Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2020 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Ук­раїнська освіта-2013: під­сум­ки і про­гно­зи 
 
 

Ігор ЛІКАРЧУК, Лілія ГРИНЕВИЧ,
Станіслав НІКОЛАЄНКО, Володимир КОВТУНЕЦЬ
та Ірина БЕКЕШКІНА

Неурядова організація «Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти» разом з інтернет-порталом «Освітня політика» в період із 15 до 30 грудня провели експертне опитування «Освіта України 2013. Топ-10». Керівникам закладів освіти різних типів, представникам громадських організацій, науковцям, представникам батьківської спільноти пропонували визначити десять найбільш значущих (як у позитивному, так і в негативному аспектах) подій в освіті України, що відбулися 2013 року.

Серед позитивних подій експерти назвали: вияв активної громадянської позиції українського студентства у створенні Майдану як платформи боротьби суспільства за демократію, справедливість і чесну владу; початок роботи з підготовки нової редакції Закону України «Про освіту»; збереження системи зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень при вступі до вищих навчальних закладів; внесення до Верховної Ради України проекту Закону «Про вищу освіту», підготовленого робочою групою академіка М. Згуровського; початок роботи перших в СНД безкоштовних on-line курсів на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка; реалізація спільного пілотного проекту групи роботодавців та МОН України з модернізації професійних стандартів та їхнього впровадження в освітні програми для окремих галузей знань; початок обов’язкового вивчення другої іноземної мови у 5-х класах загальноосвітніх шкіл України; оприлюднення інформації про поліпшення загальних результатів участі українських школярів у міжнародному порівняльному дослідженні TIMSS-2011; вдалий виступ українських школярів і студентів на всесвітніх предметних олімпіадах та на літній і зимовій спортивних універсіадах; прорив в «інтернетизації» України: кожен другий українець віком від 15 років постійно користується Інтернетом (5 років тому – лише кожен четвертий).

У Топ-10 негативних подій, зі слів опитаних, ввійшли: антигромадянська та антипедагогічна позиція більшості ректорів українських ВНЗ, які не підтримали студентів у їхній боротьбі за громадянські права та перешкоджали їм у цьому; ухвалення «Національної стратегії розвитку освіти на період до 2021 року»; «моніторингове» дослідження якості загальної середньої освіти; подальше погіршення соціального статусу працівників освіти (в Україні 0,5 млн. людей повсякденно здійснюють подвиг «бути вчителем», працюючи на зарплату в 4,5 раза меншу, ніж у Польщі); подальша «оптимізація» мережі загальноосвітніх навчальних закладів (1 вересня 2013 року в Україні, на відміну від 1 вересня 2012 року, не відчинили двері для своїх учнів 378 шкіл); «підручникові війни»: видання з помилками підручників для початкової школи, історії України, англійської мови; заборона використання в навчальному процесі підручників та посібників, що видані в попередні роки; подальша девальвація Державної премії України в галузі освіти тощо.

Ці результати були оприлюднені під час круглого столу в інформаційному агентстві «Укрінформ», де його учасники висловили власне бачення подій і перспектив розвитку освіти в Україні.

Зокрема, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти Лілія Гриневич стверджує, що 2013 рік став роком виживання освіти через поглиблення недофінансування освіти на місцях, роком посилення адміністративного тиску на освітян, що в результаті призвело до поглиблення різниці в доступі до якісної освіти. Це серйозна тенденція, яка набирає дедалі більше обертів упродовж останніх трьох років. У проекті бюджету на 2014 рік знову закладено недофінансування галузі.

Для прикладу, каже Л. Гриневич, якщо у формулу міжбюджетних трансфертів закладається вартість навчання учня 8800 грн. на рік, то треба розуміти: щонайменше учень «коштує» органам місцевого самоврядування від 9500 грн. до 15000 грн. Тобто, плануючи такий норматив на учня, ми закладаємо проблеми місцевих бюджетів і перекладаємо значну кількість фінансування на батьківську кишеню. Виходить, школи, де навчаються діти більш забезпечених батьків, мають зовсім інші умови навчання, ніж школи, куди мають доступ усі мешканці мікрорайону великого міста, тим більше школи у маленьких містечках чи селах.

На переконання голови комітету, освіта в Україні відтворює бідність – вона формує соціальний прошарок недоосвічених людей. Це саме той прошарок, з якого виходять громадяни, нездатні зробити власний свідомий вибір, забезпечити себе в житті чесною працею і т. д. Тому це створює суспільну загрозу і повинно повернути нас до актуальності питання про пріоритет освіти в країні.

Недофінансування освіти – це вроджена політична вада, констатує Л. Гриневич. На 2014 рік для життєдіяльності галузі заплановано 6,4% ВВП. Щоб виконати закон (10% національного доходу), фактично не вистачає 53 млрд. гривень…

— Процеси в освіті і науці дуже взаємопов’язані, але українська наука зазнає нищівної зневаги з боку влади, — говорить голова Комітету з питань науки та освіти. — Якщо 2013 рік ознаменований тим, що в цей період був найнижчий відсоток ВВП державного фінансування науки за роки незалежності – 0,29%, то бюджет 2014 року перевершив і його — державне фінансування заплановано на рівні 0,27% ВВП. Пріоритети нинішнього бюджету можна продемонструвати таким прикладом: у 2009 році бюджет Генеральної прокуратури України становив трохи більше 990 млн. грн., а бюджет Національної академії наук України – рівно вдвічі більший, понад 1,8 млрд. грн. Бюджет ГПУ на 2014 рік – 3,2 млрд. грн., бюджет НАНУ – 2,7 млрд. гривень…

У планах профільного комітету — побудувати широку платформу підтримки змін в освіті та науці. І тільки тиском з боку суспільства, громадянського суспільства на владу домагатися змін. Окрім пропозицій до бюджету, потрібно готувати системні зміни в законодавстві (йдеться про законопроекти «Про освіту» та «Про вищу освіту»), а також законодавчий ґрунт для зростання науково-технічного потенціалу.

Голова Громадської організації освітян і науковців України, екс-міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко зазначив, що торік галузі освіти не додано 30 мільярдів гривень до передбачених Законом про освіту. В освіті, на його думку, квітне підхід подвійного негативного відбору до вчителів: до педуніверситетів зазвичай вступають ті, хто не пройшов в інші престижні університети. А потім вже кращі випускники, які стають учителями, йдуть до школи і згодом змушені переходити працювати в інші галузі економіки через низьку зарплату.

Зі слів С. Ніколаєнка, стан науково-дослідницької роботи в університетах не просто погіршується. Як кажуть ректори деяких вишів, ця робота практично згортається, тому що всі кошти йдуть на «латання дірок» із зарплати та комунальних послуг, які утворилися внаслідок державного недофінансування. Якщо у провідних університетах 25—30% коштів спрямовують на дослідництво, то в цих університетах – 3—4%. А отже, про якість підготовки випускника ВНЗ навіть не йдеться.

Директор неурядової організації «Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти» Ігор Лікарчук вважає, що основним гальмом у розвитку освітньої системи є застаріла консервативна бюрократично-адміністративна система управління нею, неадекватні вимогам сьогодення економічні механізми її функціонування, відсутність дієвих механізмів забезпечення якості. В українській системі освіти практично не здійснюється реформування, що підтверджують результати опитування, проведеного порталом «Освітня політика» у грудні минулого року. Учасники опитування за п’ятибальною шкалою оцінювали стан реформування освіти. Оцінку «1» поставили 77,4% респондентів, «2» — 11,3%, «3» — 9,4%, «4» — 2,1%, «5» — 1,3% опитаних.

На думку експерта альянсу «Програма сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (USET) Володимира Ковтунця, сьогодні дуже важко змінити систему освіти, не змінюючи системи економічних відносин у суспільстві. «На превеликий жаль, мусимо констатувати: українська економіка не потребує освіченого працівника. Поки не стане конкурентною економіка, освіта в країні не потрібна», — каже він.

Питання фінансування вже не вирішить проблеми якості освіти. Навіть якщо буде знайдено необхідні 53 мільярди, все одно не піднімемо якості освіти. Наприклад, зовнішнє незалежне оцінювання. Попри те, що шість років проводиться загальнодержавне моніторингове дослідження, в якому беруть участь 80% випускників середньої школи, ніхто до цього часу не проаналізував його критеріальних результатів. Якщо хоча б побіжно порівняти завдання з математики і ті бали, які отримують учасники ЗНО, видно, що приблизно за однакових балів складність завдання зменшилася. Це означає, що рівень шкільної освіти погіршується. Якщо така тенденція набиратиме обертів, то і батьки, і діти, і студенти все частіше будуть відмовлятися від державної системи освіти.

— Серед двадцяти проблем в освіті проблемою №1 населення назвало невизнання дипломів більшості українських ВНЗ у світі. Друга за значенням — проблема корумпованості викладацького складу. З нею важко боротися, адже вона ініціативна. Згідно з дослідженнями, вона йде від студентів. Опитувані студенти сказали, що простіше заплатити, ніж вчитися. Чому? Та тому, що нікому в нашій країні ці знання не потрібні. Потрібен диплом, — зазначає директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.

Як боротися з корупцією? Тільки піднімаючи вагу освіти, знань, кваліфікації і професійності, переконана вона. Як мінімум, впровадження об’єктивного незалежного оцінювання на виході здатне вирішити багато проблем. «Ми забули, що в Посланні Президента Віктора Януковича у 2011 році було наголошено на необхідності розширення ЗНО випускників. Я завжди дивуюся: куди посилають послання Президента, якщо його не виконують?» — запитує експерт.

У такому суспільстві, яким воно є, ніяка серйозна реформа освіти неможлива. Пріоритети нинішнього суспільства дуже добре визначено в бюджеті-2014, коли істотно збільшується фінансування силових структур і фактично зменшуються витрати на освіту і науку. Якщо не буде реформовано суспільство загалом, якщо воно не перейде до суспільства високих технологій, очікувати на серйозні реформи в освіті неможливо. Часткове поліпшення – можливе, радикальне — ні.

— Якщо визначити ретроспективу минулого року, то, я б сказала, що для освіти 2013-й був гіршим, ніж потрібно було, але дещо кращим, ніж очікувалося, — каже директор фонду. — Я скептично ставлюся до перспектив 2014 року. Освіта хворіла, хворіє і потроху загниває, але… не швидко (завдяки спільним зусиллям громадськості). Якщо порівняти нашу освіту з освітою інших держав, то картина вийде приблизно така: ми їдемо на «Запорожцеві», Росія – на «Жигулях», а світ – на «Мерседесах», розробляючи безпілотні авто…

На думку експерта, у 2014 році, році, в центрі уваги якого буде президентська виборча кампанія, слід домагатися того, щоб питання реформування освіти було обов’язковою складовою громадських та політичних дискусій, причому в цілісному вигляді – від загальної концепції до конкретних планів, із термінами виконання та відповідальними особами.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+