Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Шля­ха­ми ви­бо­рю­ван­ня не­за­леж­ності та де­мо­кратії 
 
 

Мітинг на підтримку Народного Руху України
за перебудову. Праворуч – поет Дмитро Павличко.
Київ, 1 липня 1989 р.

 Ідеї конституціоналізму і державності в Україні мають давні історичні витоки і сягають часів Київської Русі. На шляху до власної державності українському народу треба було долати багато перешкод. Незалежність таки була досягнута – 23 роки тому. Її ціна – величезні жертви і втрати, принесені на вівтар свободи.

Цьому була присвячена прес-конференція Державної архівної служби України «Шляхами виборювання незалежності та демократії: архівні документи свідчать» (до 23-ї річниці незалежності України та 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову»).

Зі слів заступника голови Укрдержархіву Ольги Музичук, архівісти відшукали маловідомі досі документи про історію шляхів здобуття Україною своєї незалежності. Вони розповідають, як, починаючи з давніх-давен, наша країна об’єднувалася фізично і духовно. Цінність цих архівних джерел непересічна, тому потрібно не лише зберегти те, що дійшло до нас, а й зафіксувати в документах, у нашій історії події сьогодення, щоб розповісти їх тим поколінням, які прийдуть після нас.

Попри події на Сході країни, працівникам архівів вдалося отримати на зберігання документи щодо виборів Президента України у травні 2014 року, і навіть на тих ділянках, де було дуже складно забезпечити виборчий процес. Сьогодні архівісти Cхідної України намагаються зберегти й убезпечити національне надбання, яке перебуває в державних архівах Донецької та Луганської областей.

«Використання архівних джерел дуже актуально, і популяризувати їх ми намагаємося, в першу чергу, під час роботи з молоддю – студентською та учнівською. Молоде покоління повинно знати, яке в нас коріння і яка багатюща історія. Жоден художній фільм не передасть це краще, ніж документальні свідчення», — переконана
О. Музичук.

Якщо фотознімки наочно відображають події з кінця 19 століття, то документи, в яких очевидці фіксували події, у фондах Укрдержархіву зберігаються з кінця 16—початку 17 століття. Найцікавіші з них і було презентовано журналістам. Зокрема, документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ. Це договори Української козацької держави з Річчю посполитою та Московським царством, інші документи, що визначали правовий її статус та регламентували всі напрямки державного життя; документи ХІХ—початку ХХ ст., які відображають реакцію царського уряду на зростання свідомості українців: обмеження та заборону офіційного використання української мови, репресії проти української інтелігенції, заборону її творів.

Яскраве тому свідчення – розпорядження міністра народної освіти графа Уварова (1847 р.) попечителю Київського навчально-учбового округу і зобов’язання викладачів Київського університету та інших навчальних закладів у викладанні та дослідженнях надавати перевагу російській мові, літературі, історії — з метою «обучения юношества и впредь по-русски мыслить и чувствовать»… Цей документ продемонстрував директор Центрального державного історичного архіву України Іван Кісіль.

Архівіст розповів, що часто ситуація доходила до абсурду. Так, сувору догану було оголошено вчителеві Чернігівської губернської гімназії, який виконував обов’язки цензора «Чернігівських губернських відомостей». Справа в тому, що він схвалив до друку… українські прислів’я та приказки.

Директор Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Наталія Маковська презентувала документальні свідчення складного, багатого за формами і динамікою розвитку процесу українського національно-визвольного руху після падіння Російської й Австро-Угорської імперій, до складу яких входили українські землі. Йдеться про документи до 100-річчя початку Першої світової війни, зокрема документи Союзу визволення України, утвореного в Східній Галичині 4 серпня 1914-го. Його головною метою було проголошення самостійності та соборності України. Ось деякі витяги із звернення, датованого 25 серпня 1914 року, названого «К общественному мнению Европы»:

— Безпримерно вызывающая политика России навлекла на целый мир катастрофу, равной которой история почти не знает. Мы украинцы – сыны великого народа, разделенного между Австро-Венгрией и Россией, и неслыханно угнетаемые царизмом, мы сознаем важность этой войны. Дело здесь совсем не в гегемонии «германства» или «славянства». Войну ведет культура против варварства…

Эксплуатируя политическую слепоту славянских народов, Россия сделала идею известную под ложным названим «панславизма» орудием своих агрессивных планов. Эта идея разрушила уже Украину как самостоятельную державу…

С этой целью Россия уже в продолжении многих лет вела свою разрушительную работу в нашем народе…

Мы – российские украинцы, оъединившись в «Союз освобождения Украины» — употребим все свои силы на то, чтобы свести последние счеты с Россией. В эти важные времена, когда наша нация по обеим сторонам границы готовится к последней битве…, мы обращаемся с этим воззванием ко всему цивилизованному миру. Пусть же нам помогут в нашем правом деле. Мы обращаемся с нашим воззванием с глубоким убеждением, что украинский вопрос есть вместе с тем вопросом европейской демократии. Европа до тех пор не будет сильной, пока она не освободится от опасности нападения со стороны царизма…

Огромные жертвы, принесенные нашим народом в борьбе с Россией на протяжении сотен лет, дают нам моральное право требовать у всего цивилизованного света внимательного отношения и понимания нашей работы и борьбы за независимую Украину.

Цікаві документи фонду №4405, який за радянських часів перебував на обмеженому режимі доступу. У ньому збереглися чернетки видань, серед яких історично-політична розвідка д-ра Л. Цегельського «Русь-Україна і Московщина-Росія». Видана в 1901 році, вона мала великий успіх.

А ось відомий документ — Акт Злуки 22 січня 1919 року, подія, якій цьогоріч виповнилося 95 років, однак якій через події на Майдані в Києві Укрдержархів не присвячував ювілейних виставок. Хіба раніше ми задумувалися над словами: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Наталія Маковська нагадала відомості про результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, які містяться в Центральному держархіві. Тоді 90,32% українців сказали «так» незалежності України. Однак найменше голосів було в нині анексованому Криму: 54,19% — «так» і аж 42% — «ні». Це не просто цифри, зауважує вона і, напевно, про них потрібно було пам’ятати усім президентам нашої держави впродовж 23 років незалежності. До речі, в Донецькій області за незалежну Україну проголосували 83,90% мешканців, тоді як проти – всього лише 12,58%; у Луганській – 83,86% і 13,41% відповідно.

Під час прес-конференції заступник директора Центрального державного архіву громадських об’єднань України Ольга Бажан продемонструвала унікальні документи про створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову». Ця організація одна з перших передала свої документи на державне зберігання. Фактично то була перша організована масова опозиція до тодішньої влади, що поступово перетворилася на політичну силу.

Серед документів – ескізи символіки організації; карта України з відмітками про проведення в областях установчих зборів НРУ; лист Секретаріату НРУ українським громадам Австралії, Аргентини, Бразилії, Канади, США, Великої Британії, Франції та інших європейських країн про підняття на щоглі біля Київської міської ради українського національного прапора; документи регіональних осередків Руху, серед яких, зокрема, Статут Донецької крайової організації Народного Руху України за перебудову.

Окремої уваги заслуговують привітання на адресу Установчого з’їзду НРУ, особливо їхній географічний зріз. Це вітальна телеграма із Сахаліну, де діяла організація «Київська Русь». Текст її був написаний російськими літерами, але… українською мовою. У телеграмі із Грозного комітет відновлення автономії інгуського народу сподівався, що з’їзд НРУ в Києві стане першим кроком у процесі самовизначення націй і народностей колишнього Радянського Союзу. Звісно, були привітання народних фронтів Латвії, Литви та Естонії. А поет Є. Євтушенко написав, що сила народного руху – це сила народного духу…

Заява Народного Руху від 24 серпня 1991 року не лише вітала факт проголошення такої омріяної незалежності, але й чи не вперше застерігала: «Никогда российский народ не будет иметь свободы и покоя, если он будет стремиться к порабощению других».

Оприлюднено ще один документ — спільну заяву НРУ та Партії «Реформи і порядок» щодо формування виборчого блоку, датований 2 грудня 1998 року. Це один з останніх документів, підписаний В’ячеславом Чорноволом, де серед слідів чорнил залишилися відбитки його пальців…

Важливою складовою документального комплексу, що висвітлює зародження та багатогранну діяльність Народного Руху України, є масив аудіовізуальних та кінофотодокументів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного. Зі слів його директора Ніни Топішко, це понад 100 документів, часовий простір яких окреслюється межами 1989—2006 років та складається з окремих кіно- і телесюжетів, відеосюжетів з інформаційно-аналітичних тижневиків; численних виступів керівників та активістів НРУ: І. Драча, Д. Павличка, В. Чорновола, Л. Танюка, Г. Удовенка, М. Косіва, М. Гориня та багатьох інших. Це лише частина маловідомих широкому загалу фото-, фоно-, кіно- та архівних документів, що будуть представлені в експозиції виставки до 25-річчя створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову», яка відкриється 9 вересня.

...Сьогодні архіви не закриті. Архіви відкриті. Вони відкриваються нам, українцям, чия історія твориться щодня. Архівісти прагнуть нагадати суспільству, яким інформаційним ресурсом воно володіє. Адже це — не лише наше далеке минуле, це пошук шляхів виходу із нинішніх протиріч і конфронтацій. Документи архівів карбують не лише цифри і факти, вони дають можливість переосмислити по-новому наше вже усталене розуміння подій.

 

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+