Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Малі річки Києва 
 
 
Засмiчена Дарниця

Ви коли-небудь замислювалися над тим, що, прогулюючись київськими вулицями, фактично «ходите» по річках? І це зовсім не метафора. Важко уявити, але довжина дощової каналізації в українській столиці сягає аж 2700 кілометрів! Дослідити малі річки Києва взявся професор Національного авіаційного університету, доктор географічних наук Віктор Вишневський. Результатом його копіткої праці стала книга з однойменною назвою «Малі річки Києва», що не так давно презентована в книгарні «Є».

Автор згаданої книги у 1979 році закінчив географічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Наприкінці 2003-го захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук. Розповідає, що, оговтавшись після тривалої праці, зосередився на Дніпрі – річці, яку чимало киян бачать двічі на день, перетинаючи її вранці та ввечері певним видом транспорту.

— Я запитав себе, а що знаю про цю річку? Сам собі відповів – небагато. Тож у 2004 році почав досліджувати її і в 2005-му випустив книжечку, яку назвав «Дніпро біля Києва». Протягом року навіть спромігся видати її двічі, — розповідає Віктор Іванович. – У процесі роботи зробив два невеличкі відкриття.

Перше — за всю історію книговидання було випущено лише одну книгу, в якій описано увесь Дніпро: від витоку до гирла. Ця книга («Днепр и его бассейн») побачила світ у далекому 1901 році, її автор – відомий київський гідротехнік Микола Максимович.

Друге відкриття полягало в тому, що немає жодної книги про річки, які впадають у Дніпро в межах Києва. Простіше було написати книжку про малі річки Києва. І в 2007 р. вона (фактично брошура) побачила світ. У 2011-му підготував велику книгу «Ріка Дніпро».

На подальші плани Віктора Вишневського вплинув випадок. У березні 2013 року йому пощастило познайомитися з Денисом Буєм, який тоді закінчував Київський університет імені Тараса Шевченка. Денис виявився великим знавцем підземного Києва. «Те, чого мені не вистачало в першій версії книги, — каже автор, — було знайдено. Загалом з Денисом побували під землею 9 разів, обійшовши основні підземні річки Києва. Зрештою, наприкінці 2013 р. нове видання книги «Малі річки Києва» побачило світ.

У книзі з’явилися не лише відомості про підземні річки Києва. Науковець знайшов чимало матеріалів, надрукованих раніше. Це, перш за все, старовинні карти. Часто вони містять істотно більше інформації, ніж сучасні. Адже раніше річки відігравали велику роль у господарській сфері Києва, зокрема, на багатьох із них працювали млини.

Дуже інформативним виявився перший план Києва, укладений полковником Ушаковим у 1695 р. На ньому позначено річку Либідь, кілька млинів на ній, а також річку Вершинка. Останню не показують на жодній сучасній карті Києва, хоч вона дзюрчить біля залізничної станції Караваєві Дачі.

Пригадуєте рядки Ліни Костенко? Мені відкрилась істина печальна:

Життя зникає, як ріка Почайна…

І тільки верби знатимуть старі:

киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.Річку Почайну побачити неможливо. Її немає. Та й раніше, у 1695-му, це була не річка, а рукав Дніпра, про що красномовно свідчить план Ушакова.

Інформативною є й карта Києва 1894 року. На ній, зокрема, є Сирець, притокою якого була річка з кумедною назвою Курячий Брід.

У книгу вміщено деякі матеріали організацій, які професійно займаються малими річками, доглядом за ними, впорядкуванням берегів тощо. Насамперед, варто згадати КП «Плесо», КП «Київавтодор», Інститут «Укрводпроект». Корисними виявилися й деякі інтернет-ресурси, адже нині вони стали такими потужними, що їх можна назвати «всесвітнім розумом». Ще одне джерело – спогади старожилів. Автор зустрічав людей, які розповідали, як купалися в річці Дарниця і рибалили на Либеді…

— Для мене стало певною несподіванкою захоплення молодих — дослідження підземного Києва. Сайт київських діггерів наповнений різноманітною інформацією: там велика кількість посилань і коментарів. Він має закриту частину, де містяться карти київських підземель. На одній із них видно річку Хрещатик, яка, оминувши Бессарабський ринок, впадає у річку Клов, що своєю чергою впадає у Либідь, — розповідає В. Вишневський.

На багатьох картах, укладених діггерами, показано форму колектора (яйцеподібна чи у вигляді арки, прямокутна тощо), його розмір. Більше того, часто зазначено висоту до каналізаційного люка, через який можна «вийти на світ».

Велику роль у новому дослідженні відіграли і геоінформаційні системи, зокрема можливість отримання рельєфних зображень із космосу. З них добре видно долини найбільших річок, зокрема Либеді.

Безпосереднє ознайомлення з річками (зокрема, підземними), дослідження стародруків, відомчих матеріалів дали можливість Віктору Вишневському укласти нову карту малих річок Києва, яку вміщено в книгу. Остання нумерація річки — №31, хоча насправді річок у Києві значно більше. Деякі маленькі, особливо в центральній частині міста, важко зобразити на карті – не вистачає місця. Річок, які мають назву, в Києві близько 50. Річок без назви — понад 100.

Найвідоміша з малих річок Києва — Либідь. Про її існування знали ще тисячу років тому. Достатньо відкрити «Повість минулих літ», де під 968 р. читаємо: «Не можна було коня напоїти: на Либеді — печеніги».

Одне з найцікавіших і недосліджених питань: де річка бере початок? На жодній карті, навіть старовинній, витік Либеді не позначено. Розібратися вдалося за допомогою відомчої карти, на якій зображено мережу зливової каналізації. Місце початку річки знаходиться біля бульвару Івана Лепсе. На денну поверхню Либідь виринає, перетнувши Залізничну вулицю. Власне, це місце розташовано зовсім близько і до залізниці. Далі річка переважно тече у бетонному руслі. До слова, швидкість течії тут більша, ніж у природних умовах, і під час паводків може сягати 2 м/сек.

Либідь має чимало приток. За кілька метрів від місця її появи на денній поверхні у неї впадає вже згадана Вершинка. Поблизу Старовокзальної площі — річка Скоморох, позначена на деяких старих картах. «Мені довелося ходити по ній під землею. Зайшов у колектор біля приміського залізничного вокзалу. Але далеко пройти під землею неможливо: київські річки короткі і розмір колектора, в який вони сховані, швидко зменшується. Уже за два кілометри від свого гирла Скоморох стає зовсім малим», — розповідає професор Вишневський.

Найвідоміші притоки Либеді – Хрещатик і Клов. Хрещатицький колектор у Києві є одним із найбільших за поперечним розміром. Це пов’язано з тим, що в улоговину, по якій прокладено головну вулицю Києва, в минулому під час злив надходило дуже багато води. У книзі відомого києвознавця Миколи Закревського сказано, що ця територія неодноразово затоплювалася, перетворюючись на видовжене озеро. В історії Києва траплялися випадки, коли на Хрещатику навіть топилися люди. Тож невипадково, що наприкінці 19 ст. за участю відомого інженера Аманда Струве було збудовано колектор зливової каналізації. Звичайно на його дні тече невеличкий струмок, який під час злив перетворюється на бурхливий потік. Зайти в цей час у колектор нереально й небезпечно.

Найбільшою притокою Либеді є Совка. Вона бере початок поблизу Севастопольської площі. Як і належить багатьом київським річкам, спочатку тече під землею, потім на ній з’являються два каскади ставків. До речі, колись на цих ставках працювало підприємство, на якому розводили рибу. Воно припинило функціонувати через забруднення води. Совка впадає у Либідь приблизно за 300 м від бульвару Дружби народів.

Ще одна річка, що потребує згадки, — Горіхуватка (Оріхуватка). Бере початок біля Національного виставкового центру, потім, зробивши дугу відповідно до рельєфу місцевості, опиняється в Голосіївському парку. Тут на струмку створено каскад ставків. Річка зникає під землею – близько 2 км тече під вулицею Голосіївською. Місце впадіння у Либідь розташовано неподалік від Київського маргаринового заводу. Поблизу нього зникає у великому колекторі й сама Либідь. Цей колектор збудували з розрахунку на витрату води 180 м3/сек. Цікаво, що це більше, ніж історичний мінімум витрати води в Дніпрі біля Києва.

Автора дослідження якось здивував рибалка, який вудив рибу в Либеді там, де розкривається колектор під вул. Саперно-Слобідська. Як не дивно, але риба в Либеді є, та ще й кілька видів. Можна припустити, що це пов’язано з поліпшенням якості води, яке сталося через закриття деяких промислових підприємств.

До відомих київських річок належить і Нивка, що починається неподалік Одеської площі. Вона тече через селище Жуляни, в якому, до речі, одна з вулиць має назву Набережна. У деяких місцях річка дуже засмічена, але у ставках, створених нижче за течією, дехто навіть купається.

За кількасот метрів південніше проспекту Перемоги бере початок Сирець. Близькість річки показують кілька ставків біля станції метро «Нивки». І хоч Сирець порівняно невеликий, він кілька разів істотно змінює свій вигляд: то тече в природних берегах, то під землею. Впадає річка в озерну систему Опечень.

Віта – річка, що тече південною околицею Києва, частково — за його межами. З невідомих причин із назвою цієї річки вийшла плутанина. Часто її помилково називають Сіверка. Встановити істину допомагає книга Лаврентія Похилевича, що вийшла у світ близько 150 років тому. Автор, описуючи села Гатне, Ходосівку, неодноразово згадував і Віту. Красномовним є і той факт, що колись селище Чапаєвка мало назву Віта Литовська.

Найвідоміша річка в лівобережній частині Києва – Дарниця. Вона починається неподалік Броварів. У нижній течії вода в ній нездорова, жовта, каламутна — наслідок роботи Дарницької ТЕЦ та ще кількох підприємств. Поміж них – сумнозвісний «Радикал», що випускав пестициди. «Це чи не єдина річка, на якій я не бачив рибалок», — зауважує вчений.

Усі київські річки не перелічити. Можна згадати Любку, Глибочицю, Горенку та інші. Так, Любка бере початок неподалік вулиці Щербакова, перетинає злітно-посадкову смугу заводу «Антонов», а в районі проспекту Палладіна з’являється на денній поверхні, виринаючи з-під нього у вигляді двох труб. За кількасот метрів у неї скидають підігріту воду з місцевої станції теплопостачання. Її іноді більше, ніж у самій Любці, і це впливає на температуру води в річці.

Глибочиця – одна з тих річок, які повністю течуть під землею. Про її існування нагадують назви вулиць – Нижній Вал і Верхній Вал. Це ті вали, які свого часу оточували річку з двох боків, не даючи їй розлитися.

У Бабиному яру тече струмок Кирилівський. Із цим яром асоціюються дві трагедії — у 1941 та 1961 роках. До речі, остання подія безпосередньо пов’язана з наявним тут водотоком. Після прориву греблі, коли загинуло близько півтори тисячі людей, було докладено значних зусиль, аби приборкати річку. Тепер вона тече на великій глибині у колекторі.

Віктор Вишневський зазначає, що, блукаючи берегами багатьох київських річок, часто відчував огиду через їх засміченість. Чому так? Учений назвав низку проблем, які вимагають вирішення. Це, насамперед:

— недосконала нормативно-правова база (ніхто фактично не несе жодної відповідальності за брутальне поводження з річками. Навіть за вилив у річку діжки з відпрацьованим мастилом порушнику щонайбільше загрожує штраф у розмірі близько 100 грн. Але насправді у країні немає й тих, хто здатен це покарання застосовувати);

— нестача коштів на впорядкування річок та експлуатацію очисних споруд;

— низький рівень культури;

— слабкий громадський осуд (у тому числі й з причини недостатньої інформованості).

Інколи відбуваються акції з прибирання малих річок. Проте, звісно, добрих поривань недостатньо. Аби річки радували око, треба докласти багато зусиль. Наразі необхідна міська програма впорядкування та оздоровлення малих річок Києва.

Ну, а сам автор книги-дослідження вважає, що зробив суспільно корисну справу. До того ж, не витратив на своє дослідження жодної державної копійки.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+