такого сум­ного фіналу і одночас­но допомог­ти реалізувати рефор­ми науки.

Справді, є чимало більш оплачуваних про­фесій порівняно з про­фесією науко­вого працівни­ка. Од­нак наука має свою роман­тику. У науку не йдуть люди, які хочуть виключ­но заробити гроші чи зро­бити кар’єру. Хо­ча вва­жаю, це чудово, як­що науко­вець може реалізувати у своїй діяльності ще й ці аспек­ти. Од­нак почат­кова мотивація вче­ного – дослідження. То­му й потрібно, щоб дер­жава мог­ла забез­печити різні мож­ливості для самореалізації вче­них і таким чином ста­вала цен­т­ром про­дукуван­ня нового знання та інно­вацій.

— Чи з’яв­лялася дум­ка піти з науки або спробувати зай­матися нею в тих країнах, де вас по-справжньо­му оцінять? Що вас три­має в Ук­раїні?

— Так, були такі дум­ки. Але — раніше, ще коли був аспіран­том. Після Майдану, коли ми з багатьма колегами вклали чимало сил та енергії і в написан­ня нового закону про науку, і в певні рефор­маторські починан­ня, гро­мадсь­ку активність та різні про­екти – мені хочеться довес­ти справу (чи то навіть справи) до кінця. Крім того, вва­жаю, що Ук­раїна – унікальна країна, яка поєднує в собі чимало вла­с­тивос­тей, що обов’яз­ково в май­бут­ньо­му зроблять її великою євро­пейсь­кою країною. Наскільки швидко – залежить від кож­ного з нас. Мені хотілося б тут жити і пра­цювати. А для цьо­го, зно­ву-таки, маємо створити сприят­ливі умо­ви.

— Ви вва­жаєте себе кон­курен­тос­про­мож­ним на міжна­род­ному науко­вому рин­ку?

— Так, цілком. Кандидатів наук (док­торів філософії) з нашого інституту із задоволен­ням беруть у провідні лабораторії Євро­пи, США, Ка­нади. Чи­мало молодих уче­них успішно вступають до аспіран­тури, на магіс­терські про­гра­ми. Це показ­ник, що рівень підго­тов­ки наших уче­них-біологів досить високий. Інша справа, що реалізувати свій потенціал у науці в Ук­раїні вони не можуть саме через неста­чу потрібної інфрас­т­рук­тури та фінан­суван­ня.

— За­нят­тя літератур­ною діяльністю – це для вас відпо­чинок від науки чи теж наука, але в іншо­му ракурсі?

— Це і відпо­чинок, і роз­виток ще однієї складової моєї осо­бис­тості. Людина – істо­та багатог­ран­на, кожен має низ­ку талантів та задатків, унікальних для ньо­го. Од­нак кож­на із гра­ней потре­бує «шліфуван­ня», тільки тоді – мож­на ста­ти Людиною.

— Ге­рої вашого роману «Всесвіт» шукають себе та свій шлях у цьо­му житті. Ви вже знайш­ли себе чи все ще перебуваєте в пошуках?

— І так, і ні. По­шук три­ватиме доти, доки три­ває жит­тя. Ад­же кож­ну мить ми змінюємося, змінюється Світ навко­ло. Це потрібно прийняти і зро­зуміти. Тож Шлях доведеться «торувати» до остан­ньо­го подиху. Тут вар­то навчи­тися слу­хати своє сер­це. Як­що порівнювати жит­тя з подорож­жю – то в якісь дні людина рухається широкою гар­но освітле­ною дорогою, в інші – у тумані, ледь помітною стежкою. Са­ме те, що в середині нас, наша інтуїція є тим ком­пасом, який може про­вес­ти через усе жит­тя людину її вла­сним шляхом. Слід постійно вчи­тися слу­хати голос інтуїції, щоб не зби­тися зі сво­го шляху.

І ще один важ­ливий аспект. Можна роками шукати свій шлях, при­зна­чен­ня, вис­нажуючи пошуками себе та ото­чуючих. Але є те, що ти можеш дати, подарувати Світові без­посеред­ньо зараз. Прибра­ти вулицю біля будин­ку, допомог­ти доньці з домашнім завданням, підба­дьо­рити колегу по роботі, в якого про­леми, і т. д. На­справді – це теж час­тина шляху та повної самореа­лізації. Варто не зацик­люватися на самому пошуку, а робити те корис­не для людей, Світу, що можеш без­посеред­ньо зараз. Бо це теж важ­лива час­тина тебе, час­тина тво­го шляху. Ко­жен із нас щомиті може самореалізуватися. Тут і зараз.

— Чорний пояс карате і марафонсь­кий біг цьо­му сприяють чи навпа­ки – відволікають?

— Спри­яють. На пев­ному етапі жит­тя я був готовий залишити науку. Але навич­ки вит­ривалості (не стільки фізич­ної, скільки психологічної), вміння йти до кінця, які виховали на карате, – дуже допомог­ли про­й­ти склад­ний етап і рухатися далі. Ма­рафонсь­кий біг виховує тер­піння і цілес­прямованість. То­му мені цікаві складні та дов­готермінові про­екти, бо відчу­ваю в собі сили та енергію пройти дов­гий шлях для їх реалізації. Ду­же б радив кож­ному приділяти достатньо ува­ги фізичній актив­ності. Ад­же фізич­не здо­ров’я — фун­дамент і для інте­лек­туаль­них, і для духов­них здо­бутків.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+