Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Ук­раїна і Франція в на­уковій євро­пейській пер­спек­тиві 
 
 
Франція має не лише сотні імен блискучих науковців у, без перебільшення, всіх галузях знань. Сучасна практика державної підтримки наукових досліджень теж народилася у Франції, а її «батьком» став Наполеон Бонапарт – не лише відданий протектор учених (цим і до нього бавилися час від часу інші монархи), а й талановитий організатор і навчальних закладів (саме він знову відкрив закриті Революцією «королівські» університети), і дослідницьких лабораторій. Сьогодні ця система у Франції має помітні особливості, порівнюючи із країнами британської традиції, де вся фундаментальна наука зосереджена виключно в університетах (здебільшого приватних), а прикладні дослідження ведуться переважно в гігантських центрах і лабораторіях, підтримуваних приватнимтаки бізнесом.

Натомість у Франції держава залишається ключовим гравцем на дослідницькому полі. Поруч із державними університетами тут діють два наукові гіганти, які посіли, відповідно, перше і третє місця в розподілі грантів минулої 7-ї Рамкової програми Євросоюзу. Ідеться про Національний центр наукових досліджень (CNRS), який підписав контракти на 6,2% усієї суми наданої РП-7 грантової підтримки, та Комісаріат з альтернативної та атомної енергії (СЕА), здобуток якого склав 3% (друге місце із 4,9% дісталося німецькому Товариству Фраунгофера). Обидві ці установи наприкінці листопада відвідала представницька делегація ректорів провідних українських університетів, програму візиту якої сформувало посольство Франції в Україні.

CNRS було створено понад 75 років тому. Сьогодні це – майже 33 тисячі співробітників (з них понад 11 тисяч дослідників і майже 14 тисяч інженерів), понад 1000 наукових і понад 100 обслуговуючих підрозділів, і бюджет у 3,4 мільярда євро (з них 2,6 млрд. надала Французька держава, решта – різноманітні європейські гранти й кошти від приватного сектора). Упродовж минулих років співробітники CNRS публікували в середньому 43 тисячі статей на рік (перший показник серед усіх наукових організацій світу). Із CNRS вийшло 20 нобелівських лауреатів і 12 нагороджених Медаллю Філдса (французька математична школа – одна з найсильніших у світі).

Сьогодні прибічники збереження недоторканності нашої НАН та галузевих академій часто посилаються на CNRS як на важливий приклад функціонування успішної позауніверситетської системи фундаментальних наукових досліджень на Заході. То ж як реально співвідносяться показники CNRS і НАН?

За числом співробітників (майже 39 тисяч) НАН досі переважає. Майже вдвічі переважає і за числом дослідників. Але за числом статей поступається більше ніж на порядок. І це є підставою для гнівних філліпік різних «сердитих реформаторів»: мовляв, ми в Україні марнуємо величезні гроші на науку…

Але якщо згадати, що бюджет CNRS (з урахуванням валютного курсу) нині більший у понад 30 разів, то публікаційна ефективність роботи вчених НАН (порахована як співвідношення числа публікацій до обсягу фінансування) виявиться вищою, аніж у їхніх французьких колег. І цю обставину необхідно пам’ятати. Адже сучасна наука – річ вельми витратна, і очікувати, що сьогодні можна робити якісні статті з проривних напрямів наук про життя чи з матеріалознавства без великих грошей – принаймні безвідповідально…

А радикально скоротити НАН, лишивши тільки «проривні» колективи, – теж не вихід. Перевага і НАН, і CNRS полягає в тому, що тут функціонує повноструктурна система за широким переліком природничих наук, і фахові команди міцного середнього рівня є підґрунтям для появи також і «проривних» дослідницьких груп та результатів.

Отже, не маємо посипати голову попелом. Навпаки, з гордістю наголошуймо: українські вчені примудряються на своєму застарілому обладнанні отримувати сучасні результати й публікувати приблизно вдвічі більше статей на ту ж суму фінансування, аніж їхні колеги з CNRS. Це є без перебільшення подвигом з їхнього боку. І саме це досі робить їх цікавими партнерами у міжнародному співробітництві.

До речі, минулого року команди CNRS надрукували 298 статей з українськими співавторами. Це – втричі менше, аніж із росіянами. Але дисбаланс «наукових» бюджетних витрат у нас із сусідом-агресором – знов-таки більший, аніж на порядок (звісно, не на нашу користь). А це значить, що відносна ефективність міжнародної співпраці у нас і тут вища.

Проте є принаймні одна цифра, де НАН у порівнянні з CNRS таки беззастережно програє. Нам з гордістю наголошували: 95% лабораторій CNRS працюють на базі або в тісному співробітництві з університетами, а більшість дослідників ще й викладають. Аналогічного показника для НАН, здається, ніхто не рахував. Але він (суджу з власного емпіричного досвіду) виявиться суттєво нижчим. І тут справді необхідні продумані заходи й стимули для його радикального підвищення. Адже альтернативою є тільки дальше старіння (а в перспективі – вмирання) української науки.

Іншим гігантом французької науки є СЕА. Історично цей комісаріат виник як установа, що забезпечувала розвиток військової атомної програми. Але сьогодні до цього додалися і фундаментальні проблеми фізики високих енергій (тут СЕА тісно взаємодіє з ЦЕРН), і фотовольтаїка, і навіть найсучасніші медико-біологічні дослідження. У 10 наукових центрах СЕА, розташованих у 9 французьких регіонах, сьогодні працюють майже 16 тисяч співробітників. Але публікаційна активність СЕА помітно нижча ніж у CNRS – менше 5 тисяч статей на рік у реферованих журналах (отже, тут розрив із НАН виглядає не аж так драматично).

Зате сумарний бюджет СЕА (за військовими й цивільними програмами) ще вищий, аніж у CNRS, і сягає 4,3 мільярда євро. Наголосом тут є патенти і співробітництво з бізнесом. Звісно, CNRS теж дбає про свою інноваційну складову і пишається місцем у першій сотні провідних інноваторів планети. Але для СЕА інноваційна активність взагалі є основним напрямом діяльності. Серед показників роботи структури – 106 успішних технологічних стартапів, починаючи з 2001 року, а також понад 500 провідних бізнес-партнерів.

Співпрацюють тут і з Україною. Коли нам показували, як народжуються різні елементи лінійного прискорювача, то підкреслили: титанову трубку без зварювального шва (це важливо – бо метал має витримати значний градієнт температури) виготовлено «десь на сході України».

…За трагічними подіями на українському Сході французька наукова еліта стежить. І ставиться до України з непідробною симпатією і співчуттям. Це вже є неабияким досягненням – з огляду на традиційну орієнтованість Франції на Росію. Адже навіть міст через Сену, що веде з Єлисейських полів до Палацу інвалідів, де поховано Наполеона, носить ім’я Олександра ІІІ і несе традиційні «символи російської слави», а саме в час нашого перебування вибухнув скандал навколо фінансування Кремлем крайньоправого «Національного фронту».

Та й визнаймо чесно: впродовж минулих двох десятиліть Україна зробила вкрай мало для того, аби про неї знали у світі. Тому навіть освічені співрозмовники досі питають: чи українська мова відрізняється від російської? Чи Україна хоч колись існувала окремо від Росії? І дуже дивуються, коли дізнаються, що Боголюбов чи Ландау не меншою мірою були й українськими фізиками.

Але Революція Гідності знову дала Україні шанс. Тому коли французи чують про майже мільйон біженців з окупованих територій Донецької і Луганської областей (з них – майже 100000 студентів, найбільш мобільної і проєвропейської верстви населення), про 25 евакуйованих звідти вишів і наукових установ (евакуйованих – сказано надто сильно: виїхали люди, а обладнання, бібліотеки, наукові колекції залишилися в терористів), вони щиро готові нам допомагати. І активно співпрацювати. Хоча й розуміють, що наш фінансовий внесок у цю співпрацю не може бути співвимірним. І готові вибачити те, що наш Державний фонд фундаментальних досліджень через подвійний секвестр бюджету (перший – іще урядом Азарова, другий – уже після російського вторгнення) просто не мав змоги розпочати фінансування вже визначених раніше спільних проектів із CNRS…

Проте сьогодні тут покладають надії на розширення французькоукраїнського наукового партнерства і на двосторонньому рівні, і в рамках ЦЕРН, і в рамках програми «Горизонт-2020», переговори про приєднання до якої в статусі асоційованого члена з початку 2015 року Україна вже завершила. Тут готові обговорювати запропоноване нами перенесення щойно закритого представництва CNRS у Москві до Києва — це стало б іще одним стимулом для остаточного розвороту української науки, змушеної багато десятиліть дивитися на північний схід, обличчям до значно розвинутішого Заходу.

Нарешті, тут один із впливових наукових чиновників у відповідь на мої слова про те, що російська наукова спільнота має теж заплатити свою ціну за підтримку загарбницької політики Путіна, відповів: «Ми традиційно вважаємо, що наука поза політикою, що співробітництво з росіянами має тривати. Але я розумію вашу позицію, і ми над цим подумаємо».

І вже зовсім неймовірно виглядав український прапор на балконі одного з бульварів паризького середмістя, яким ми проїздили. Як і український прапор, піднятий поруч із французьким і європейським на честь нашої делегації біля входу до СЕА. Але часи змінюються. І ми не маємо права змарнувати той шанс, який дає нам сьогодні Історія.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+