Skip Navigation Links наука
освіта
техніка
прогрес
Газета заснована у квітні 1997 р.
Пропустити посилання переходів
Випуски газети
Окремі статті
Фотогалерея
Редакція
Пропустити посилання переходів
Окремі статті 2019 року
Окремі статті 2018 року
Окремі статі 2017 року
Окремі статті 2016 року
Окремі статті 2015 року
Окремі статті 2014 року
Окремі статті 2013 року
Окремі статті 2012 рокуExpand Окремі статті 2012 року
Окремі статті 2011 року
Окремі статті 2010 року
Окремі статті 2009 року
Про­фе­сор Ми­рон Ка­п­раль: «Львівське відділен­ня – невід’ємна скла­до­ва Інсти­ту­ту ук­раїнської ар­хе­о­графії» 
 
 

Мирон КАПРАЛЬ

Наприкінці минулого року на засіданні Ради Західного наукового центру НАН України і МОН України відбулось обговорення наукової та науково-організаційної діяльності Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Відділення понад 20 років проводить системну наукову роботу з публікації, археографічного опрацювання та джерелознавчого вивчення документальної спадщини з історії та культури України.

Ми зустрілися з керівником цієї наукової установи, доктором історичних наук, професором Мироном КАПРАЛЕМ.

– Мироне Миколайовичу, як усе починалося?

– Початок діяльності Львівського відділення припадає на кінець 80-х–початок 90-х років ХХ ст. – час українського національного відродження. У листопаді 1990 р. у Львові в складі Інституту суспільних наук АН УРСР було організовано осередок археографічної комісії, який очолив відомий історик, політичний в’язень Ярослав Дашкевич. Протягом 1992 р. Президія Академії наук видала кілька постанов, результатом чого стало створення Львівського відділення у складі Інституту української археографії. У грудні 2012 року Львівське відділення відзначило 20-річчя.

А взагалі розпочинав цю справу Михайло Грушевський, який 1894 р. приїхав до Львова та очолив кафедру Львівського університету. Він планував написати синтетичну історію України. Для цього створив Археографічну комісію Наукового товариства імені Шевченка, запропонувавши широкий проект археографічних досліджень та публікації джерел. У 1895 р. видано перший том відомої серії «Джерела до історії України-Руси», через два роки – другий. Загалом до Першої світової війни Археографічна комісія НТШ видала 11 томів джерельних праць. А вже потім ці матеріали стали підставою для написання ним епохальної «Історії України-Руси».

Хочу наголосити на двох особливостях джерелознавчих та археографічних досліджень. По-перше, саме вони є підставою, підґрунтям, своєрідним живильним середовищем для наукового поступу у всебічному пізнанні минулого. Без впровадженої в науковий обіг джерельної бази сміливі інтерпретації істориків, культурологів, політологів залишаться тільки особливою суб’єктивною думкою, гадкою — і не більше.

По-друге, у сучасному світі джерельні та археографічні дослідження набувають статусу міждисциплінарних, втрачають традиційне тяжіння до історії. Відбувається залучення до цих досліджень фахівців багатьох гуманітарних дисциплін: картографії, археології, соціології, демографії, філології та ін. Тому важливо їх координувати в рамках Національної академії наук, як єдиної установи в Україні, що здатна розв’язувати складні наукові проблеми міждисциплінарного характеру.

– Чого вдалося досягти?

– Львівське відділення є базовим для археографічних та джерелознавчих досліджень західного регіону України, працює на базі багатих джерельних сховищ бібліотек і архівів Львова та інших західноукраїнських міст. За 21 рік свого існування невеликий колектив Львівського відділення опублікував понад 300 окремих книжкових видань, із них – 55 монографій, 24 збірники джерел, 139 збірників статей та матеріалів конференцій. У середньому щороку виходять у світ 10—15 окремих фахових наукових видань. Цікаво зазначити, що держава коштів на видання не дає – усі вони публікуються за кошти спонсорів.

– Скільки наукових співробітників працюють у відділенні?

– Дванадцять. Серед них – два доктори наук, чотири кандидати наук. Середній вік науковців – 40 років.

Відділення здійснює самостійно та у співробітництві з іншими науковими установами низку видавничих проектів. Серед найважливіших – часопис «Україна в минулому», «Львівські історичні пам’ятки», «Пам’ятки картографії України», «Репертуар української книги» — у співпраці з Львівською науковою бібліотекою ім. В. Стефаника НАН України, «Історія релігій в Україні» — у співпраці з Львівським музеєм історії релігії та Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

Діяльність науковців спрямована на інтеграцію джерельної бази в загальноукраїнські національні проекти та ініціативи. Водночас учені активно співпрацюють із колегами з Польщі, Німеччини, Канади, США та інших країн. Ми стали організаторами та співорганізаторами близько 100 конференцій, серед яких 5 — міжнародні картографічні конференції, 22 — наукові геральдичні, 23 — з історії церкви в Україні та інші.

– Які основні напрями наукових досліджень?

– Їх декілька: історія картографії, геральдика та генеалогія, міська історія, історія церкви ранньомодерного періоду, видання історіографічної спадщини нового та новітнього періодів.

Передусім – про історію картографії України. Цю занедбану ділянку української історичної науки, дуже важливу для національного самоусвідомлення українців та осмислення місця України в колі європейських народів, було відроджено на початку 1990-х рр. саме зусиллями видатного українського історика Ярослава Дашкевича.

У Львівському відділенні відновили серію «Пам’ятки картографії України», яка в радянські часи була свідомо забута. Насамперед, у 2000 р. видали факсиміле «Спеціальну карту України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року» з передмовою, реєстром та ідентифікацією всіх картографічних об’єктів, включно з населеними пунктами, річками, озерами, лісами станом на середину XVII ст. У подальші роки в цій серії побачили світ два розкішні атласи карт стародавньої України: Україна на стародавніх картах: кінець XV–перша половина XVII ст. (2004); Україна на стародавніх картах: середина XVII–друга половина XVIII ст.: атлас репродукцій (2009). Перший атлас отримав гран-прі Форуму видавців у Львові (2005) і звання «Найкращий атлас року» за ухвалою конференції Міжнародної картографічної торговельної асоціації. Другий атлас також мав найвищу відзнаку – гран-прі Форуму видавців у Львові (2010).

У ділянці історичної картографії ми продовжуємо славні традиції школи Ярослава Дашкевича. Підготовлений до друку перший том «Атласу українських історичних міст», що стосується Львова. Він містить 24 оригінальні карти, 11 карт-реконструкцій, п’ять видів міста, а також нарис історії міста в історико-урбаністичному вимірі. Атлас двомовний: українською та англійською, оскільки інтегрований у широкий європейський Атлас історичних міст, у рамках якого виконано близько 500 міських атласів у 18 країнах Європи. Україна долучиться до цього атласу першою серед пострадянських країн.

Важливим науковим напрямом нашого відділення є також історія геральдики, генеалогії та інших спеціальних історичних дисциплін. Голова Українського геральдичного товариства, провідний науковий співробітник Андрій Ґречило працює у відділенні від часу його заснування. Наукові інтереси вченого сконцентрувалися передовсім на дослідженні геральдики міст та сіл України. Його не тільки суто науковим, а й суспільно-вагомим успіхом стало затвердження Верховною Радою України Малого державного герба України (19 лютого 1992 р.).

У Львові видаємо фаховий науковий часопис «Генеалогічні записки», загалом вийшло 11 номерів. Також читачі отримують кілька інших періодичних видань: «Знак», «Корпоративний гербівник Українського геральдичного товариства», «Реєстр особових гербів Українського геральдичного товариства». Робота в цьому напрямі має не тільки фундаментальний науковий, але й прикладний характер. Андрій Ґречило здійснює реконструкції гербів міст, сіл та містечок України.

– Останнім часом міська історія України як наукова тема пов’язана з картографічним напрямом. Чи не так?

– Так, звичайно. У Львівському відділенні розгорнуто джерельну серію видань правових документів з історії середньовічного та ранньомодерного Львова: Привілеї міста Львова XІV–ХVІІI ст. (1998); Привілеї національних громад міста Львова XІV–ХVІІI ст. (2000); Економічні привілеї міста Львова XV–XVIII ст.: Привілеї та статути ремісничих цехів та купецьких корпорацій Львова (2007).

Опубліковані привілеї з історії Львова XIV–XVIII ст., як найважливіші документи правового характеру, задали параметри для подальшого осмислення соціальних, демографічних, культурних, релігійних, економічних явищ в історії міста. Після написання низки статей на цю тему видали монографію «Національні громади Львова XVI–XVIII ст.: соціально-правові взаємини» (2003). У 2012 р. побачила світ монографія із соціального життя ремісників ранньомодерного міста. Моя багаторічна співпраця з польськими істориками міст мала результат у вигляді науково-довідкового видання реєстрів урядників давнього Львова.

Посилену увагу приділяємо і релігієзнавчим студіям. Заборонена в радянський період, ця ділянка гуманітарної науки в незалежній Україні потребувала потужного інтелектуального поштовху, забезпечити який могло створення «майданчика» для дискусій, обміну думками між дослідниками історії релігії. Тому Я. Дашкевич ще у 1991 р. започаткував разом із Львівським музеєм історії релігії та Відділенням релігієзнавства Інституту філософії щорічні широкоформатні конференції, присвячені релігієзнавчому вивченню історії України. Отримавши назву «Історія релігій в Україні», вони набули спершу всеукраїнського, а згодом – міжнародного статусу. У травні 2013 р. відбулася 23-тя конференція, вкотре засвідчивши вдало обраний науковий формат.

– Про патрона вашого інституту – Михайла Грушевського – також не забуваєте?

— Вивчення та публікація творів Михайла Грушевського – пріоритетне завдання не тільки науковців-археографів у Києві, але й у Львові. Коли з 1991 р. почала виходити епохальна для українського народу «Історія України-Руси» М. Грушевського, постала необхідність підготувати до цього видання ґрунтовний науковий апарат. Робота над ним, розпочата ще в археографічній комісії, продовжилась у Львівському відділенні інституту і дала свій результат у вигляді двох томів покажчиків. На черзі – третій том цієї серії, що міститиме бібліографічний покажчик до десятитомного видання «Історії України-Руси».

Із започаткуванням в ХХІ ст. видання 50-томного корпусу праць М. Грушевського львівські науковці також долучилися до цього проекту, беручи діяльну участь у підготовці до друку серії історичних досліджень вченого. Із 15 опублікованих томів вони видали п’ять.

– Бачу на столі твори Ярослава Дашкевича…

– Львівське відділення не забуває про творчу спадщину свого колишнього керівника. За останні три роки вийшло три томи праць Ярослава Дашкевича: «Учи неложними устами сказати правду» (2011), «Майстерня історика» (2012) та том вірменознавчих праць (2012). У 2013 році побачили світ матеріали Міжнародної конференції з історичного джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, присвяченої пам’яті Я. Дашкевича. Надалі плануємо видати том його релігієзнавчих та книгознавчих праць.

– А як відображені у книгах відділення національно-визвольні змагання 20–50-х років ХХ століття?

– Ще на початку 1990-х років Я. Дашкевич запропонував програму пошуку та публікації історичних документів про визвольні змагання у ХХ ст. У червні 1991 р. археографічна комісія організувала першу в Україні (тоді – ще радянській) Міжнародну наукову конференцію «Національно-визвольна боротьба 20– 50-х років ХХ ст. в Україні».

Згодом зусиллями Львівського відділення побачило світ кілька джерельних та науково-довідкових видань, серед яких том джерел про державне будівництво в Україні у роки Другої світової війни: «Українське державотворення: акт 30 червня 1941 р.» (2001).

Знаковим виданням Львівського відділення став збірник особливо секретних документів про розмах повстанського руху та репресії радянської каральної системи в 1944—1948 рр., що створювалися органами безпеки для найвищих керівників держави Йосипа Сталіна та В’ячеслава Молотова: «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944—1948 рр. (2010). Публіковані донесення, звіти, розпорядження дозволяють спростувати багато історичних міфів, що вкарбовувалися з радянських часів, як-от: про нечисленність УПА, про відсутність підтримки повстанців місцевим населенням, про їхні зв’язки та допомогу з боку фашистської Німеччини.

Загалом діяльність нашого відділення важлива не тільки з наукової, але й з точки зору завдань національно-культурної роботи, що стоять перед українською гуманітарною наукою, а також її входженням в європейський та світовий культурний контекст.

   
Президія НАН України © Макетний зразок
  This Website is best available with Microsoft Internet Explorer 6.0+