Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
У постійно­му по­шу­ку но­вих істин 
 
 

Академік НАН України
Дмитро ГРОДЗИНСЬКИЙ

П’ятого серпня 2014 року видат­ному вче­ному — ака­деміку, рад­нику Президії Національ­ної ака­демії наук Ук­раїни, заслу­женому діячу науки і техніки Ук­раїни, двічі нагород­женому орденом Яросла­ва Му­д­рого, док­тору біологічних наук, про­фесору і про­сто пре­красній людині — Дмит­ру Ми­хай­ловичу Грод­зинсь­кому випов­нюється 85 років.

Дмит­ра Ми­хай­ловича зна­ють, як непересічно­го науковця із над­зви­чай­но широким колом інте­ресів, як чудового лек­тора, муд­рого наставника і керівни­ка, як енцик­лопедис­та, невтомного екс­перимен­татора і генератора ідей. Ко­ло інте­ресів ученого таке широке, що фізіоло­ги рос­лин вва­жають його фізіоло­гом, радіо­біоло­ги — радіобіоло­гом, еко­логи — еко­логом, генетики — генетиком, ево­люціоністи — ево­люціоністом... Ця науко­ва полівалентність обу­мов­лена гли­бокою еру­дицією, яка встигає за стрімким роз­вит­ком сучас­ної науки і час­то виперед­жає його про­гно­с­тич­ним бачен­ням нових напрямків, фор­муван­ням несподіваних підходів та ори­гінальних рішень.

Та­кий світогляд нетиповий для нашого часу, коли, як пра­вило, горизон­ти широкого сприй­нят­тя посту­паються місцем прагматич­ному руху дослідни­ка у вузьку нішу науко­вого пізнання, звідки важ­ко побачити інте­г­ровану і багатобарвну кар­тину живого світу.

Звідки ця незви­чайність ювіляра? Ймовірно, щось таке було в його далекому дитинстві та в юнацькі роки, коли фор­мується і коло інте­ресів, і часом під­свідомо виз­начається мета в житті, почут­тя відповідальності перед долею...

Д. М. Грод­зинсь­кий народив­ся в м. Біла Церк­ва у родині викла­дачів Білоцерківсько­го сільськогос­подарсь­кого інституту. Формуван­ню осо­бистості май­бут­ньо­го вче­ного, без­сумнівно, сприяло те, що він повною мірою отримав усе таке необхідне кожній дитині в сім’ї: доб­роту, любов, тур­боту і повну сво­боду. Дмит­ро Ми­хай­лович, як і його брат, Андрій Ми­хай­лович, вирос­ли справжніми пат­ріота­ми сво­го рідно­го краю.

Можна по пра­ву говорити про династію великих уче­них: діти Дмит­ра Ми­хай­ловича також при­святили себе науці. Ми­хай­ло Дмит­рович Грод­зинсь­кий — член-корес­пон­дент НАН Ук­раїни, завідувач кафед­ри фізич­ної гео­графії гео­гра­фічно­го факультету Київсько­го національ­ного універ­ситету ім. Та­раса Шевчен­ка. Ма­рина Дмит­рівна — фізик за освітою, пра­цює кон­сультан­том науко­вої фірми в США, яка зай­мається створен­ням при­ладів на рідких кри­с­талах. Дмит­ро Ми­хай­лович — уважний, люб­лячий батько й дідусь і про­сто щас­лива людина, ото­чена люб­лячими й коханими людьми.

Під впливом батьків у ньо­го з дитячих років сформував­ся інте­рес до загадок рос­лин­ного світу і таємниць біологічних явищ. Ра­зом з тим, він вияв­ляв великий інте­рес до широкого кола наук — від історії до фізики, що й виз­начило подвійну вищу освіту. У 1947 році вступив на агрономічний факультет Білоцер­ківсько­го сільськогос­подарсь­кого інституту, а через рік — ще й на заочне відділен­ня механіко-математич­ного факультету Московсь­кого дер­жав­ного універ­ситету ім. М. В. Ло­моносова. Це були роки без­перервного, захоп­люючого навчання. У 1952 році Дмит­ро Ми­хай­лович із відзнакою закінчив інститут і вступив до аспіран­тури Інституту фізіо­логії рос­лин АН УРСР.

Глибокі пізнання, як у біо­логії, так і у фізиці, доз­волили йому швидко захис­тити кан­дидатсь­ку дисер­тацію, при­свячену дії малих доз іонізуючих випромінювань на рос­лини. Після закінчення аспіран­тури він про­дов­жує вив­чати дію випромінювань на рос­лини і в 1962 році очо­лює відділ біофізики і радіобіології. І ось уже понад 50 років Дмит­ро Ми­хай­лович є його незмінним керівни­ком.

Як керівник, уче­ний завжди надавав співробітни­кам відділу повну сво­боду у виборі напрямів досліджень, що, попри це, доз­волило йому сконцен­т­рувати дослідницькі зусил­ля на актуаль­них напрямах фізіології і радіобіології рос­лин. Так, зай­маючись вив­чен­ням метаболіз­му рос­лин методом мічених атомів, він гли­боко і всебічно вив­чив явище ком­партмен­тальності метаболічних фон­дів, уперше виз­начив швидкості оновлен­ня пулів амінокис­лот, цукрів, фос­фор­них спо­лук, ліпідів і деяких фер­ментів фотосин­тетич­ного цик­лу. Ре­зультати цих досліджень були відоб­ражені в його першій монографії, при­свяченій викорис­тан­ню методу мічених атомів у фізіології та біохімії рос­лин. Як відомого спе­ціаліста в цій галузі Дмит­ра Ми­хай­ловича було запро­шено екс­пер­том Продовольчої та сільськогос­подарсь­кої організації ООН для впровад­жен­ня новітніх методів досліджень у фізіології рос­лин в універ­ситетах і науко­во-дослід­них установах Югославії.

Ве­ликий вплив на науко­ву діяльність ювіляра справило постійне спілку­ван­ня з видат­ними фізіоло­гами і біохіміками рос­лин — ака­деміком А. Л. Курсановим, чл.-кор. АН СРСР
А. О. Ни­чипоровичем, П. О. Генкелем, А. Г. Лангом, Р. Г. Бу­тен­ко, Б. А. Рубіним, В. В. По­льо­вим, Ф. Е. Реймер­сом, а також з уче­ними-радіо­біоло­гами — чле­ном-корес­пон­дентом О. М. Ку­зіним, М. В Ти­мофєєвим-Ре­совсь­ким, М. Ф. Ба­тигіним,
Б. М. Та­русовим та багатьма інши­ми. Зустрічі з колегами завжди відбувалися в незмінно творчій атмосфері, коли фор­мується нове бачен­ня і зарод­жуються нові ідеї.

У 1965 році на спеціалізованій вченій раді Відділен­ня біології АН УРСР Д. М. Грод­зинсь­кий захис­тив дисер­тацію «Природ­на радіоак­тивність в житті рос­лин» на здо­бут­тя науко­вого сту­пеня док­тора біо­логічних наук. У цьо­му ж році йому при­своїли вче­не звання про­фесора за фахом «Фізіологія рос­лин».

У 1974—1986 рр. Д. М. Грод­зинсь­кий був дирек­тором Інституту фізіології рос­лин АН УРСР. Керівництво інститутом було справою непро­стою, тому що замас­кований лисенкізм виявив­ся вельми живучим і дослід­жен­ня ряду відділів мали вто­рин­ний і рутин­ний харак­тер. Треба було рішуче перебудовувати методологічні основи й саме науко­ве мис­лен­ня, щоб набли­зитися до сучас­ного рівня науки. Це було зроблено завдяки вмін­ню Дмит­ра Ми­хай­ловича генерувати оригінальні ідеї, про­понувати нові фор­ми пла­нуван­ня і звітності, прагнен­ню модернізувати базу при­ладів, роз­ширити інформаційне забез­печен­ня дослід­жень. Ре­зультати новаторсь­ких підходів про­явилися досить швидко — були сформовані нові наукові напрями, отримані цікаві тео­ретичні та екс­перимен­тальні результати.

Знач­ний про­грес був досяг­нутий у дослід­жен­ні біо­хімії фотосин­тезу (позна­чилася плід­на співпраця з чл.-кор. АН УРСР А. С. Оканен­ко і проф. Л. К. Ос­т­ровсь­кою), у роз­вит­ку дослід­жень регуляції рос­тових про­цесів (проф. Ф. Л. Калінін), фізіології дії гербіцидів (к. б. н. Ю. Г. Ме­режинсь­кий). Інститут стає цен­т­ром про­веден­ня все­союз­них кон­ференцій. По­шук нових форм роботи, залучен­ня молоді, запро­шен­ня про­відних зарубіжних уче­них мали значний вплив на роз­виток установи, яка з кож­ним роком набувала все більшої популярності й авторитету в країні та за кор­доном.

При всій широті й багатог­ран­ності науко­вих інте­ресів Грод­зинсь­кого в його творчості мож­на виділити певні ета­пи. Так, на почат­ковому етапі науко­вої діяльності було виконано велику роботу з вив­чен­ня ролі при­род­ної радіоак­тив­ності в житті рос­лин. Під­сум­ком цієї роботи ста­ла монографія «Природ­на радіоак­тив­ність рос­лин і ґрунтів» (1965), в якій роз­кри­то широку панораму про­блем, що належать до біо-геохімічної долі радіоак­тив­них речовин зем­ної кори. Прослід­жено чіткий зв’язок між зда­т­ністю рос­лин накопичувати радіоак­тивні еле­мен­ти з сімейств ура­ну-радію і торію та філогенетич­ним ста­ном видів. У цей же час разом зі своїм бра­том, відомим ака­деміком-фізіоло­гом Андрієм Грод­зинсь­ким ювіляр видає «Крат­кий справоч­ник по физио­логии рас­тений» (1964), який (як і його дру­ге видан­ня) на довгі роки став настільною кни­гою для всіх, кого про­фесійно цікавила фізіо­логія рос­лин.

До цьо­го періоду належать і дослідження реу­тилізації фос­фору й сірки, впливу фотосин­тезу на над­ход­жен­ня мінеральних речовин у рос­лини, радіопротек­тор­ної дії іонів ряду металів. На­далі Д. М. Грод­зинсь­кий звертається до вив­чен­ня механізмів репарації ДНК у рос­лин­них клітинах, а також до роз­криття закономірно­с­тей клітин­ної репопуляції в мерис­тем­них тка­нинах, які зазна­ли стресових впливів. Унікальний харак­тер мають виконані під керівництвом Дмит­ра Ми­хай­ловича дослідження з транс­плантації цен­т­ру спо­кою кореня в ура­жені опромінен­ням апікальні мерис­теми кореня.

Ве­лику ува­гу Дмит­ро Грод­зинсь­кий приділив фор­муван­ню нового науко­вого напряму — надійність біологічних сис­тем. Він організував і очо­лював На­уко­ву раду АН СРСР з про­блем надійності. Впро­довж років у Чернігові в дні вес­няного роз­ливу Десни відбу­валися все­союзні сим­позіуми, при­свячені різним аспек­там біологічної надійності — від механізмів старіння і біо­логічної ево­люції до надійності еко­сис­тем. Під редакцією ювіляра сис­тематич­но виходили збірки за матеріала­ми цих сим­позіумів. Пробле­мам надійності рос­лин­них сис­тем була також при­свячена монографія Д. М. Грод­зинсь­кого «На­деж­ность рас­тительных сис­тем» (1983). Од­нак подальшому роз­вит­ку досліджень у цьо­му напрямі завадила страш­на за своїми мас­шта­бами і наслідка­ми аварія на Чорнобильській АЕС. Ця подія змінила жит­тя і свідомість багатьох людей і, зви­чай­но ж, переорієн­тувала відділ біофізики і радіобіології у напрям вив­чен­ня її радіобіологічних і радіоекологічних наслідків.

У перші дні після катастрофи співробітни­ки відділу про­водять обсте­жен­ня територій як у без­посередній близь­кості до ава­рійно­го бло­ку, так і по всій Ук­раїні. Розгор­нуто дослідження ранніх і відда­лених ефектів хро­нічно­го опромінен­ня рос­лин. Розроб­ляються нові методи оцінки ризиків, обу­мов­лених радіоак­тив­ністю середовища про­живан­ня, випро­бовуються різно­манітні прийо­ми, що доз­воляють управ­ляти міграцією радіонуклідів у сис­темі «ґрунт-рос­лина», випро­бовуються нові тех­нології, що дають змо­гу викорис­товувати забруднені радіо­нуклідами території. Ра­зом із тим досліджу­ються кумулятивні ефекти дії іонізуючої радіації, вплив хронічно­го опромінен­ня на адаптивні про­цеси, індукцію геном­ної нестабільності, роль діплонт­ного і гап­лонтного клітин­них відборів у захисті від загро­зи зро­с­тан­ня генетич­ного ван­тажу в опромінених популяціях рос­лин.

Д. М. Грод­зинсь­кий приділяє особливу ува­гу про­бле­мам, пов’язаним із Чорнобильською катастрофою. Він одним із пер­ших рішуче вис­тупив про­ти невиправданої тен­денції засекре­чуван­ня відомостей про нову, внаслідок аварії на ЧАЕС, радіаційну ситуацію. Він був єдиним фахівцем з радіобіології, хто відстоював гра­нич­но допус­тиму дозу для жителів Ук­раїни, таку ж, як і для жителів Євро­пи, а не завищену, яку нав’язували іноземні чинов­ники від науки. По­над 19 років, починаючи з 1991 р., він очо­лював Національ­ну комісію з радіа­ційно­го захис­ту населен­ня Ук­раїни, створену поста­новою Верхов­ної Ра­ди Ук­раїни. У полі зору цієї комісії перебувають усі питан­ня, пов’язані з аварією на ЧАЕС.

Академік Грод­зинсь­кий незмін­но приділяє велику ува­гу підго­товці молодих фізіологів і радіо­біо­логів рос­лин. Він створив велику науко­ву Радіо­біо­логічну шко­лу. Під його керів­ництвом підго­тували і захис­тили кан­дидатські дисер­тації близь­ко 70 молодих фахівців не тільки з Ук­раїни, а й з інших країн. Тринад­цять підго­тов­лених ним уче­них ста­ли док­торами наук, з яких п’ятеро завідують кафед­рами у ВНЗ.

Дмитро Грод­зинсь­кий — захоп­люючий лек­тор, засновник кафед­ри радіобіології в Київ­ському національ­ному універ­ситеті ім. Та­раса Шевчен­ка. З його ініціати­ви створена від­повідна спеціалізація в спецраді універ­ситету. Він читав кур­си лекцій у «Києво-Мо­гилянській Академії» та в Міжна­род­ному Со­ломоновому універ­ситеті. Дмит­ру Ми­хай­ловичу двічі (у 1994 і 1997 роках) було при­своєно звання «Со­росівсько­го про­фесора». Він написав під­руч­ник «Ра­дио­био­логия» (2001), був співав­тором підручників «Би­о­физика» (1988) і «Би­о­ника» (1978). Усьо­го ж його перу належить понад 810 науко­вих робіт і 30 монографій.

У 2013 році вий­ш­ла з дру-
ку кни­га, в основу якої ляг­ли
матеріали лекції, про­читаної
Д. М. Грод­зинсь­ким на 47-х Тимірязівських читан­нях, які відбу­лися ще в 1986 році. Та­ка велика «відстрочка» виходу кни­ги обу­мов­лена тим, що жит­тя автора з часу без­пре­цедентної аварії на ЧАЕС було перепов­нене необхідністю вирішен­ня завдань, що не терплять зволікань, пов’язаних із потуж­ним радіа­ційним уда­ром, нанесеним усь­о­му живому.

Че­рез 27 років Дмит­ро Ми­хай­лович все ж таки вирішив донес­ти читачам свої роз­думи над однією з найбільш важ­ливих про­блем біології — адаптацією рос­лин­них об’єктів до різно­манітних умов середовища про­живан­ня.

Не­зва­жаючи на те, що з момен­ту лекції минуло стільки часу та в роз­критті механізмів дії різних стресів на рос­лини, механізмів репараційних про­цесів і відновних реакцій досяг­нуто значного про­гре­су як у фізіології рос­лин, так і в молекулярній біології та генетиці, ця про­бле­ма зберігає свою актуальність і пріори­тетність.

У 1999 і 2004 рр. Дмит­ро Ми­хай­лович двічі оби­рається на
5-річний термін ака­деміком-сек­ретарем Відділен­ня загальної біо­логії НАН Ук­раїни. Особ­ливу ува­гу, як керівник, він звертав на фор­муван­ня нових пер­спектив­них науко­вих напрямів: завдання зба­гачен­ня і стабілізації біо­різно­маніття; питан­ня біобезпеки; роз­виток нових біотехнологій, ген­ної та клітин­ної інже­нерії; оригінальних підходів у кла­сич­них ботанічних і зоо­логічних науках; створен­ня та охо­рону при­род­них і біосфер­них заповідників. За­вдяки Д. М. Грод­зинсь­кому з 2003 року роз­почато широкомас­штабні рес­тав­раційні роботи в ден­д­ропар­ку «Олек­сандрія».

З 2009 року Дмит­ро Ми­хай­лович — рад­ник Президії НАН Ук­раїни, а також пре­зидент Радіо­біологічно­го товариства Ук­раїни, голова Ук­раїнської асо­ціації біо­логів рос­лин. Ба­гато ува­ги Грод­зинсь­кий при­діляє між­народ­ним науко­вим зв’яз­кам та організації спільних науко­вих досліджень. З 1971 р. він член На­уко­вої ради з про­блем радіо­біології АН СРСР, а потім і На­уко­вої ради РАН з радіобіології, вхо­дить до складу бюро ради. Він незмінно бере участь в організації та про­веденні з’їздів, кон­ференцій, сим­позіумів. Нині актив­но пра­цює над створен­ням міжна­род­ної лабораторії з вив­чен­ня мікро­е­волюційних про­цесів, що відбу­ваються в зоні від­чужен­ня Чорнобильської АЕС.

Д. М. Грод­зинсь­кий був головним редак­тором двох науко­вих жур­налів: «Фізіологія і біохімія культур­них рос­лин» та «Ра­диа­ционная био­логия. Ра­дио­экология», нині — член ред­колегій цих та багатьох інших науко­вих жур­налів.

Стан душі ювіляра — у постійно­му пошуку нових істин. Думки вче­ного не зупиняються на досяг­нутому, вони спрямовані до нового бачен­ня сут­ності біологічних про­цесів. Сьогодні — це механізми сприй­нят­тя рос­линами сиг­налів біотичної і абіотичної при­роди, нові уяв­лен­ня про універ­сальну при­роду позиційної інформації, від якої залежить мор­фогенез багатоклітин­них організмів. Не дає спо­кою вче­ному і його дав­ня мрія — роз­кри­ти регуляторні механізми сис­тем репарації ДНК, пов’язані з про­цесами ста­ріння.

Ювіляру вла­с­тиві нев’януча енергія, оптимізм, доб­розич­ливість, невичерпний інте­рес і відданість науці. Йо­го по пра­ву мож­на назва­ти щас­ливою людиною, адже при­святив своє жит­тя улюб­леній справі. Дмит­ро Ми­хай­лович має пре­красну пам’ять, знає кілька мов, великий зна­вець вітчизняної та зарубіж­ної літератур, музики, історії, любить подорожувати. Особис­тість великого вче­ного, який вміє радіти кож­ному момен­ту сво­го жит­тя, назавжди залишається в пам’яті тих, хто зна-йомиться з цією людиною.

На­уко­ва гро­мадськість, учні, колеги і друзі щиро вітають Дмит­ра Ми­хай­ловича зі славним ювілеєм і бажають йому міцно­го здо­ров’я, щас­тя, досяг­нен­ня нових творчих висот і звершень!

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+