Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Су­час­не ук­раїнське ми­с­тецтвоз­нав­ст­во: но­вий по­гляд, пе­ре­ос­мис­лен­ня та на­уко­ва ко­ор­ди­нація 
 
 

Тетяна Кара-ВасильЄва

Сучасне мистецтвознавство — порівняно нова галузь гуманітарних наук, що перебуває як в полі академічної історії і теорії мистецтв, так і новітньої художньої критики. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського (ІМФЕ) в системі Національної академії наук є провідним осередком мистецтвознавчих досліджень, який акумулює та генерує актуальні ідеї і теоретичні проблеми сучасності. Це інституція, що зосереджує свою дослідницьку увагу на реконструкції та інтерпретації мистецького життя України.

Нинішнє українське мистецтвознавство спирається на ідею відродження національної культури і традицій, водночас наголошує на необхідності осмислення історичного минулого й осягнення нових, а найголовніше – об’єктивних критеріїв оцінки історичних подій, діяльності окремих особистостей. Для ІМФЕ важливим є дослідження шляхів модернізації культури, вивчення процесів трансформації національних традицій, їх входження в сучасну етнокультурну ситуацію, взаємозв’язок з культурою нацменшин.

Зусиллями науковців інституту було підготовлено й видано дві багатотомні, широко ілюстровані Історії мистецтва: «Історія декоративного мистецтва України» та «Історія українського мистецтва» в 5 томах (гол. ред. — академік Г. А. Скрипник). Це наочний приклад наукової координації фахівців із Києва, Львова, Івано-Франківська, Харкова, Одеси та інших міст, які представляють провідні дослідні й навчальні центри, художні музеї, що сприяло як розширенню географії досліджень, так і залученню матеріалів музейних фондів, оприлюдненню невідомих досі художніх артефактів і введення їх до наукового обігу.

Ці видання є вагомою складовою комплексного фундаментального проекту ІМФЕ, що передбачає опублікування багатотомних видань та енциклопедій з українського образотворчого мистецтва, музикознавства, театрознавства, етнології та фольклористики, який започатковано в інституті й успішно реалізується. Це такі фундаментальні праці, як Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у 12 томах. Мистецька спадщина. – Т. 7–12, що побачили світ у рік ювілею Кобзаря; Українська музична енциклопедія. – Т. 1–3; Історія української музики. – Т. 2–5; Історія українського театру в 3-х томах. — Т. 1–2; Художня культура західних і південних слов’ян (кінець ХІХ– початок ХХІ століття). Енциклопедичний словник.

Важливим є те, що ці капітальні праці були видані інститутом власними силами, без державної фінансової підтримки. Саме інститут був провідним науково-координаційним центром, де розроблялася концепція видань, формувався колектив авторів, була реалізована видавнича програма.

Так, в «Історії українського мистецтва» досліджено історію всіх видів і жанрів образотворчого мистецтва, архітектури — від палеоліту до сьогодення, розглянуто низку художніх явищ та персоналій.

Новим здобутком українського мистецтвознавства є вперше підготовлена і видана «Історія декоративного мистецтва України» (вийшло друком 4 томи, 5-й — у видавничій роботі). Підготовка і видання цих узагальнюючих праць з історії мистецтва України продиктована вимогою часу й соціокультурними запитами сучасної україністики, адже нова суспільно-політична дійсність незалежної України вимагає кардинальної переоцінки етнокультурної і мистецької спадщини народу та її нової інтерпретації гуманітарними науками.

Значним здобутком новоствореної «Історії декоративного мистецтва України» є те, що в її основу покладено принципово нову концепцію системного висвітлення розвитку українського народного мистецтва від найдавніших часів до сучасності, залучення до її написання фахівців суміжних наук — істориків, археологів, етнологів, що забезпечило узагальнення всього національного досвіду та продуктивних філософсько-естетичних теорій світової науки. Саме тому концепцією цього багатотомного видання передбачено наукову реконструкцію художнього процесу, створення повноцінної та вичерпної панорами розвитку декоративного мистецтва на українських землях упродовж історичного розвитку.

Принципово важливим у написанні «Історії» є те, що автори розділів відійшли від дослідження і класифікації народного мистецтва як галузі матеріальної культури, в якій переважає утилітарний принцип. З теоретичного погляду, ця галузь належить до пріоритетів духовної культури, а діяльність народних майстрів розглядається як художньо-естетична творчість. Із нових сучасних позицій мистецтвознавства, в «Історії» вперше прослідковано зв’язок народного мистецтва і творчості професійних художників, усі види і жанри декоративного мистецтва розглянуто з позицій еволюції художніх стилів.

Перед кожним із нас постає питання: якою має бути сьогодні мистецтвознавча наука і як зберегти її потенціал, як технологічно її переозброїти? Для успішної реалізації найголовніших тенденцій мистецтвознавчого процесу в Україні, на наш погляд, необхідним є створення єдиного всеукраїнського координаційного центру в системі Національної академії наук для визначення пріоритетних напрямів науки, створення нових програм наукових досліджень, їх видавничого завершення, а також для узгодження планування наукових тем та дисертаційних досліджень, уникнення їх дублювання.

На часі є координація мистецтвознавчої освіти та академічної науки, об’єднання зусиль у підготовці фундаментальних історикомистецьких досліджень. Тільки на базі спеціалізованої ради ІМФЕ було захищено з різних напрямів мистецтвознавства 90 дисертацій, із них 15 докторських і 75 кандидатських.

Слід зазначити недостатньо високе поцінування мистецтвознавчих дисциплін у системі НАН України, адже за останні 10 років Академія мистецтв присвоїла шістьом співробітникам ІМФЕ звання академіків і членів-кореспондентів. У той же час за останні чверть століття жодного подібного визнання мистецтвознавства з боку НАН України не отримано.

Найгірша вада сучасного мистецтвознавства – це його внутрішній і зовнішній герметизм. Важливим є зв’язок української науки із світовою практикою, європейськими науковими центрами. Необхідний прорив із периферійності й вихід на міжнародні контакти, визначення пріоритетів і престижності мистецтвознавчої науки в системі інших наук, а також поза межами держави, у світовому контексті.

Одним із першочергових завдань, яке потребує сьогодні зосередження зусиль фахівців різних розділів мистецтвознавства, є розширення поля теоретичних пошуків, створення власної, перевіреної практикою теорії, котра слугувала б методичною базою як для істориків, так і для критиків мистецтва.

На нинішньому етапі розвитку вітчизняного мистецтвознавства слід зосередити увагу на філософських аспектах розвитку сучасної мистецтвознавчої науки. Філософія і мистецтво, інтегративно трансформуючись у мистецтвознавчу науку, повинні виконувати загальнокультурну функцію синтезу наукових знань у єдиній універсальній і цілісній системі соціального досвіду та майбутніх напрацювань. Тому дослідження соціальних, соціофілософських аспектів мистецтва потрібно інтенсивніше використовувати в наукових розробках національного мистецтвознавства.

Донині існує проблема опублікування музейного матеріалу, його неопрацьованості. Назріла потреба в каталогізації фондів українського мистецтва в музеях, приватних збірках, церквах, монастирях, створення єдиного фонду мистецької спадщини в Україні та за її межами, вихід на загальноєвропейську мережу.

Українське мистецтвознавство має цілі лакуни, що потребують свого заповнення. Насамперед це стосується відновлення візантології в Україні, мідієвістики, дослідження світового, у тому числі європейського, мистецтва на базі національних музейних збірок, дослідження мистецтва ХХ ст., переосмислення з нових позицій його окремих періодів і художніх постатей.

Важливим сьогодні видається розвиток біобібліографічної науки як підгрунття для фундаментальних досліджень. Поглибленню мистецтвознавчої практики сприятиме широка видавнича програма з видання бібліографічних покажчиків, антологій вітчизняної та світової художньо-критичної та історико-мистецтвознавчої думки, серійного видання української мистецтвознавчої спадщини, перекладацької літератури, широкого корпусу науково-популярних посібників та підручників., створення на їх базі сучасних цифрових носіїв.

У зв’язку з введенням до навчальних програм середньої загальноосвітньої школи нового предмета — народознавства, а також вивченням курсу декоративного мистецтва у спеціальних вищих і середніх художніх закладах, відділ декоративного мистецтва інституту інтенсивно працює над науково-популярним багатоілюстрованим виданням «Декоративне мистецтво України крізь віки» у 4-х томах, взяв активну участь у розробці відповідної навчальної програми та створенні нових підручників. Зокрема, підготовлено до друку навчальний посібник Т. В. Кара-Васильєвої «Обереги України».

Сьогодні мистецтвознавство виявилося безсилим перед наступальним натиском субкультури з її агресивністю та псевдоемоціями. Саме тому співробітники відділу займаються практичною реалізацією творення сучасного арт-простору, як необхідної бази досліджень сучасного мистецтва. Останнім часом організовано низку художніх концептуальних виставок сучасного мистецтва, які стали подіями в художньому житті України. Це, зокрема, всеукраїнські виставки сучасного декоративного мистецтва в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, в Музеї сучасного мистецтва України в Києві, міжнародні бієнале текстилю, виставки сучасного арт-текстилю, (організатор і куратор З. Чегусова) та кераміки (куратор Ю. Островська), виставки творів за проектами художників-авангардистів 1910—20 рр. (автор ідеї та куратор Т. Кара-Васильєва).

Як засвідчила практика організації художніх виставок за кордоном, відсутня перспективна скоординована програма виставкової діяльності, вернісажі мають спорадичний характер і не завжди сприяють цілеспрямованому показу передових здобутків українського мистецтва. У зв’язку з організацією виставок виникає проблема меценатства, яке є світовою практикою звільнення від податків, що впродовж 20 років в Україні так і не вирішена на законодавчому рівні.

Художня критика як складова мистецтвознавства сьогодні виходить на передові рубежі. Вона виступає не лише як знаряддя оцінки творів мистецтва, але і як важливий чинник у формуванні мистецького процесу, сприяє розвитку певних художніх тенденцій, напрямів, стилів. Водночас сьогодні виникла загроза, що арт-критика, підпорядкована потребам художнього ринку і зосереджена на сторінках модних глянцевих видань та престижних галерей, рекламує те мистецтво, яке, з погляду бізнесу, здатне принести високі прибутки. Комерціалізація мистецтва породила характерний для ХХ ст. тип «критика-маклера», «критика-менеджера». Тому виникає необхідність координації підходів у більш ширшій, аніж сфера мистецтва, системі, якою є загальнокультурний контекст, що вимагає розширення фахових кордонів мистецтвознавства і художньої критики.

На наш погляд, загін мистецтвознавців ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України є потужною дослідницькою ланкою, яка своїм науковим доробком примножує інтелектуально-духовний потенціал науки.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+