Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Жит­тя, відда­не авіації 
 
 

В. О. Лотарєв (1914—1994)

Нещодавно виповнилося 100 років від дня народження видатного вченогомеханіка, генерального конструктора Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес», Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Ленінської і Державної премій, академіка Національної академії наук України Володимира Олексійовича Лотарєва. З цієї нагоди відбулось ювілейне засідання Загальних зборів Відділення механіки НАН України.

«Визначний внесок Володимира Лотарєва у розбудову української авіаційної промисловості, якій він присвятив все своє життя, переоцінити неможливо. Володимир Олексійович успішно втілив у життя ідеї свого вчителя Олександра Івченка, створив нові зразки авіаційних двигунів і заклав могутню базу для подальшого розвитку авіаційного двигунобудування на багато років вперед», — вважає президент НАН України Борис Патон. У своєму вітанні учасникам ювілейного засідання він наголосив, що завдяки таланту Лотарєва як організатора КБ «Прогрес» стало провідним підприємством галузі, де виконано велику кількість дослідно-конструкторських робіт державного значення, в результаті яких вдалося значно збільшити надійність та ресурс серійних авіаційних двигунів, розпочати виробництво турбореактивних двигунів з високим ступенем двоконтурності.

Життєвий шлях В. О. Лотарєва – це яскравий приклад самовідданого служіння улюбленій праці. Майбутній учений народився 15 листопада 1914 року в м. Шахти Ростовської області. Шістнадцятирічним розпочав свою трудову діяльність, працюючи в ремонтних майстернях. Вищу технічну освіту здобув у Харківському авіаційному інституті, закінчивши на відмінно факультет двигунобудування в 1939 році.

Після ХАІ працював інженером-конструктором на заводі №29 авіаційного двигунобудування в Запоріжжі, начальником конструкторської бригади, провідним конструктором, заступником начальника серійно-конструкторського бюро, беручи участь у випуску двигунів для бойових літаків ЛА-5 і Ту-2. Після закінчення Великої Вітчизняної війни В. О. Лотарєв — заступник головного конструктора, пізніше — перший заступник головного конструктора ДКБ-478 О. Г. Івченка.

У 1968 році Лотарєв призначений головним конструктором — керівником Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес», а в 1981-му йому присвоєно звання генерального конструктора авіаційних двигунів.

За успішну діяльність у створенні авіаційної техніки В. О. Лотарєву присуджено Державну премію за розробку вертольотного двигуна АИ-26В (1948 рік), Ленінську премію за створення літака Іл-18 із двигунами АИ-20 (1960), Державну премію за розробку й впровадження генераторів інертних газів для ліквідації пожеж і попередження вибухів у шахтах (1976).

До речі, щодо останньої премії. Як розповів академік-секретар Відділення механіки НАН України Анатолій Булат, у 1976 році на здобуття премії СРСР у Комітет з Ленінських та Державних премій СРСР в галузі науки і техніки було подано кілька сотень робіт. Витримали конкурс 30, зокрема і робота №19, яка була в одному списку з працями таких велетнів науки, як Інститут атомної енергетики ім. І. В. Курчатова, Фізико-технічний інститут ім. А. Ф. Іоффе, Московський державний університет ім. М. В. Ломоносова… Робота пройшла найжорсткіший конкурс завдяки актуальності, сміливості та оригінальності технічних рішень.

На той час Україна хоч і зажила слави могутньої вуглевидобувної держави, та пожежі й вибухи були частими гостями в шахтах. Серцем розроблених Лотарєвим генераторів став саме авіаційний турбореактивний двигун, за допомогою якого в гірничі виробки подавали інертний газ. На той час нічого подібного світова практика не знала. Завдяки такому нестандартному і в той же час високоефективному рішенню ця технологія почала застосовуватися не тільки в нашій країні, але і в багатьох вуглевидобувних країнах світу. Володимир Олексійович народився в родині шахтаря, тому ця робота стала його подарунком представникам однієї з найважчих і найнебезпечніших професій на землі.

Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» під керівництвом Володимира Лотарєва здійснило розробку, доведення, впровадження в народне господарство й Збройні Сили країни великої кількості авіаційних двигунів, кожний з яких перебував на найвищому рівні технічного прогресу. Це, зокрема, сімейство поршневих авіаційних двигунів для літаків і вертольотів різного призначення, які широко вироблялись та використовувались у різних галузях народного господарства в 50-х і 60-х роках, деякі з них перебувають в експлуатації дотепер; пускові авіаційні двигуни і бортові енергетичні установки, що використовуються на літаках як цивільного, так і військового призначення; маршові турбогвинтові двигуни, створені на базі двигуна АИ20 у класі потужностей 4000—5200 к.с., які встановлені на різних пасажирських, військово-транспортних і спеціальних літаках: Іл-18, Ан-8, Ан-10, Ан-12, Іл-38, Бе-12,
Ан-32; сімейство маршових турбогвинтових двигунів АИ-24 у класі потужностей 2400—2550 к.с., встановлених на літаках різного призначення.

Варто окремо сказати про найперший у світі двоконтурний турбореактивний двигун АИ-25 для унікального пасажирського літака місцевих повітряних ліній Як-40, що протягом декількох десятиліть широко експлуатувався в системі пасажирських перевезень і дотепер входить до складу ряду авіакомпаній, та двоконтурний турбореактивний двигун АИ-25ТЛ для навчально-тренувального літака чехословацької розробки L-39 – універсального літака для первинного навчання льотного складу. На його базі модифіковано двигун для китайського літака Ка-8 (за останні 10 років Китаю продано понад 300 таких двигунів).

А ще — двоконтурний турбореактивний двигун з високим ступенем двоконтурності Д-36 для пасажирського літака Як-42 і військово-транспортних літаків Ан-72 і Ан-74, що перебувають на озброєнні ВПС ряду країн. Це літаки короткого зльоту і посадки, досі неперевершені за своїми злітно-посадковими характеристиками. Реалізований у середині 70-х років проект двигуна Д-36 був, з погляду науки, «проривним» проектом досягнення нового рівня економічних і експлуатаційних характеристик літаків.

Ну і, звісно, найпотужніший у світі вертолітний ГТД Д-136 для важкого військово-транспортного вертольота Мі-26, що не має світових аналогів за своєю вантажопідйомністю. Вертоліт є на озброєнні ВПС багатьох країн, а також використовується в системі МНС. Також найбільш потужний двоконтурний турбореактивний двигун з високим ступенем двоконтурності Д-18Т, встановлений на надважких військово-транспортних літаках Ан-124 «Руслан» і Ан-225 «Мрія».

Як далекоглядний учений і конструктор-новатор, В. О. Лотарєв ще на початку 70-х років передбачав перспективність турбореактивних двигунів із високим ступенем двоконтурності всупереч думці авіаційних наукових кіл СРСР того часу, які тільки обговорювали доцільність створення двигунів такої схеми. Виявивши ініціативу й наполегливість, домігся урядової постанови на створення двигуна Д-36 – першого в СРСР двигуна з високим ступенем двоконтурності, що став базою для створення цілого ряду модифікацій для різних літаків як цивільного, так і військового призначення.

Здобувши величезний конструкторський, технологічний і виробничий досвід у реалізації проекту двигуна Д-36, підприємство приступило наприкінці 70-х до розробки широкомасштабного проекту ТРДД із високим ступенем двоконтурності Д-18Т для важкого стратегічного військово-транспортного літака Ан-124 «Руслан». Це – лебедина пісня і головна заслуга Лотарєва. Двигун створювався в СРСР уперше, так само як літак із 4-ма двигунами унікальної розмірності й вантажопідйомності. Тверда переконаність генерального конструктора літака Олега Антонова й генерального конструктора двигуна Володимира Лотарєва в тому, що це можливо на основі досягнутого колективами наукового й інженерного досвіду, сприяла втіленню в життя такого складного й грандіозного проекту.

Сьогодні необхідність і доцільність створення двигунів з високим ступенем двоконтурності є незаперечною аксіомою, ними оснащені всі створювані пасажирські й транспортні літаки будь-якої розмірності. Пріоритет у практичній реалізації проектів двигунів з високим ступенем двоконтурності, безумовно, належить українській авіадвигунобудівній промисловості та її лідерові протягом багатьох років – генеральному конструкторові В. О. Лотарєву.

Яскравим прикладом його далекоглядності було рішення про розробку в середині 80-х років проекту турбогвинтовентиляторного двигуна Д-27 для середнього військово-транспортного літака Ан-70 з унікальними злітно-посадковими характеристиками. Проект пройшов важкий шлях і був завершений успішним проведенням спільних російсько-українських державних випробувань у 2012 році. Двигун Д-27 дотепер не має аналогів у світовому авіадвигунобудуванні.

За великі наукові досягнення в галузі створення авіаційних двигунів В. О. Лотарєву в 1971 році було присуджено учений ступінь доктора технічних наук, у 1976-му його обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР, в 1982-му присвоєно вчене звання професора за фахом конструкція й міцність авіадвигунів, а в 1985 році він став дійсним членом Академії наук України.

Видатний учений, талановитий інженер і керівник, генеральний конструктор В. О. Лотарєв на певному історичному етапі діяльності ЗМКБ «Прогрес» зробив величезний вклад у його розвиток і становлення як авторитетного підприємства-розробника авіаційних двигунів, а також у зміцнення в Україні такої високотехнологічної галузі промисловості, як авіадвигунобудування. Завдяки титанічним зусиллям генеральних конструкторів О. Г. Івченка, В. О. Лотарєва, Ф. М. Муравченка та їх послідовника, генерального конструктора І. Ф. Кравченка бренд ДП «Івченко-Прогрес» відомий усьому світу.

Сьогодні, як розповів генеральний конструктор, керівник ДП «Івченко-Прогрес» Ігор Кравченко, модифікований двигун АИ-450С встановлено на літаку австрійської авіакомпанії. Запорізькі інженери нині працюють в Австрії, адже наприкінці цього року літак повинен здійснити свій перший виліт.

Ресурсні двигуни АИ-24 для літаків Ан-24, Ан-26, Ан-30 експлуатують і зараз, у тому числі в Європі. Має хороші перспективи Ан-140, створений на заміну Ан-24. Для авіаліній України, на думку І. Кравченка, потрібно мінімум 50 таких літаків, і це повинно стати пріоритетом для нового уряду.

Уже під керівництвом Федора Муравченка на базі двигуна Д-36 були створені двигуни Д-436 для літаків ТУ-34, Бе-200, Ан-148, Ан-158, Ан-178. У березні наступного року заплановано перший виліт нового транспортного літака Ан-178.

«Сьогодні всім зрозуміло, що розвиток авіаційної промисловості – це розвиток високих технологій. Наші ресурси – від альма-матері, Національної академії наук, яка закладає нові ідеї і новітні підходи до міцності матеріалів. Разом ми можемо вийти на світовий ринок: ви, науковці, – пропонуючи свої технології, ми, авіавиробники, – втілюючи їх у наші нові конструкції», — говорить керівник ДП «Прогрес-Івченко» Ігор Кравченко. Нині очолюване ним підприємство відчуває потребу у високоміцних матеріалах для дисків і лопаток турбін. Якщо ці технології з допомогою Академії не будуть освоєні, то, на жаль, авіаконструктори не зможуть достойно конкурувати на світових ринках у найближчі 10 років. Як зауважив генеральний конструктор, з поганим двигуном не можна створити хороший літак.

Віце-президент НАН України Антон Наумовець підтримав авіабудівників і запевнив, що Академія наук не залишиться осторонь від потреб аівапромисловості. У той же час академік Анатолій Булат наголосив, що нинішня непроста ситуація, яка склалася в Україні, вимагає прискореного вирішення питань, пов’язаних з реалізацією особливої місії – підвищення обороноздатності нашої держави. Він запропонував розробити План спільної діяльності Національної академії наук України з Державним підприємством «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О. Г. Івченка» в галузі створення авіаційних та промислових двигунів.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+