Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
За­с­туп­ник міністра освіти і на­уки Мак­сим Стріха: «Сьо­годні тре­ба мак­си­маль­но збе­рег­ти те, що маємо, і спо­ну­ка­ти універ­си­тетсь­ку та ака­демічну на­уку пра­цю­ва­ти ра­зом» 
 
 
 

Максим СТРІХА

 Мені здається, що в часи українських реформ і змін науку «колотить» чи не найбільше. З боку організаторського, відповідно – фінансового і як наслідок – морального. А тут ще й війна (хоч і неоголошена) робить свою руйнівну справу. Чого очікувати науковцям і як вижити українській науці (твердження, що наука інтернаціональна, тут, на мій погляд, недоречне)? Про це у розмові із заступником міністра освіти і науки України, доктором фізикоматематичних наук Максимом СТРІХОЮ.

— Максиме Віталійовичу, чотири роки тому ви за власним бажанням звільнилися з посади заступника міністра освіти і науки. Нещодавно урядовим розпорядженням вас призначено фактично на ту ж посаду — заступником міністра з науки. Дежав’ю?

— Ситуація 2008 року, коли я прийшов працювати в Міністерство освіти і науки, принаймні до літа, взагалі мала оптимістичний вигляд. Потім ударила економічна криза, все стало значно гірше, але… не було війни. Сьогодні ми живемо в умовах війни, катастрофічної відсутності бюджетних коштів, зруйнування низки об’єктів, розташованих на cході України, а перед тим було захоплено всі наукові об’єкти, розташовані в Криму, причому серед них такі перлини української науки, як, скажімо, Кримська астрофізична обсерваторія чи Морський гідрофізичний інститут. Днями зруйновано внаслідок артобстрілу терористів Фізико-технічний інститут у Донецьку…

Себто, такої відчайдушної ситуації, яка є сьогодні, тоді не було – отже, це не дежав’ю. Це прихід у значно складніших умовах, ніж тоді, але однаково треба працювати, треба рятувати ситуацію, бо за будь-яких обставин війна врешті-решт закінчиться (на кращих чи гірших умовах для нас), і наука (я в цьому переконаний) матиме велике значення для майбутнього.

— У 2010-му, коли створювався Держкомітет з науки та інновацій, тодішній віце-прем’єр Володимир Семиноженко сказав, що нарешті наука перестане бути маленьким придатком у великому міністерстві, а за місяць—два комітет перетвориться у повноцінне міністерство з науки (щоправда, цього так і сталося). Чи вважаєте ви, що повернення колишнього Держінформнауки до МОН – це відкат назад? Чи не виявиться так, що належну увагу приділятимуть лише науці в університетах, а решта науки знову опиниться на задвірках?

— Наука насправді може бути організована по-різному. Як показав досвід, і створення окремого агентства не було панацеєю, оскільки адміністративне поле виявилося розірваним. Якщо засновники комітету тоді вважали, що їм вдасться зосередити всі функції під орудою свого відомства, цього не сталося. Наука в університетах, справді, виявилася відірваною від державних програм.

Зараз ми адміністративно повернулися до ситуації в науці, яка існувала з 2000 року. Архітектором її, нагадаю, був академік Ярослав Яцків. Наука тоді мала свої плюси, але мала і мінуси, бо дуже залежала від того, хто очолював загалом міністерство. Я принаймні можу сказати, що з боку міністра Сергія Квіта є щирий інтерес до науки, він намагається визначити для себе пріоритети, хоче зрозуміти, як тут треба діяти. Не випадково ми їздили в Польщу вивчати досвід цієї країни, яка зробила поважний науковий ривок і водночас не пішла якимось радикальним шляхом. Було збережено Польську академію наук і водночас створено дві дуже ефективні інституції, одна з яких підтримує на основі грантів фундаментальні дослідження, а інша – прикладні. Причому, дуже цікаво, що ця друга інституція взаємодіє з бізнесом і надає підтримку саме тим проектам, які цікаві для бізнесу. Ми ж іноді підтримуємо технології на державне замовлення, але невідомо, чи потім вони когось зацікавлять. У Польщі апріорі підтримують те, що має конкретного замовника вже сьогодні.

— Тобто, щоб науці надавалося пріоритетне значення, зовсім необов’язково, щоб за цю науку відповідало окреме відомство.

— Скоріше це залежить від того, чи достатньо уваги науці приділяє керівництво держави загалом, наскільки наука є пріоритетною в країні, яка увага керівництва міністерства до неї (якщо це спільне міністерство), наскільки ефективно організовані комунікації у межах самого міністерства.

Справді, є небезпека, що в такому великому міністерстві наука може опинитися на задвірках. Але поки що мій тримісячний досвід, включаючи роботу на посаді радника міністра на громадських засадах (де-факто я виконував функції заступника міністра), показує, що проблеми є, але з керівництвом МОН їх можна вирішувати. Звичайно, в тих рамках, які ставить перед нами ситуація. Якби не було війни, якби не було російської агресії, зрозуміло, що ми б почувалися і у сфері науки зовсім інакше.

— І все ж таки певні пріоритети перед собою (аби наука не опинилася на задвірках) ви поставили – у складний воєнний час і попри мізерне фінансування.

— Пріоритети дуже прості. Я не вигадаю чогось зовсім нового. Насамперед, у цей складний час все-таки дати можливість вижити науковим школам, інституціям і зберегти потенціал. Усунути те, що шкодить науці, принаймні застосувати ті нефінансові важелі, які можуть їй допомогти, не потребуючи додаткових бюджетних вливань. Очевидно, на це буде скерована нова редакція Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», яку зараз спільно розробляють фахівці Міністерства освіти і науки та Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради. Можливо, нам вдасться внести його на розгляд парламенту і проголосувати за нього у першому читанні ще в цьому скликанні. Принаймні саме на це налаштована голова профільного комітету Лілія Гриневич.

Серед інших пріоритетів – необхідність використати ті можливості міжнародного співробітництва, які перед нами відкриваються, адже фактично відпало традиційне співробітництво з Росією, хоч дехто з Національної академії наук намагається за будь-яку ціну його зберегти. На жаль, це вже обумовлено не нашим бажанням, а тією жахливою ситуацією, в яку поставила нас сусідня держава. Натомість відкриваються багато можливостей, пов’язаних з європейським співробітництвом, які мусимо використати разом із механізмами міжнародної допомоги, що можуть з’явитися для нашої науки.

Ну і, насамкінець, зараз, справді, війна, відтак ті залишки ресурсів у науці, які є, маємо скерувати на речі, котрі реально повинні допомагати фронту, вирішенню завдань збереження незалежності та суверенітету нашої держави.

— Чи вже скерований якимось чином цей потенціал? Адже чуємо лише про розробки поодиноких наукових установ, які передають для госпіталів те, що роками було не запитане, так як ситуація була інша, і т. д.

— Ми готуємося провести форум, де плануємо звести разом розробників, замовників, якими в цій ситуації є силові відомства, і виробників. Спробувати, щоб вони разом поговорили у форматі: що можуть запропонувати, що реально потрібно і що для цього необхідно, аби добрі ідеї перетворилися на матеріальні речі.

— Перед тим ви сказали про усунення нефінансових бар’єрів у науці. Про що саме йдеться?

— Наше бюрократичне буття, на жаль, сповнене всіляких ідіотизмів. Держава, не підтримуючи науку, водночас створює купу бюрократичних рогаток, які не дають змоги жити. Кожен науковець, кожен керівник будь-якої наукової установи може назвати їх десятки. Ідіотизмом є часто саме оцінювання результатів наукових досліджень. Зі свого попереднього досвіду пам’ятаю, що Академії наук було поставлено на карб те, що 40 відсотків фундаментальних досліджень упродовж трьох років не знайшли застосування на практиці. Цим люди з Рахункової палати ствердили те, чого не буває ніколи у світі: 60 відсотків фундаментальних досліджень знайшли застосування на практиці. Цього просто не буває. Фундаментальні дослідження вони на те і є фундаментальні, бо відкривають найглибші закономірності матерії, явищ світу, неживого і живого, людського суспільства, а не скеровані на те, що може знайти застосування вже завтра. Інша річ, що фундаментальна наука, безумовно, в якомусь часі і призводить до добрих прикладних результатів.

Я вже не кажу про те, що контролюючі органи взялися боротися з корупцією, «виловлюючи» сумісників, які читають лекції в університетах і працюють у своїх наукових установах. Дуже легко показати, що ти читав тут лекцію і в ці години табелювався в інституті. Значить, із тебе треба стягнути, як з ворога, якісь гроші, оштрафувати. І нікого не хвилює, що справжній науковець реально працює над розв’язанням проблеми увесь свій час, а не лишень робочий. А результати його праці вимірюються зовсім не годинами, просидженими на робочому місці.

Проект закону, про який я говорив, має на меті відповісти на ось такі прикрості нашого життя і хоча б тут захистити науковців від сваволі та ідіотизму державної бюрократичної машини.

— На початку нашої розмови ви згадували про Польщу, яка стала першою країною, куди ви поїхали, будучи вже в статусі заступника міністра з науки. Хочу запитати, однак, не про ваші враження від поїздки, а про ефект для нашої науки і для тих, хто її творить?

— Поїздка (до речі, вона не була відрядженням за державний кошт!) мала як освітню, так і наукову компоненту. Поляки зараз готові запропонувати нам своєрідну програму «Еразмус-Україна». Фактично бюджетом Польщі буде надано 500 стипендій для українських студентів і 50 для аспірантів, щоб трохи нам допомогти. Водночас дуже цікаві перспективи відкриваються для співпраці між нашими установами і польською – Центром сприяння досліджень і розвитку, яка підтримує прикладні дослідження — щодо підтримки інновацій в Україні. Про це ми вже домовилися. Є домовленість і про спільну участь в європейських програмах, де Польща може бути нашим локомотивом.

Ми отримали дуже цікавий досвід, причому з пропозиціями конкретної співпраці. Вони обговорювалися з керівництвом Польської академії наук. Це, зокрема, допомога у реформуванні наукової сфери. Хочу наголосити: йдеться не про якісь радикальні зміни, а про продумані поступові реформи. До речі, роль академії в Польщі дещо інша, ніж в Україні. Вона є більшою мірою репрезентацією всієї наукової спільноти, бо серед членів Польської академії наук, а їх за законом не більше 350, в академічних установах працює лише близько 20%, 70% представляють університети і 10% — установи позаакадемічні й позауніверситетські. У нас картина інша – понад 90% дійсних членів Академії наук працюють у самій академії. Але тут Польща для нас може бути якщо не взірцем для наслідування, то принаймні показником напрямку руху.

— Продовжуючи вашу думку про реформу академічну, хочу запитати: чи означають слова міністра освіти і науки на парламентських слуханнях про те, що реформи Національної академії наук за російським сценарієм не буде, те, що самі науковці мають усе ж таки задуматися… Певно, сценарій може бути інший?

— Уточню: за брутальним російським сценарієм. Це дуже важливий сигнал, що всі кроки обговорюватимуться попередньо з науковим середовищем. Так, як це має бути в демократичній державі. Хоча не є сигналом того, що взагалі нічого не має бути змінено. Очевидно, певні зміни мають відбутися. Бо наш час дуже динамічний, і структура, яка в основному виникла для забезпечення потреб тоді ще єдиного народногосподарського комплексу в межах тодішньої великої держави, мусить зазнати певних трансформацій, щоб знайти себе в нинішніх умовах і працювати з максимальною користю для суспільства. Безумовно, потенціал Національної академії – це наш величезний скарб, і треба зробити все, щоб його було збережено.

— Деякі науковці кажуть, що практично немає науки в університетах. Справжня наука – в Академії. У попередній своїй каденції ви були щирим прихильником того, що університети мають значний науковий потенціал…

— Я супротивник будьякої радикальної точки зору, яка не спирається на факти. Річ у тому, що українській науці сьогодні сутужно скрізь: і в університетах, і в академії. Але в наших університетах наука була завжди. У радянські часи вона значною мірою виживала за рахунок госпдоговірних тем (маю на увазі природничі й технічні науки). Зараз із цим значно складніше. Попри те, провідні наші університети – це поважні наукові установи, і твердження, що в університетах науки немає, – не відповідає дійсності. Але те, що за низкою природничих і технічних напрямів Україна хоча б за об’єктивними наукометричними критеріями тримається саме за рахунок інститутів Національної академії наук, – це теж правда. Сьогодні треба максимально зберегти те, що маємо, і спонукати університетську та академічну науку працювати разом. Якби у мене зараз було трохи більше фінансових важелів, я б уже оголосив конкурс за кількома пріоритетними науковими напрямами, в якому б команди складалися з двох частин учасників: університетських і академічних, які б спільно працювали.

— Максиме Віталійовичу, мені здається, оптимізмом в інтерв’ю (принаймні газеті «Світ») ви ніколи не вирізнялися. До чого повинні готуватися науковці?

— Буде дуже важко, буде складно з фінансуванням, будуть холодні лабораторії і затримки з виплатою заробітної плати і невідомо, чим закінчитися неоголошена війна на сході країни. Та все-таки (хоч ви і звинуватили мене в песимізмі) я реаліст. Я розумію, що буде дуже важко, але я розумію, що й це коли-небудь закінчиться. Я вірю, що ми захистимо свою незалежність і європейський вибір. І нам треба буде починати відбудовувати все, що зруйновано, нарощувати потенціал. Хотілося, щоб ми це почали робити з якомога кращих позицій. А для цього треба максимально зберегти зараз те, що маємо.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+