Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
За­без­пе­чен­ня Ук­раїни вла­сним при­род­ним га­зом, або Чо­му ми опи­ни­ли­ся на узбіччі га­зо­во­го бу­му? 
 
 

Академік НАН України, головний науковий
співробітник Українського державного
геологорозвідувального інституту
та Інституту геологічних наук
НАН України Олександр ЛУКІН

Ще в минулому столітті, в 1970 році, коли провідні спеціалісти з енергетичних ресурсів прогнозували близьке (до середини ХХІ ст.) виснаження вуглеводневого потенціалу земних надр, один відомий американський нафтовий геолог під час виступу на міжнародному нафтовому конгресі сказав: «Я переконаний, що в майбутньому ми відкриємо стільки ж нафти і набагато більше газу, ніж відкрито сьогодні. Вважаю, що нам не вистачає лише уяви, рішучості, нових ідей і технологій». Це пророцтво здійснюється на наших очах. Адже всі ці роки оцінки світових ресурсів нафти і особливо газу неухильно зростали, а п’ять років тому стрімко злетіли вверх.

Нині, за офіційними оцінками, глобальні світові ресурси газу перевищують 1000 трлн. м3. Лише у двох найбільших родовищах світу (це вже не російські гіганти, тут першість належить Катару, Ірану і Туркменії) зосереджено понад 50 трлн. м3 вільного газу. Настав вік газу, і видобуванням свого природного газу стурбовані навіть ті країни, які раніше цим не займалися. А Україна, яка була серед піонерів і світових лідерів у сфері індустрії природного газу, опинилася на узбіччі цього газового буму. Ми й досі не можемо ліквідувати наслідки колапсу нашого паливно-енергетичного комплексу, спричиненого не міфічним виснаженням українських надр, а обвальним падінням обсягів глибокого буріння і сейсморозвідки, порочною економічною політикою та іншими факторами. Усе це супроводжувалося агресивною дезінформацією про «виснаження надр».

Попри те, що і у владних структурах, і в засобах масової інформації нині лунають чіткі висловлювання про необхідність видобування своїх вуглеводнів, останніми роками намітилася тривожна тенденція щодо падіння навіть цього незначного, порівняно з 70—80 роками минулого століття, рівня видобування нафти і газу. У 2005—2008 роках намітилося деяке підвищення (до 19,3 млрд. м3) обсягів видобутку газу. Однак у 2010-му відбулося суттєве зниження видобутку і газу, і рідких вуглеводнів. За прогнозом спеціалістів департаменту розробки родовищ НАК «Нафтогаз», без залучення інвестицій і відповідного збільшення обсягів сейсморозвідки та буріння видобуток газу буде зменшуватися й надалі і впродовж 2—3 років знизиться до 15—14 млрд. м3.

Які ж показники реального вуглеводнево-газового потенціалу українських надр? Насамперед варто зазначити, що газовий потенціал надр України набагато вищий, ніж нафтовий. Із приблизно 400 родовищ 323 – газоконденсатні, газові та змішані. Це, зокрема, такі добре відомі газові гіганти, як Шебелинське, Західно-Хрестищинське, Яблунівське, Єфремівське, а також Кобзівське (до речі, відкрите вже у 90-ті), Мелихівське, Розпашнівське, Більче-Волицьке, Угірське, Рудківське, Штормове та низка інших великих хороших родовищ.

Нерозвідані (або перспективні) ресурси сумарно по Україні становлять близько 4,6 трлн м3 газу (тоді як всього видобуто з надр близько 2 трлн. м3). Таким чином, навіть ця найбільш достовірна мінімальна частина прогнозних ресурсів газу більш ніж удвічі перевищує накопичений видобуток.

Однак перспективні ресурси – це лише частина потенціальних ресурсів, які і характеризують вуглеводневий (у цьому випадку вуглеводнево-газовий) потенціал надр. Згадані вище 4,58 трлн. м3 газових ресурсів – це ті, які забезпечені прогнозно-пошуковими об’єктами, т. з. локальними структурами, з якими пов’язано більшість родовищ України. Це вже не такі чіткі антиклінальні підняття, які були раніше, але і можливості сейсміки під час їх картування наразі набагато вищі. Фонд цих об’єктів достатньо великий (загальна кількість по Україні — 569: у Східному регіоні – 278, Західному – 148, у Південному – 143).

Великі перспективи пов’язані з різновіковими рифогенно-карбонатними комплексами. Мінімальна оцінка їх газового потенціалу у нафтогазоносних регіонах України становить не менше 5 трлн. м3.

Однак в України великі і перспективи освоєння нетрадиційних (центрально-басейновий газ, сланцевий газ, а також вугільний метан) та альтернативних (зокрема, метан, розчинений у підземних водах) джерел природного газу. Зі всією відповідальністю стверджую, що насамперед Дніпровсько-Донецький регіон – це в перспективі невичерпне джерело нетрадиційного природного газу. Причому тут дуже тісно пов’язані сланцевий газ і центрально-басейновий газ (газ мало проникних колекторів). Згідно з нашими дослідженнями, колекторами сланцевого газу є породи (не зовсім коректно названі чорними сланцями), які утворюються внаслідок катагенезу горючих сланців.

На жаль, галас із приводу сланцевого газу не має нічого спільного з реальними оцінками перспектив освоєння його ресурсів в Україні. Ставити питання щодо пріоритетності цього напряму, маючи значні ресурси вільного (традиційного) газу – неправомірно. Ні Юзівська, ні Олеська ділянки, які без всякої на те підстави (не пробурено жодної оціночної свердловини!) називають родовищами, за низкою геологічних, екологічних, економічних (а нині – і соціально-політичних) причин не можуть розглядатися як першочергові об’єкти для розвідки і видобування сланцевого газу.

Для України зовсім не прийнятний північноамериканський досвід екстенсивної (з бурінням тисяч свердловин, масовим фрекінгом, використанням у технічних цілях величезних обсягів води) розробки таких родовищ, як Барнет, Марцеліус та ін. Ми повинні йти своїм шляхом, і тут я хотів би повернутися до старих, запропонованих задовго до газосланцевого буму рекомендацій.

Візьмімо для прикладу потужний комплекс візейських газоносних (їх висока газонасиченість доведена і лабораторними, і промисловими даними) чорних сланців (з великим вмістом органіки, підвищеною радіоактивністю та іншими характерними ознаками). У них залягають хороші піщані колектори, з якими пов’язані газоконденсатні поклади низки родовищ, зокрема, великого Рудівсько-Краснозаводського родовища. Розробляти родовища цієї зони можна таким чином, щоб одночасно з вільним газом із піщаних колекторів вилучати газ із сланців, що його містять.

Інший приклад – Руденківське газове родовище, в якому разом із значними розвіданими запасами вільного газу в піщаних і карбонатних колекторах зосереджено величезні ресурси сланцевого газу.

Що стосується Західного регіону, де екологічні ризики освоєння ресурсів сланцевого газу ще більші, то тут можна передбачати наявність величезних ресурсів сланцевого і центрально-басейнового газу в менілітовій серії на глибинах понад 1,5—2 км на численних нафтових родовищах Бориславсько-Покутської зони. Їх структурно-тектонічні особливості такі, що дозволяють обійтися без горизонтального буріння. Масовий фрекінг у Карпатському регіоні недопустимий.

У цілому прогнозні ресурси нетрадиційного газу в надрах України дуже великі (вказана цифра – близько 20 трлн. м3 – це мінімальна оцінка, тим більше, що йдеться про ресурси, поновлювані метаном із різних джерел). Але, наголошую, це зовсім не першочерговий напрям. У нас і без того геологорозвідувальний процес, який мав чітку послідовність, що забезпечувала стабільний приріст запасів і відтворення ресурсної бази вуглеводнів, розбалансований, а спроби освоєння ще не відкритих Юзівського та Олеського «родовищ» його знищать остаточно.

Плани грамотного диверсифікованого освоєння вуглеводневих ресурсів України впродовж останніх 25 років складалися неодноразово. Однак у нинішній катастрофічній ситуації необхідно зосередити зусилля на такому напрямі, який може дати порівняно швидкий, але «довгограючий» ефект. Як уже зазначалося, ми бачимо такий, на перший погляд парадоксальний (враховуючи стан нашої економіки), вихід — в освоєнні вуглеводневого потенціалу великих глибин. Свого часу саме великі глибини врятували українську геологорозвідувальну і нафтовидобувну галузі. Більш того, завдяки цьому напряму видобування газу в Україні досягло в 1970-ті роки 68—70 млрд. м3.

Без перебільшення, грандіозні успіхи України в освоєнні глибин понад 4—5 км (зокрема, відкриті в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини 43 родовища, 110 газоконденсатних і газових на глибинах понад 5 км) мали величезне значення для сучасного етапу освоєння великих і надвеликих глибин у світі. Саме тут найбільш повно вивчені закономірності формування другорядних колекторів і відкрито суперколектори із різноманітними проявами розущільнення кварцитопісковиків, вапняків та інших досить міцних щільних порід. Із них на низці родовищ було отримано великі стійкі дебіти газу. Вони пов’язані із суперколекторами – інтервалами інтенсивної відкритої тріщинуватості і каверності в зонах сучасних тектонічних напружень. Нещодавно такі продуктивні суперколектори (їх ознака – розпад керна надзвичайно міцних порід на тонкі пластинки із примазками конденсату та легкої нафти) встановлено на одному з найглибших газоконденсатних родовищ у Полтавській області на глибині 6534 м. За низкою критеріїв такі інтервали широко розповсюджені на глибинах 4,5—6,5 км. Приурочені до суперколекторів газоконденсатні родовища, які глибоко залягають, за комплексом геотермобаричних, гідрогеологічних, ізотопно-геохімічних показників перебувають у стадії формування, причому з такими темпами відновлення, які можна порівняти з темпами інтенсивного видобування.

На жаль, я можу лише нагадати про дуже важливу проблему відновлення вуглеводневих, зокрема, газових ресурсів. Цей феномен зараз перебуває під пильною увагою геологів, геохіміків і спеціалістів із розробки родовищ. Так, для найбільшого газового родовища України – Шебелинського, відкритого понад 60 років тому, первісна цифра розвіданих запасів складала 453 млрд. м3. Зараз їх оцінюють не менше, ніж 760 млрд. Розробники цілком резонно порушують питання про вибір такого режиму видобування, який би забезпечив стійкі дебіти на тривалу перспективу. Але у родовищ на великих глибинах темпи відновлення набагато вищі, ніж на Шебелинці.

У центральному (Полтавському) сегменті Дніпровсько-Донецької западини, розташованому над апікальною частиною Дніпровсько-Донецького мантійного суперплюму, зосереджено основні розвідані запаси і основні прогнозні ресурси нижнього карбону – головного нафтогазоносного поверху Східного регіону України. Тут можна пробурити цілий ряд високодебітних глибоких свердловин і впродовж 2—3 років забезпечити суттєве збільшення видобутку газу. Зрозуміло, що для цього необхідні відповідні інвестиції і залучення великих транснаціональних компаній, які мають великий досвід освоєння глибоких і надглибоких продуктивних горизонтів. Цей напрям повинен зацікавити Шеврон, Шелл, Ексон-Мобіл набагато більше, ніж розробка сланцевого газу на Юзівській та Олеській ділянках.

Нині ми не можемо собі дозволити, як у колишні часи, бурити глибокі непродуктивні або низько дебітні свердловини. Але зараз, з одного боку, різко виросли можливості сейсморозвідки, різноманітних геофізичних і геохімічних методів прямого пошуку, а з іншого – з’явилися перспективні технології інтенсифікації притоків. Одна з таких технологій — експлозивна дилатансія – розроблена в Україні. До речі, вона може бути ефективною під час розробки сланцевого і центрально-басейнового газу, а це зовсім не те, що буріння тисяч горизонтальних свердловин, масовий фрекінг, величезні витрати води та екологічні ризики. Варто також враховувати, що порівняно з 1970—80 роками у світі різко виросла швидкість проходження глибоких і надглибоких свердловин, інформативність каротажу, з’явилися нові технології розтину горизонтів, які глибоко залягають.

Успішне освоєння вуглеводневого потенціалу великих глибин у межах центрального сегмента Дніпровсько-Донецької западини дасть змогу у найближчі роки суттєво підвищити видобуток газу і перейти до планомірного проведення геологорозвідувальних робіт за всіма основними напрямами.

Необхідно відзначити різке підвищення наукоємності освоєння вуглеводневого потенціалу земних надр. Попри цілеспрямовану руйнацію геологорозвідувальної та нафтогазовидобувної галузей, в Україні ще збереглися фахівці (геологи, геофізики, ромисловики), які можуть здійснювати прогнозування пошуково-розвідувальних об’єктів, науковий супровід глибокого буріння, проектувати розробку продуктивних горизонтів, які глибоко залягають. При цьому, враховуючи майже повне руйнування галузевої (і виробничої) геологорозвідувальної науки, повинна вирости роль фахівців Національної академії наук України. Необхідно створити Центр із вирішення проблем нафти і газу, який би об’єднував і координував роботу спеціалістів різного профілю (геологів, геофізиків, технологів, матеріалознавців, економістів) з НАН України, НАК «Нафтогаз» і Держгеонадр України.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+