Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Про­бле­ма національ­ної іден­тич­ності ви­ма­гає послідо­вної дер­жав­ної політи­ки 
 
 

Академік Микола ЖУЛИНСЬКИЙ

Не­щодав­но прем’єр-міністр Італії Ма­тео Ренці, зга­дуючи терак­ти в Па­рижі, заявив про те, що уряд Італії має намір виділити 1 мільярд євро на культуру і без­пеку. Він уточнив, що ці кош­ти будуть спрямовані у великі міста, на око­лицях яких поселилися біженці, адже вва­жає, що головною про­бле­мою співпраці з біжен­цями є фор­муван­ня у них культур­ного мис­лен­ня. Бо від культури залежить і без­пека країни. Більше того, уряд­ник про­понує надати кож­ному італійцю, який досяг­нув 18 років, так зва­ну «культур­ну кар­ту», яка перед­бачає бонус — 500 євро. Ці кош­ти можуть бути вит­рачені на відвідан­ня музеїв, фес­тивалів, кон­цертів, тоб­то на «окуль­турен­ня» молодого італійця.

Ми повинні розуміти, що про­бле­ма національ­ної іден­тич­ності, а вона для нас дуже важ­лива (я б ска­зав — вирощена і на Ре­волюції гідності, і на агресії Росії про­ти Ук­раїни), вимагає послідовної дер­жав­ної політики.

У лютому 2014 року Верхов­на Ра­да Ук­раїни про­голосувала за відміну закону Колеснічен­ка—Ківалова, але в. о. Президен­та Ук­раїни Олек­сандр Турчинов не підпи­сав його, мотивуючи своє звернен­ня до Консти­туційно­го Су­ду тим, що це при­зве­де до соціаль­ної напру­ги. А до чого це при­вело? До того, що в нас утвер­дилася абсолют­но помил­кова теза, яка начеб­то повин­на була кон­солідувати українське суспільство в умо­вах російської агресії: «Єдина країна — Единая страна». Я підтримую про­фесора Ла­рису Ма­сен­ко, яка у своїй статті чітко обґрун­тувала, що впровад­жен­ня цієї тези веде до подальшого зросійщення Ук­раїни і денаціоналізації. Відтак я переконаний в тому, що нам потрібна дуже виважена, але чітко базована на національ­них цінно­с­тях і пріори­тетах гуманітар­на політика. Во­на повин­на бути зосеред­жена на дуже важ­ливій складовій – на про­блемі української мови як мови дер­жав­ної.

То­му на про­тивагу поперед­ньо­му закону потрібно запро­понувати закон про українську мову як дер­жав­ну і таким чином, прийняв­ши його, відмінити закон Ківалова—Колеснічен­ка. Ми не повинні втішати себе тим, що цей закон не реалізовується. На­справді це повзу­ча реакція, особливо на регіональ­ному рів­ні, яка при­водить до серйозних і дуже три­вож­них наслідків.

Держав­на мов­на політика повин­на перед­бачати важ­ливий момент, який вкрай загострив­ся у зв’яз­ку з російською агресією. Ми як дер­жава мало пра­цювали на те, як реа­гує на Ук­раїну населен­ня, кот­ре межує з Ук­раїною. Хотів би нагадати, що в січні 1897 року в Російській імперії був про­ведений перепис населен­ня. Ви­явилося, що в її 25 губерніях про­живало 22 млн. 378 тис. 205 українців. А тих, хто виз­нав рідною мовою українську, було ще більше – 22 млн. 380 тис. 551. І це в умо­вах Російської імперії! На­при­клад, у при­кор­дон­них губерніях: Ку­банській – 908818 українців, Во­ронезькій – 854093, Донській – 719656, Курській – 523277, Бе­сарабській – 379698, Грод­ненській – 360884, Люблінській – 190224, Са­марській – 108743 тощо. Яка тепер ситуація в при­кор­дон­них з РФ облас­тях — ми бачимо. То­му політику і мов­ну, й інформаційну, і культур­ну ми повинні про­водити. Ду­маю, уряд це чудово розуміє.

Ми тимчасово втратили Крим, але повинні пам’ятати, що в Криму до анексії виходило дру­ком лише 4 видан­ня українською мовою, 4 кримськотатарсь­кою і 867 (!) російською. Логічно, що навіть при легальному референ­думі ми мали б дуже сумні результати. Там українська при­сутність в усіх відно­шен­нях була дуже й дуже невираз­ною.

На жаль, нинішня українська вла­да, най­патріотичніша і най­демокра­тичніша з усіх попередніх, не може зай­няти дуже чіткої і цілес­прямованої позиції у мов­них питан­нях. Ми переконуємося в цьо­му й сьо­годні. Можна пояс­нювати це низ­кою над­важ­ливих при­чин. Так, на сході воює чимало російсько­мов­них патріотів, але ми повинні про­водити дуже чітку й послідовну сис­тем­ну мов­ну політику й культур­ну. І про­водити її саме під кутом зору фор­муван­ня національ­ної іден­тич­ності. Бо це єдине, що нас може врятувати в гло­балізаційних та інте­г­раційних про­цесах. Як­що ми втратимо свій національ­ний образ – ми втратимо все.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+